Щоденник Скотта: фортуна знов надзвичайно мінлива

Обставини складалися якнайгірше: знадобилося майже пів години, аби зрушити, значно більше години на те, щоб пробитися до однієї з великих крижин, про які я вже згадував; а тоді мені на жах корабель відмовився йти далі

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача "Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".

 

 

Вівторок, 13 грудня

Майже всю ніч був на ногах. Ніколи ще перспективи не мінялися так різко й цілковито. В останню "собачу" вахту [На англійському флоті "собача" вахта розділена на дві напіввахти: з 16:00 до 18:00 і з 18:00 до 20:00. В українській традиції, що запозичена з російської, що у свою чергу запозичена з нідерландської, "собачою" називають першу вахту після півночі, яку англійці називають серединною: з 00:00 до 04:00. Перша вахта у англійців з 20:00 до 00:00, ранкова – з 04:00 до 08:00.] Чітем вів корабель через крихкий молодий лід, йдучи під усіма вітрилами 4-5 вузлів.

Коли Брюс замінив його на першій вахті, ми знов увійшли до важкої криги; але після запеклої боротьби він знову вивів нас у кращі умови. Вчорашній лід пухкий, між ним утворилися крихкі тонкі крижини.

На серединній вахті ми опинилися у відкритому проході, крига навкруг міцна й тяжка. Ми пройшли, і далі, тримаючись відкритої води та щойно підморожених ополонок, здолали чималу віддаль.

Та наприкінці цієї вахти знов розпочалися неприємності, і всю першу половину ранкової нам довелося боротися із найгіршими умовами за весь час. Тяжка торосиста затокова крига, що випинається на 7-8 футів над водою і сягає глибоко під нею.

Точно така сама крига, як та, що трапилася нам на півострові Короля Едварда під час експедиції Дискавері. Ніколи не бачив нічого грізнішого. Останню частину ранкової вахти ми провели у довгій щойно промерзлій ополонці, там корабель знову йшов добре.

Ці зміни можуть видаватися нудними, але вони неабияк грають на нервах: постійно ставиш собі питання, чи правильно вчинив, спустившись так далеко на схід, і, враховуючи ситуацію з вугіллям, як слід вчинити тепер за таких обставин.

Під час першої вахти думка постійно змінювалася; раз у раз здавалося, що варто зупинитися, бо зусилля пробитися не дають жодного результату і продовжувати їх безглуздо; а тоді виринав легкий відтинок, і з'являлося відчуття, що все в нас складається добре.

Насправді ж дуже складно не піддаватись думці, що умови гірші, ніж вони є насправді. Щогодини нариватися на нові умови – це дуже виснажливо. За сніданком цього ранку всі були в гарному гуморі; корабель добре йшов дві години, аж зненацька Чітем завів його у пояс криги і ми негайно зупинилися.

Гадаю, ми могли б вийти з цього пояса, але вирішили скористатися ситуацією і запастися водою. Хай там як, а ці великі крижини надзвичайно придатні для цього. Реннік виміряв глибину – 2124 сажнів, дно подібне, включно з вулканічною лавою.

13 грудня (прод.).

67° 30' пд. ш. 177° 58' зх. д.

Дійсний курс – S, 20E, 27'. Мис Крозьє – S, 21W, 644'.

Втрапили у суцільну кригу, але кропіткою працею змогли пробити шлях до щойно змерзлої ополонки. Перетнути її було непросто, але, дійшовши до місця її злиття з наступною ополонкою на південному заході (у цьому напрямку запропонував іти я), ми вкрай збентежились.

Короткий огляд показав, що великі крижини йшли на зближення. Скидається на те, що чіпкість 6-7 дюймів свіжої криги над ополонками неабияк зростає під бічним тиском. Хай там яка причина, а ми не могли зрушити з місця.

Ми вирішили загасити топки і залишитись тут, допоки умови не поліпшаться. Намагатися пробитися крізь такий лід було б безглуздим марнуванням вугілля.

Останні кілька днів нас відносить на схід; чи це звичний рух для регіону, чи він обумовлений західними вітрами? Ймовірно, від цього значною мірою залежить термін нашого перебування у кризі.

Це дратує, але слід зберігати в душі терпіння й надіятися, що ситуація розвидніє за день-два. А тим часом маємо здійснити зондування і виконати якнайбільше біологічної роботи.

Пак – місце зазвичай безсонячне; сьогодні зранку кілька годин було яскраве сонце, але пізніше небо знов затягло хмарами з півночі, і тепер рясно сніжить. Штиль.

Середа, 14 грудня

Позиція N – 2', W – 1/2'.

Пак досі оточує нас щільним кільцем. З верхівки щогли у різних напрямках видно кілька ділянок відкритих вод, але загалом видовище залишається тим самим: пустельний торисистий пак.

З південного заходу надійшов вітер силою в 2 бали; сонце сяє, маємо гарний огляд. Корабель став під вітер, крижини навкруги в постійному русі. Вони змінюють розташування повільно, ледь помітно, крадькома.

Температура 35° [~ +1,6°C], вода від 29,2° до 29,5° [−1,5-−1,4°C]. За таких умов тонка пухка крига має весь час слабшати; коли її залишиться кілька дюймів, зможемо рушити у будь-якому напрямку.

Отак і приходить розуміння жахливої монотонності довгого перебування у кризі, яке пережили Нансен та інші. Можна тільки уявити, як такі дні розтягуються на нескінченні місяці й роки.

 

Для нас у цьому є новина, і кожен має свою роботу, а хто не має, той вигадує її собі сам, аби не згоряти від гострої нетерплячки.

Нельсон і Ліллі всю ніч займалися вимірами течії; результати не надто втішні, але все ж сякі-такі є. Вони також зроблять кілька замірів температури, візьмуть зразки і скористаються вертикальним неводом.

Течія задовільна. Останні два дні обсервація дає гарні результати – краще нам іти на північ і захід. Я дуже боявся, що нас віднесе на схід аж до регіону вічної криги. Але якщо йтимемо цим курсом, то наш вихід у відкриті води – лише питання часу.

Сьогодні всі ходили на лижах по здоровенній крижині, до якої нас прибило. Ґран неймовірно вправний і дає гарні настанови. Було тепло й ми одне за одним скидали одежу.

Ґран і Вояка [Прізвисько Отса] зрештою оголилися по пояс і якийсь час каталися у такому вигляді. Майже всі вдягнули захисні окуляри; відблиски страшенно дошкуляють. Понтінг хотів зробити кольорову світлину, але, на жаль, кольори криги надто тендітні для цього.

Цієї ночі Кемпбелл, Еванс і я вийшли на кригу, і кожен по черзі тягнув двох інших; це було досить легке заняття, в сенсі тягнути на собі 310-320 фунтів. Пішки таке дається легко, але на санях тягнути такий вантаж було б просто неможливо.

Перевезення вантажів – та ще загадка! Якби знати напевне, що цей полон незабаром завершиться, то про нього не варто було б і шкодувати: він дає змогу попрацювати з глибоководним обладнанням і спонукає всіх навчитися належним чином ходити на лижах.

Хвилі значно посилились, але неможливо визначити, звідки вони надходять; можна тільки зауважити, як корабель і шуга гойдаються туди-сюди, б'ючись об крижини.

Відкрили льодовню і виявили, що м'ясо в чудовому стані, більшість його й досі заморожена.

Четвер, 15 грудня

66° 23' пд. ш., 177° 59' зх. д. Позиція N – 2', E – 5 1/2'.

На ранок умови не змінилися. Перед сніданком прогулявся на лижах. Значно краще почуваєшся, розігнавши кров вправами.

Після сніданку видали висадковій партії лижі. Усі вони прагнуть навчитися, і Ґран вранці та в обід давав їм настанови.

Мірз запряг у сани кількох собак – дві упряжки по сім, – обравши на випробу тих, що мали найгірший вигляд. Кільки з них по-справжньому розжиріли і мають задишку, хоча й важко збагнути, з чого б їм гладшати, коли вони щонайбільше отримують тільки дві з половиною галети на день. Поні загалом в порядку, особливо ті, що у зовнішніх стайнях.

Реннік сьогодні наміряв 1844 сажнів; обертальні термометри розташували коло дна і на 500 сажнів вище. Поки чекаємо, зберемо гарний ряд температур знизу вгору. Нельсон спробує роздобути ще якісь дані про течію сьогодні чи завтра

Дуже важко споглядати, як нас постійно відносить на північ, але добре хоч не на схід.

Ввечері запав штиль і крижини помітно прочинилися; тепер навколо корабля багато води, але не схоже, щоб вона простягалася далеко. Тим часом дрібні й тонкі крижини тануть; усе це має нам сприяти, але все одно така затримка – велике випробування для терпіння.

Ми вже достатньо бачили, аби збагнути, що за північно-західного чи західного вітру крижини йдуть на зближення і розходяться, коли вітру нема. Питання у тому, чи розійдуться вони сильніше, коли буде східний чи південно-східний вітер, – на це вся надія.

Полотна відкритої води довкруг нас однозначно не звужуються, а розширюються.

П'ятниця, 16 грудня

Зранку налетів вітер з NE, принісши з собою сніг, легкий-легкий град і зрештою дощ; скоро він перетворився на зливу, яка тривала весь день.

Крижина, на якій ми так часто катались на лижах, розкололась, і ми підняли наші льодові якорі; тоді здійняли вітрило над бушпритом, що невдовзі дало плоди.

З попутним вітром встановили вітрила на фок-щоглі, і повільно, але впевнено корабель розштовхав важкі крижини. В обід ми втрапили до довгого проходу відкритої води і десь із пів години безтурботно йшли ним.

Знову зайшовши у пак, ми виявили, що крижини тут значно легші і продовжили потихеньку проштовхуватись. Загалом зробили милі з три.

Я вже певний час спостерігаю окремі крижини величезного розміру, що утворюють такий собі ланцюг озер у цьому паку, і мені страшенно хочеться з'ясувати їхню товщину.

Безсумнівно, вони – результат замерзання відносно недавніх ополонок у зимовому паку, а отже вони мають щодень слабшати. Якби бути певним, що, по-перше, ці великі простори простягаються на південь, і що, по-друге, корабель здатен їх подолати, то вже варто було б наддати пари.

Ми прибули до краю одної з таких крижин, під вітрилами корабель точно не проб'ється, але впевнений, що на парі це було б йому до снаги. Та чи це типова крижина? І чи багато таких попереду?

В обід один поні звалився. Отс вважає, що це сталося уві сні, але інцидент бентежить; тваринам бракне сил. Через це затримка виснажує, інакше нам взагалі не було б чого жалітися.

Субота, 17 грудня.

67° 24', 177° 34'.

Дрейфуємо 48 годин. S, 82E, 9.7'. Вночі лило, наче з відра, і барометр різко опустився: всі ознаки надхожої бурі. Вранці західний вітер розігнався до 6 балів і приніс сніг. В обід смужка барографа вигнулася вгору, вітер став слабшати, а небо – поступово розвиднюватися.

Вночі вже ясно й чисто; дме легкий південно-західний вітерець. Скидається на те, що саме з таких помірних збурень, які ми щойно пережили, у цих широтах зароджуються великі бурі Західних вітрів. Здається, це вперше я бачив дощ за Антарктичним колом; цікаво, як він відіб'ється на таненні крижин.

Весь день стояли майже нерухомо, але крижані гори, які вже стали нам давніми друзями за цей тиждень, зміщуються, одна з них навіть наблизилась і зробила навколо нас ледь не повне коло.

Очевидно, рухаються вони безладно, та, схоже, як і ми, здолали невелику мандрівку на схід впродовж останніх сорока восьми годин. Інше цікаве нічне спостереження: як вервечка старих важких крижин повільно проминає корабель і легшу кригу, яка його оточує.

 

На півдні видніється водяне небо [Оптична ілюзія, притаманна полярним районам, коли відбиття води видніється над горизонтом під хмарами], і мене вже зжирає нетерплячка, та все ж, мабуть, доречніше почекати; я точно розглянув би цей варіант, якби не поні.

Усі навдивовижу радісні; весь день чутно сміх. Взявши зразки на глибині 1800 метрів, Нельсон сьогодні закінчив свій ряд замірів температури.

Дата / Глибина (метри) / Температура (невиправлена)
14 грудня / 0 / -1,67
—″— / 10 / -1,84
—″— / 20 / -1,89
—″— / 30 / -1,89
—″— / 50 / -1,92
—″— / 75 / -1,93
—″— / 100 / -1,80
—″— / 125 / -1,11
—″— / 150 / -0,63
—″— / 200 / 0,24
—″— / 500 / 1,18
—″— / 1500 / 0,935
17 грудня / 1800 / 0,61
—″— / 2300 / 0,48
15 грудня / 2800 / 0,28
—″— / 3220 / 0,11
—″— / 3650 / -0,13 нема зразка
—″— / 3891 / дно
20 грудня / 2300 (1260 сажнів) / 0,48° C
—″— / 3220 (1760 сажнів) / 0,11° C
—″— / 3300 / дно.

Примітно, що 20-го температура води в найнижчій точці на дві десятих градуса вища, але точно така сама, як на такій же глибині 15-го.

Неділя, 18 грудня.

Вночі вітер вщух і крижини розійшлися. Відкритої води навкруг нас уже більше, але ще не набагато.

Загалом таке розходження паку, як ми спостерігаємо, дає дуже невелике збільшення відкритих вод, але його достатньо, аби у нас склалося враження, що крижини, замість тертися і битися одна об одну, прагнуть все ж розходитися.

Якщо вони десь і дотикаються, до дотикаються злегка, ця обставина має вирішальне значення для корабля, що має намір пробитися крізь них, адже при ударі вони тепер рухаються вільніше.

Якщо пак оточений відкритими водами, то очевидно, що незначне збільшення його периферії чи легкий рух крижин в зовнішньому напрямі помітно збільшать відкриті води і створять вільний простір.

 

О 3 ранку повідомили, що крига розійшлася, дав накази розвести пару. Жереб кинуто, і тепер ми маємо здійснити рішучий ривок до відкритого південного моря.

З NW надходять чималі хвилі, це має нам посприяти.

Вечір.

Фортуна знов надзвичайно мінлива. Спершу обставини складалися якнайгірше: знадобилося майже пів години, аби зрушити, значно більше години на те, щоб пробитися до однієї з великих крижин, про які я вже згадував; а тоді мені на жах корабель відмовився йти далі.

У запеклій боротьбі з обставинами ми змогли підвести корабель до тріщини у крижині, а щоб пройти крізь неї, довелося неодноразово зупиняти і реверсувати рушій.

Тоді ми змушені були звернути на південь, аби уникнути іншої суцільної величезної крижини, а коли ми її оминули, ситуація поліпшилась; від шостої години нам вже було до снаги тримати майже рівний курс, тільки подеколи відхиляючись через товстіші крижини.

Решта криги була ще свіжою і йти крізь неї було легко. О сьомій крига розтиналася вже зовсім легко, а о восьмій ми увійшли у великий простір відкритої води. В якийсь момент ми вже ладні були повірити, що неприємності добігли кінця, аж навіть почали святкувати. Та от халепа!

За цим проходом на нас знову чекала тяжка затокова крига. Без сумніву, саме ці домішки спричиняють появу відкритих проходів, і я не можу втриматися від думки, що це пак Землі Короля Едварда. Йдемо на SW, як тільки можемо.

Яка нестерпна ця забава! – ніколи не можна передбачити, що станеться за пів чи навіть за чверть години. Однієї миті все здається обнадійливим, а вже наступної починаєш сумніватися, чи взагалі можливо продертися крізь цю кригу.

Нова риба. Наприкінці відкритого проходу перекинули малу крижину, тим самим висмикнувши рибину на поверхню іншої. Зупинилися, підібрали її – сріблясто-сіру красуню з роду Notothenia. Здається, новий вид.

 

Час від часу налітають снігові шквали, постійний вітер з NW. Відносно тепло.

Вночі побачили першого дорослого імператорського пінгвіна.

Понеділок, 19 грудня.

Загалом, попри численні поштовхи, вночі здолали гарну віддаль, але зранку (сьогодні) перспективи видаються найгіршими за весь час. Схоже, ми опинилися у самій гущині страшенно щільного паку; він зусібіч простягається, куди сягає око, наші перспективи бентежні, як не крути.

Вирішив пробиватися на захід – за всяку ціну вирватися з оточення цих важезних крижин. Від нашої недуги тільки одна панацея – терпіння. Просто не таланить.

Поміж цих товстих крижин ми опинилися о першій ночі і прорвалися крізь кілька найбільших, що мені траплялися за все життя. Кряжі, що виникають під тиском, здіймаються на 24 фути над поверхнею, донизу ж крига має сягати щонайменше 30 футів.

Поштовхи, яких ми зазнали, свідчать про нездоланну міць. Пізніше вночі ми вийшли у довгі смуги води, вкритої легкою шугою, отже, маємо поступ.

Боюся, ми пошкодили штурвал: в одному напрямку він важко обертається. Та й взагалі становище скрутне. Вранці було яскраве сонце і жодного вітру.

 

Опівдні, 67° 54.5' пд. ш., 178° 28' зх. д.

Дійсний курс – S, 34W, 37'; до миса Крозьє 606'. З легеньким південним бризом нас накрила імла.

Сталася нова зміна, але я навіть не знаю, на краще вона чи на гірше. Поменшало старих тяжких крижин, але з іншого боку значно збільшилася площа, яку займають однорічні надзвичайно щільні крижини, які, поза сумнівом, поглинули частину старих.

Щойно проминули крижане поле, либонь, із милю завширшки; це пояснює відсутність бриж, і з цього можна виснувати, що до відкритої води ще дуже далеко.

Вранці йшли у більш-менш підхожому напрямку, але зараз картина знову вимальовується кепська: крига закривається. Знов потрібне терпіння; маємо завзято пробиватися вперед.

17:30.

На пообідній вахті проминули дві неосяжні крижані гори, перша з них була неправильної пласкої форми. Її шарувата поверхня явно зазнала розлому.

Припускаю, що причиною таких розломів є нерівне дно крижаної гори, через яке вона в різних частинах має різну пливучість. Друга була у формі купола і мала подвійну вершину.

Такі гори й досі загадка. Але я радше схиляюся до своєї первинної думки, що купол вони здобувають, опинившись в ізоляції на мілині.

Ці дві гори лишили по собі у паку довгі колії відкритої води. Ми йшли ними, роблячи майже 3 вузли, але – халепа! – трошки далі на схід від півдня. Важко було зміститися з однієї колії в іншу, але самі колії цілковито вільні від криги.

З жалем я зауважив, що крижини обабіч від нас набирають просто-таки гігантських розмірів; пара з них точно була не менш як 2-3 милі завширшки. Це вказує на те, що до відкритих води ще дуже далеко.

Але інше спостереження дало більше втіхи: крижини поступово стають дедалі тоншими. Спершу вони були щільно стиснуті. Можна помітити пасма та груди льоду, створені під тиском, розкидані по поверхні великих крижин, але з перевернутих догори дриґом схилів зрозуміло, що, коли відбувалися ці збурення, крижини були тонкими.

Близько 16:30 ми підійшли до групи з шести чи семи низьких пласких гір 15-20 футів заввишки. Вони дуже подібні до тих, що ми бачили на Землі Короля Едварда, може, вони саме звідти й походять.

Три з них були прекрасні у своїй рівномірності: вони мали пласкі верхівки та рівні перпендикулярні сторони; з інших звисали карнизи, а деякі ближче до країв мали схили.

 

Відкритої води по той бік гір більше видно не було і про те, що чекає нас далі, можна було лише здогадуватися. Несподівано ситуація склалась на нашу користь.

Обабіч від нас і досі пливуть великі крижини, але не надто торосисті; на їхній поверхні є невеликі калюжі води, а проходи між ними заповнює крижана каша, важчі крижини там трапляються вкрай рідко. Різниця просто дивовижна.

Було багато тривог через тяжкі крижини та велетенські гори: здавалося, що корабель неспроможний пробитися крізь них, а тому в уяві поставали різні картини, як, наприклад, подальший дрейф на північ та визволення тільки значно пізніше.

І яку ж розраду приносить цей контраст: тепер нас оточує лід всього два-три фути завтовшки. Це ніби звільнення після жахливого ув'язнення. Сьогодні Еванс двічі пропонував зупинитися і перечекати, я й сам тричі ледь-ледь не ухвалив таке рішення.

Але, якщо такі умови протримаються й надалі, то не варто й казати, як ми радітимемо з того, що вперто пробивали шлях, попри позірну безнадійність справи.

Хай там як, надовго такі умови чи ні, все ж страшенно відрадно мати позаду себе це поле прохідної криги.

Увечері бачив двох морських леопардів, один із них ліниво пірнав у воді під крижини. Рухи його красиві, вихлясті.

Попросив Пеннелла підготувати мапу паку. Вона має дати нам певне уявлення про походження різних форм крижин і їхній загальний дрейф. Я схильний вважати, що здійняті тиском гряди утворюються, коли гори проходять крізь відносно молодий лід.

 

Я уявляю це так: коли море міцно промерзає, то підхоплює гори і несе їх із собою, але очевидно, що через велетенську масу гір зупинитися їм не так просто.

Ще одне спостереження підтверджує цей здогад: більшість здійнятих тиском гряд утворені з уламків пластів, не товщих за пару футів. Крім того, крижана каша, крізь яку ми пройшли, трапляється переважно саме неподалік від гір.

Пласка гора, яку ми пройшли вчора, з одного боку мала гряду, що здіймалася на 15 футів; було схоже на величезні хвилі з-під носа корабля.

Вчора було багато гір і сильний тиск; цієї ночі гір не було взагалі і майже не було тиску; вранці маємо трохи гір і незначний тиск. Це свідчить про те, що безмежний пак цих морів навряд чи сильно защемить корабель.

Вранці бачив молодого імператорського. Поки намагалися сфотографувати його, до корабля підплив один із нових китів Вілсона з гострим спинним плавцем [Під час першої експедиції до Антарктиди у 1901-1904 роках натураліст і художник Едвард Вілсон помітив і замалював новий різновид китів. Пізніше таких китів ніхто не бачив, "кит Вілсона" досі залишається загадкою. Найбільш схожі на нього відомі науці тварини – косатки типу D]. З вигляду цей плавець має фути 4 заввишки.

 

Цікаво спостерігати, як сніжні та антарктичні буревісники пікірують на перевернуті й підтоплені крижини. Хвилі води розносять по такій зануреній у воду кризі евфавзію [Антарктичний криль, дрібний ракоподібний]. Антарктичний буревісник досить вправно скрадається.

Зауваги щодо прізвиськ
Еванс – Тедді;
Вілсон – Білл, Дядечко Білл, Дядечко;
Сімпсон – Сонячний Джим;
Понтінг – Понко;
Мірз;
Дей;
Кемпбелл – Брат, Панібрат;
Пеннелл – Пенелопа;
Реннік – Парні;
Боверс – Птаха;
Тейлор – Гриф та Кейр Гарді;
Нельсон – Мері та Бронте;
Гран;
Черрі-Гаррард – Черрі;
Райт – Сайлас, Торонто;
Пріслі – Реймонт;
Дебнем – Деб;
Брюс;
Дрейк – Френсіс;
Аткінсон – Джейн, Гельмін, Атчісон;
Отс – Тіт, Вояка, Хуторянин Гейсід [Збірний образ селянина у книзі Ле Гранда Паверса "Хуторянин Гейсід у місті"] (від Боверса);
Левік – Тоффаріно, Друзяка
Ліллі – Літлі, Геркулес, Літі.

Вівторок, 20 грудня

Опівдні 68° 41' пд. ш., 179° 28' зх. д. Дійсний курс – S, 36W, 58. Мис Крозьє – S, 20W, 563'. Гарні умови протривали до півночі; йшли від розводдя до розводдя, зрідка натрапляючи на невеликі перешкоди.

О дев'ятій годині проминули західну кромку великого скупчення дуже важкої затокової криги – така крига може з'являтися наприкінці сезону з внутрішніх вод та бухт протоки Вікторії, де сніг залягає глибоко.

На мить здалося, що несприятливі умови повернулися, проте за годину ця важка брила закінчилась і ми знову пішли розводдями поміж величезними крижинами.

На серединній вахті Боверс повідомив про крижину в 12 квадратних миль. Вночі ми просувалися непогано, а на ранковій вахті – просто чудово. Незадовго до восьмої здійнявся помітний бриз і крига стала закриватися.

Відтоді ми пробилися на пару миль, але навіть це далося з великими труднощами, тож ми вирішили згасити печі та почекати, поки крига розкриється знову; тим часом прозондуємо воду і порибалимо неводом.

 

Боюся, до відкритої води ще далеко; крижини великі і на вигляд схоже, що утворені вони на початку минулої зими. Тиск знову посилився. Вчора вночі гір майже не було, а сьогодні їх навколо нас уже декілька.

Одна з них має зверху кілька пагорбів. Цікаво було б знати, як ці великі брили опинилися так високо. Припускаю, що ця гора відірвалася від масиву з жорсткими витиснутими грядами.

[Пізніше] Я помилився. При ближчому розгляді стало ясно, що гора ця похилилася і значна частина верхніх пластів, десь футів із 20 завглибшки, поковзом спустилася вниз, залишивши на горі ці пагорби, ніби острови.

Схоже, знову доведеться запастись терпінням. Просування дається складніше, ніж у наших найгірших вчорашніх очікуваннях, але перспективи все ж значно світліші. Сьогодні зранку було багато плям водяного неба на півдні. Західний вітер, хвилюючи воду, робить ці хмарні тіні дуже темними.

Барометр не рухається вже кілька днів, тож погода має бути файна. Вранці надійшла купа низьких хмар з SW, в якусь мить вони йшли так низько, що перетворилися на туман. Але зараз хмари підіймаються та розвіюються, небо вже майже чисте і проглядає сонце.

Вечір.

Вітер перемінився з західного на WSW і досі б'є з силою 6 балів. Ми дуже зручно розташувалися коло крижини, з навітряного боку маємо 200-300 ярдів відкритої води.

Майже весь день небо чисте, тільки зрідка по ньому проносились клапті низьких шаруватих хмар і мчали легкі перисті. Очевидно, вгорі вітер дужчий. Крига закрилась. Думаю, відкриється знову, коли вітер дозволить.

Позаду нас багато відкритої води. Гора, описана вранці, кружляє ярдів за 800 від нас. Пеленг і віддаль змінилися так нерівномірно, що стає ясно, що диференціальний рух між поверхнею води та шарами, що рухають гори (на 100-200 метрів углиб), дуже непостійний.

Кілька годин на крижині вправлялися у бігу на лижах, такі вправи просто необхідні. Тривожить становище з вугіллям: ми сильно налягли на наші запаси, але за час у паковій смузі пройшли тільки 240 миль.

Зондування сьогодні показало глибину 1804 сажні. Водна пляшка не спрацювала, але температуру вдалося заміряти на 1300 і на дні.

Вчора вночі температура доходила до 20º F [-6,5º C] і весь день трималася на 2-3 градуси нижче температури замерзання води.

Для бігу на лижах сьогодні чудова поверхня.

 



Середа, 21 грудня

Вранці вітер і далі був сильний, але перемінився на південно-західний. Через затягнуте небо було дуже холодно і вогко. Тепер же сонце потихеньку пробивається, вітер спадає і загалом погода налагоджується.

Вночі нас відносило до двох великих гір, а під сніданок ми підійшли неприємно близько до однієї з них. Великі крижини міцно чіпляються одна за одну, але, якщо нам вдасться пробитися на SE, то маємо в тому напрямку вийти у відкриту воду.

Позиція опівдні – 68° 25' пд. ш., 179° 11' зх.

Дійсний курс – S, 26E, 2.5'. Напрям течії – N, 32E, 9.4'. Дійсний курс за 24 години – N, 40E, 8'. Близько 9 ранку стали під пару з твердим наміром пробиватися.

Пару разів довелося витратити хвилин 20, щоб пройти крізь складні місця, але загалом скидається на те, що ми виходимо до простіших вод. Такий щільний пак неабияк бентежить, а до того ж через крижані гори неможливо спокійно стояти на місці впродовж тривалого часу.

Понтінг зробив кілька прекрасних світлин, а Вілсон – чарівних картин паку та гір. Поза сумнівом, наша мандрівка буде гарно проілюстрована. Виявляється, серед нас чимало талановитих митців. Дей, Тейлор, Дебнем і Райт теж долучаються до детальної фіксації гір і криги, з якими ми стикаємось.

 

17:00

Вітер трошки вгамувався і помірно дме з SW. Зранку пройшли 2,5 милі, а тоді знову застрягли. Доклавши зусиль, ми добряче відірвалися від загрозливих гір. Тепер з підвітряного боку є інші. Вони ще далеко, та все ж вони є.

Їхнє розташування з-під вітру краде в нас відчуття цілковитої безпеки. Ох! Яке нестерпне це випробування – отак стояти і стояти, марнуючи запаси вугілля.

До того ж, ми дрейфуємо на N і E – пак відніс нас на 9' на N і на 6' на E. Це справді не дає спокою. Не люблю я гасити печі, коли поблизу крижані гори.

Вілсон спустився на крижину і влігся на ній, щоб наловити пінгвінів. Ми бачили, як птахи підбігли до нього, але за кілька футів розвернулися і втекли геть.

За його словами, вони підходили, коли він співав, а розвернулися, коли припинив. Птахи ті мають не більше року, вони винятково сором'язливі. Здається, до корабля їх манять рівною мірою страх і допитливість.

Ланцюг крижаних гір, мабуть, становить велику перешкоду для поля паку, значною мірою обмежуючи його дрейф та утворюючи розводдя. Враховуючи, що гори беруть участь також і в утворенні витиснутих гряд, можна говорити про те, що вони мають великий вплив і на природу, і на рух паку.

Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.

Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.

Приємного читання!


N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.

Ярослав Пронюткін: Тут спочиватимуть наші герої: хто має право бути похованим на головному Меморіалі країни?

Національне військове меморіальне кладовище — це меморіал на багато років вперед. За всіма прогнозами поховання тут можуть відбуватися протягом наступних 40-50-ти і більше років. Меморіал призначений винятково для військовослужбовців — тих, які загинули в бою під час цієї війни, та тих, які мали видатні заслуги перед батьківщиною, та покинуть цей світ через дуже багато років.

Зоя Казанжи: Винні мають бути покарані

Володимира Вакуленка, українського письменника вбили росіяни. Дата його загибелі достеменно невідома. Ймовірніше, це сталося між 24 березня та 12 травня 2022 року. Після того, як Ізюм звільнили ЗСУ, у місті виявили масове поховання – понад 400 тіл. Під номером 319 було тіло Володимира Вакуленка.

Євген Гомонюк: Французькі скульптури у Миколаєві

Що спільного між найстарішим міським театром, Аркасівським сквером і зоопарком у Миколаєві? Власне французький слід. Всіх їх об’єднує художня французька ливарня Валь Д'Осне з головним салоном в Парижі, чия продукція в різні часи прикрашала ці три локації. Мова йде про п’ять найвідоміших в Миколаєві декоративних садових чавунних скульптур. Одна з них, на жаль, була втрачена ще у 1990-ті роки, інші чотири можна побачити і сьогодні.

Юрій Рудницький: Варшавська угода. Як і чому сталося так, а не інакше

22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого.