Спецпроект

Василь і Славко супроводжують мене все життя

Вірменська справа і українська справа в рамках табору стали нашою загальною справою. Приклад Стуса і Чорновола наслідували українці, росіяни, литовці, латиші, євреї.

Пригадую розмову з Василем Стусом у зоні в Барашево, в Мордовії, напередодні мого звільнення за першим строком [1973].

- Паруйр, ми всі знаємо, що ти керівник Національної об'єднаної партії Вірменії. Як у вас за програмою, можуть бути членами вашої партії не вірмени?

Я відповів, що в статуті це є, але на практиці тільки один випадок був.

Тоді Стус сказав, що хоче оголосити себе членом НОП, але щоб не віддавати честь мені як керівникові кожен раз, хотів би назвати себе членом-симпатиком партії, яка проголосила мету - створення незалежної Вірменії. 

Я просто посміхнувся, але він виявляється все обдумав. Його приклад наслідували українці Роман Семенюк, Ірина Калинець, В'ячеслав Чорновіл, Іван Гель, росіяни потім, Едік Кузнєцов, литовці, латиші, євреї...

Наша національна політична організація перетворилася на інтернаціональну і заслуга в цьому Василя. Патріоти різних республік розуміли нашу боротьбу і ставали поруч. Вірменська справа і українська справа в рамках табору стали нашою загальною справою.

Пригадую такий епізод - у нашу зону перевели Славка Чорновола. Він тримав голодівку.

Виявляється що в 17-й зоні контролером був Чекмарьов - особливо шкідливий тип. Політв'язні, які встали проти цілої імперії, були змушені виступити проти однієї людини. Вони оголосили голодування, але мента не прибрали, а Славка перекинули до нас.

Я думаю, що вони хотіли, щоб він припинив голодування, і тому перевели до Василя Стуса. Саме тут ми й познайомилися. Він був наче напханий енергією, він навіть у зоні бігав, займався спортом. Багато читав, писав, покладену норму - ми шили рукавиці - виконував не за 8 годин, а за три години - решту часу він був зайнятий сам собою.

Ми планували певні дії. Звичайно, в центрі був Чорновіл - тоді він уже розробляв ідею статусу політв'язня.

Я помітив, що він і Василь начебто і не в таборі були - вони говорили про літературу, про мистецтво, про історію українського народу.

Згадую епізод, який мені розповів Василь. Хворим політв'язням певний час давали молоко. Одного разу Василь стояв у черзі, де стояли 3-4 людини, і прийшов мерзотник і провокатор, переведений до нас з особливою зони, Сідєльніков, і вліз без черги. Василь його запитав - ти якщо поспішаєш, так попроси - тебе пропустять. Той вдарив Василя.

Я можу дослівно передати слова Стуса - він сказав, що не може робити людині боляче.

Про своїх друзів я можу говорити нескінченно. Василь і Славко супроводжують мене все життя.

Віталій Скальський: 28 березня — Міжнародний день історика?

Інтернетом шириться інформація про відзначення 28 березня Міжнародного дня історика. Проте… В Україні ніхто і ніколи не встановлював дня історика. ООН теж такого дня не встановлювала.

Євген Чикаленко: Центральна Рада та більшовицька навала

Євген Чикаленко про окупацію Києва більшовиками на початку 1918 року.

Ярина Ключковська: "Україна без нього була б інакшою". Пам'яті Ігоря Юхновського

Вічна пам'ять Ігореві Рафаїловичу Юхновському. Людині, яка залишила глибочезний слід у житті кожного з нас, навіть тих, хто про це не здогадується. Бо Україна без нього була б точно інакшою.

Юрій Юзич: Бойові командири Армії УНР з Куп’янська

Щонайменше троє уродженців Куп’янська більше 100 років тому воювали за Україну старшинами в складі Запорозького корпусу Петра Болбочана. Усі троє мали первинне офіцерське звання, але командували сотнями запорожців.