Важка звістка з Торонто: не стало Анни Кісіль

Вона була винятковою людиною – одною з найкращих, що мені трапилося на віку зустріти. Ради таких людей – якщо їх набереться належний відсоток – Бог пообіцяв Аврааму спасти Содом і Гоморру, тільки там їх, як відомо, числом не набралося. Ми не знаємо, скільки їх треба, щоб спасти людство тепер, але точно можна сказати, що 16.11 2020 р. на одну праведну душу наші шанси поменшали.

 

Про неї багато писатимуть у ці дні – бо одна з найуспішніших українок, бо віце-президентка Світового Конгресу українців, бо Голова Світової Федерації Українських Жіночих організацій, бо меценатка й фундаторка, тил і підпора, на чиїх плечах трималась купа бізнесів і долі тисяч людей, і т.д. і т.п. – а писати треба було б за життя, і вчитися в неї – теж за життя: досвід живого спілкування з цією жінкою (навіть через медіа) був би куди повчальніший, ніж гори перемантаченої з англомовного ринку т.зв. "мотиваційної літератури"...

Якщо коротко – Аня була втіленим зразком біблійного "праведного багатства". До знайомства з нею я теж не вірила, що таке буває: не просто "трудове" чи "чесно зароблене" – а таке, котрим людина обмінюється зі світом природно, як собою, бо воно є матеріалізацією (проекцією назовні) її власного внутрішнього багатства – десь так, як пара од віддиху в повітрі... (Тільки такі "мільйони в одних руках" не порушують світової гармонії; всі інші - "це крадіжка" (с) Прудон).

Колись у неї на кухні, о 3тій ранку, на тій стадії щирости, коли вже не "ти говориш", а "тобою говорить", я їй сказала щось на кшталт – як же мені шкода, мовляв, що ти не в Україні, жили б в одній країні – були б подруги...

І вона, мов вибачаючись, розповіла, що і в гадці не мала еміґрувати – просто, поїхали з чоловіком у 1990-му, як стало можна подорожувати за кордон, до канадської рідні, а їх, бідних совєцьких інженерів, у тій багатій Канаді гульк – і обікрали: вкрали з машини їхню сумку з усіма документами-квитками-паспортами, довелося, поки суд та діло (дослівно!), сидіти-чекати ще мало не рік, то за цей час, щоб не їсти дурно хліба в родичів, вони й придумали, щО було тоді найнагальніше: як слати посилки ("пачкИ"!) в Україну в обхід "Почты СССР" – перший, ще "до-державний" канал прямої комунікації між Україною і Заходом...

Так народилась славетна фірма "Міст/Meest"; так пара совєцьких інженерів стала мільйонерами, - і так Аню Кисіль, з її настановою "дівчинки-відмінниці"/"галицької госпосі", було, промислом долі, поставлено в ту точку історії, де вона зрештою виросла в топ-менеджера державного масштабу і взяла під свою організаційну опіку мільйони українських заробітчан – ставши "мамою" т.зв. "четвертої хвилі": попервах цілковито беззахисної й безпорадної в чужій стороні української трудової еміґрації...

Хтось мусив "прикривати Україну" і з того боку, так. Бути її "неофіційним", самою долею призначеним "народним міністром".

...Аню, Анюсю, а ми ж іще всього тільки раз і нашвидку були поговорили про те, що пора робити закордонну мережу "Українська книга", Господи, скільки ж усього ще треба, і як же воно все – без тебе, ні, не те, не те, вибач, ой Боженьку, це все тому, що я не бачила тебе хворої і просто не розумію, через океан і шість часових поясів, що тебе – що Ані Кісіль, дивовижної й прекрасної, в чиїй присутності на снігу мали б розквітати квіти, а в повітрі танцювати рожеві єдинороги (а вона мусила, зціпивши зуби, з незворушно-спокійним обличчям іти сама "розрулювати" п'яний скандал у своєму ґран-ресторані так, щоб ніхто нічого не помітив і музика продовжувала грати, і скільки взагалі їй на віку довелось "розрулювати" бруду й жаху, щоб цей світ став хоч трохи чистішим, знала тільки вона сама...), - що цієї Ані серед нас більше нема, що Ані більше не буде; Аня померла.

... і даруй їй, Господи, царства Твого і життя вічного й блаженного насолоду...


Дякую, що була.


R.I.P.

Віталій Скальський: 28 березня — Міжнародний день історика?

Інтернетом шириться інформація про відзначення 28 березня Міжнародного дня історика. Проте… В Україні ніхто і ніколи не встановлював дня історика. ООН теж такого дня не встановлювала.

Євген Чикаленко: Центральна Рада та більшовицька навала

Євген Чикаленко про окупацію Києва більшовиками на початку 1918 року.

Ярина Ключковська: "Україна без нього була б інакшою". Пам'яті Ігоря Юхновського

Вічна пам'ять Ігореві Рафаїловичу Юхновському. Людині, яка залишила глибочезний слід у житті кожного з нас, навіть тих, хто про це не здогадується. Бо Україна без нього була б точно інакшою.

Юрій Юзич: Бойові командири Армії УНР з Куп’янська

Щонайменше троє уродженців Куп’янська більше 100 років тому воювали за Україну старшинами в складі Запорозького корпусу Петра Болбочана. Усі троє мали первинне офіцерське звання, але командували сотнями запорожців.