"Геройська" димова завіса

Ажіотаж навколо питання про надання-позбавлення звань Героя України Степана Бандери і Романа Шухевича використовується владою для відволікання українців від кричущої ситуації в суспільстві і державі.

Одразу хочу висловити застереження: при всьому моєму неоднозначному ставленні до постаті Степана Бандери я не піддаю сумніву його видатну роль у боротьбі за незалежність України. Ті чи інші епізоди збройної боротьби ОУН і УПА можна і треба розглядати і оцінювати критично і всебічно - для дослідника не повинно бути "священних корів".

Але Степан Бандера є і довгий час буде для багатьох українців символом фанатичної самопожертви, символом збройного антикомуністичного спротиву. Незалежно від офіційного визнання чи невизнання. Подобається це комусь чи ні.

Маю однак висловити свої деякі "міркування з приводу".

Перше. Сама по собі роздача звань "Герой України", включно з "медалькою" у вигляді п'ятикутної зірки, успадкована нинішньою українською державою з часів СРСР. То була звична для початку 1990-х років процедура адаптації старих радянських реалій до нових.

Реалією нового часу стала хаотична роздача цього рудименту радянщини, перетвореного на найвищу державну нагороду, нерідко не за реальні заслуги, а з політико-кон'юнктурних міркувань.

В підсумку в одній "геройській компанії" опинилися, з одного боку, той же Степан Бандера, багаторічний політв'язень Левко Лук'яненко, з іншого - палкий агітувальник за Януковича в 2004 році і власник навороченого "Майбаху" Георгій Кирпа (втім, гаразд: як казали древні, de mortuis aut bene aut nihil), чи призабута сільська вчителька Тамара Прошкуратова, здатність якої пояснити дітям елементарний матеріал у мене, як педагога за освітою, викликала сумнів після кількох її публічних виступів, котрі довелося чути.

Друге. Варто нагадати, що колишній президент України Віктор Ющенко присвоїв Степану Бандері звання Героя України 20 січня 2010 року - за кілька тижнів до президентських виборів.

Зірка Героя СРСР

До екс-голови держави з проханням вшанувати провідника ОУН у такий спосіб зверталися і раніше, ледь не з початку його президентства, і то особливо настирною була в цьому плані партія "Всеукраїнське об'єднання "Свобода".

Але Ющенко наважився на це лише в розпал торішньої виборчої президентської кампанії. Питання про те, чого тут було більше - щирого прагнення вшанувати борця за незалежність України, чи, хапаючись за постать Бандери як за рятівну соломинку, утримати жалюгідні рештки симпатії західноукраїнського електорату - потім довго обговорювалося в політичному і експертному середовищі. І не лише українському.

І, як на мене, воно й досі залишається відкритим. Як і те, чи вистачить у Віктора Ющенка щирості, аби його прояснити.

Третє. І, мабуть, основне. А що таке, власне кажучи, "герой"?

Взагалі-то, це суто етична, суб'єктивно-оціночна (а тому дуже й дуже відносна) категорія. Репутація індивіда в очах соціуму. Скажімо так, репутація "хорошого хлопця". Вона хоч і має властивість з часом змінюватися, але передбачає певну більш-менш сталу і масову популярність її носія.

І нагородна система держави тут ніяким боком не лізе. Інакше кажучи, героєм неможливо офіційно призначити, навіть давши найвищу державну нагороду - хрест, зірку абощо. Бо сама по собі ситуація, коли держава офіційно затверджує за кимсь публічну репутацію "хорошого хлопця" відповідним званням, навіть при всіх його реальних заслугах перед народом чи державою, є абсурдною.

Щось на зразок епізоду у відомому фільмі про Івана Васильовича - пам'ятаєте? - "Вдягайся! Царем будеш!"

Мініатюра до обох варіантів відзнаки Героя України

Абсурд попередній доповнюється абсурдом нинішнім, коли теперішня влада, на зло минулій, намагається через суди позбавити Степана Бандеру і Романа Шухевича офіційної репутації "хороших хлопців", затвердженої за ними Віктором Ющенком через модифіковану зірку Героя СРСР. Або, скажімо так: офіційно заборонити громадянам вважати їх "хорошими хлопцями".

Не маючи мужності зробити це відкрито, влада боягузливо прикривається рішенням підконтрольного регіонального (в усіх розуміннях) суду, котрому, з погляду здорового глузду - про закон я в даному випадку не кажу - взагалі до указів голови держави не мусить бути діла.

Між іншим, для порівняння: в жодній країні Євросоюзу немає офіційного звання Героя. В жодній! Спеціально перевіряв.

На гнилому Заході у урядовців якось вистачає розуму не втуляти до національних нагородних систем суто суб'єктивні етичні оцінки як безкоштовний додаток. Цього не передбачають ані найвища нагорода Польщі - орден Білого Орла, ані Німеччини - хрест "За заслуги", ані латвійський Орден Трьох Зірок, ані литовський орден Вітовта Великого, ані орден Почесного Легіону Французької Республіки, ані Орден Слона (Королівство Данія).

Тобто: зробив хорошу справу? - молодець, отримай заслужений декор. А герой ти чи ні - то вже хай публіка вирішує. І це, я вважаю, правильно.

До речі, чи можна вважати Віктора Януковича "героєм Франції" лише за те, що Ніколя Саркозі повісив на нього орден Почесного Легіону в порядку традиційного "обміну брязкальцями" в ході державного візиту? Цікаво, до речі, за які заслуги перед Францією? І що з цього приводу думають самі французи?

І наостанок. Зрозуміло, що будь-який "хороший хлопець" - не папірець у сто доларів, аби всім подобатися. Згадаймо бодай, як неоднозначно виглядав Богдан Хмельницький в очах тодішнього українського суспільства.

Та ж неоднозначність залишається й досі. Те ж саме стосується і Степана Бандери, і Романа Шухевича і інших. І мабуть, то добре - інакше наша історія була би правильною до нудоти. Але колотнеча навколо питань "героїзації", за великим рахунком, нікому не потрібна, крім нинішньої влади.

В підсумку ця колотнеча є наслідком як бездарної і невпорядкованої "самостійно-совкової" нагородної системи, так і відсутності системної роботи в популяризації історичних знань з багатостороннім баченням проблематики.

Ці проблеми не вирішив Ющенко, а донецькі "пацани", схоже, і не збираються вирішувати. Радше навпаки.

Але свою справу ця колотнеча робить - відволікає людей, незалежно від їхнього ставлення до постатей Степана Бандери і Романа Шухевича, від набагато серйозніших проблем, вирішення котрих потребує системної роботи і рішучих дій.

Юрій Рудницький: Варшавська угода. Як і чому сталося так, а не інакше

22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого.

Володимир В'ятрович: Як російська пропаганда проти України діє на Заході

Коли Американська асоціація бібліотек назвала нашу з Любомиром Луцюком книгу про УПА "Ворожі архіви" серед найкращих історичних публікацій 2023, для мене це було не просто особистим здобутком. Мені здавалося, що нарешті змінюється ставлення до УПА в західній академічній спільноті. Але, здається, я переоцінив бажання багатьох зрозуміти складне минуле і відмовитися від простих схем, які продовжує просувати Кремль.

Олексій Макеєв : Станція Z - це сьогодні Росія

4 печі, 1 газова камера та майданчик для розстрілів. Місце страти та одночасно крематорій. Нацистська практичність геноциду. Цинічна назва цього місця посеред концтабору Заксенгаузен - "станція Z". Z - остання літера німецького алфавіту. Станція Z - остання станція десятків тисяч життів. Та кінцева зупинка людської гідності. Поїзд далі не їде - людина глибше не падає.

Іван Городиський: Право на вибір: ідентичність українських адвокатів в Галичині до 1939 року

Дискусії щодо Булгакова, Сікорського і ще багатьох інших, які тільки будуть, в тому числі концентруються довкола їхньої ідентичності. Чи є достатнім походження, місце проживання чи праці щоб атрибутувати публічну постать з певною нацією? І що є в принципі визначальним? Ці дискусії також нагадують спостереження з історії української адвокатури Галичини до 1939 року.