Іда Ворс: Шевченко Quest: знайдіть десять відмінностей

Шевченко би плакав. Як знав, то сто разів подумав над проханням поховати його "на Вкраїні милій". Бо його мила батьківщина за виграшки перетворила поета та його могилу на предмет політичного та квазітворчого гендлювання. Не пройшло й двісті років.

Надія Симчич: Історія Голоду: "Мені на фронті не було так страшно, як на отому полі з буряками"

Олександра Коваленко, Катеринина мати, вже лежала і не вставала. Маленька Ліда, а їй тоді виповнилося вже 4 роки, прибіжить до неї і питає: "Бабо, ти ще не вмерла?", і знову біжить гратися. Потім прибігає, і знов питає.

Петро Кравчук: Історія Голоду: "В селі мого батька ніхто не помер. Їх врятувала татарська їжа"

Після холодного і голодного року в селі з'явилися слідчі НКВС, які почали виясняти, чому ж ніхто не помер і хто ховав хліб. А от у тих селах, де багато людей загинуло від голоду... слідство не проводили.

Олена Захарченко: Історія Голоду: "За те, що стільком людям життя врятував - в Сибір його"

Мій прадід, Степан Прокопенко, ще весною 32-го насіяв стільки квасолі - що як зібрали, то мусили поскладати її в бочечки. Вся рідня в голод їла квасолю з бочечок, пекли з неї пиріжки, з неї і лободи, варили її просто так, вся рідня.

Олександр Крамаренко: Голодомор був геноцидом. Так вважав автор терміну "геноцид"

"...Українець відмовлявся від колективізації, приймаючи радше депортацію і навіть смерть. Тому було особливо важливо пристосувати його до прокрустового зразка ідеальної радянської людини".

Степан Руденко: Історія Голоду: "Іноді мама втрачала свідомість. Але їй треба було врятувати мене"

Одна родичка розповідала мені - вже дорослому - що, прийшовши на похорон мого батька, вона побачила мене малого, худющого, що збирав кришки маленькими пальчиками, боячись загубити хоч одну.

Інна Захарова: Страшна казка про Харків

І моторошно стає мені, і огидно: невже ми всі приречені сидіти в цих чорних радянсько-пострадянських містах-болотах і боятися їхніх страшних чорних кімнат і чорних-чорних душ, які тут оселилися? (рос.)

Петро Федорченко: Історія Голоду: "Моя мама сиділа в калюжі крові і гралася, хлюпала долоньками"

Навесні 1933 року на фоні розпачу і голоду між батьками моєї матері (Артем і Ольга) розгорілася сварка: або різати корову, щоб вижити з м'ясом, або тримати корову і, можливо, мати якусь склянку молока.

Віталій Скальський: Забути війну. Друга світова не належить до ключових явищ в історії України

Якщо ми забудемо Другу світову (чи Велику вітчизняну) війну, будемо надавати їй менше уваги у засобах масової інформації, популярній літературі, щоденній життєвій практиці, ліній розколу в українському суспільстві стане менше.

Юлія Зозуля: Історія Голоду: "Активісти забирали і одежу, і речі - а потім на базарі продавали"

"Весною 1932-го року в селі стали організовувати колгоспи. Люди самі туди не йшли, бо боялися - ходили чутки, що колективним там буде все: праця, худоба і навіть жінки".

Марта Гавришко: Нова амнезія Голодомору по-українськи

Українська нація десятиліття жила, вважаючи своїх убивць за правлячу еліту. Утвердження пам'яті про жертви тоталітарного режиму вирішить низку проблем самоідентифікації і закладе можливості для національної єдності в майбутньому.

Паруйр Айрікян: Василь і Славко супроводжують мене все життя

Вірменська справа і українська справа в рамках табору стали нашою загальною справою. Приклад Стуса і Чорновола наслідували українці, росіяни, литовці, латиші, євреї.

Дмитро Стембковський: Історія Голоду: "Одна родина наїлася мухоморів, щоб умерти - і завдяки їм вижила"

Ці сухарі бабуся везла для дітей своєї старшої сестри. Двоє її дітей під час Голоду померли. Наймолодшого хлопчика забили до смерті за те, що він щось взяв з чужого поля.

Роксолана Процьків: "Кіно і німці" чи звичайний вандалізм?

Кілька ночей тому зі стіни Ленінського відділку міліції міста Харкова кудись поділася меморіальна дошка. "Тут, у колишній пересильній тюрмі, 1961 року був ув’язнений патріарх УГКЦ Блаженніший Йосиф Сліпий", - сповіщала вона.

Нестор Махно: Моя тривожна юність

Позбавлений ласки, я прожив всього декілька тижнів у своєї прийомної матері. Годували мене окремо і нерегулярно. Мати Якось, побачивши мене одного і в сльозах, мати вирішила забрати мене назад. Відтоді мати тримала мене при собі і виховувала, як могла, до 18-ти років... (рос.).

Володимир Любунь: Історія Голоду: "Із чотирьох братів і сестер мого батька померло троє"

На жаль, у Книзі пам'яті Вінницької області зі 150 прізвищ людей, загиблих від голоду в селі Лісове Барського району, не згадуються імена моїх дядьків і тіток, які померли ще маленькими дітьми.

Геннадій Іванущенко: Рейд у безсмертя, або чи варті ми наших героїв?

Над приреченими лавами воїнів у небо злетіло : "Ще не вмерла Україна ні слава ні воля...". Заспівав козак Степан Щербак, а за ним підхопили інші. Кулемети почали сікти ряди героїв. Їх було 360.

Вахтанг Кіпіані: Радянська преса на сконі комуністичного віку

Брав у бібліотеці книгу заради інформації, якої в Інтернеті не знайти. Видання «Печать в СССР в 1990 году: Статистический сборник» (НПО «Всесоюзная книжная палата», «Финансы и статистика», Москва). Оскільки наступного року Союзу не стало - по факту - це був останній том серії, яка виходила кілька десятиріч.

Степан Бандера: Спочатку Межигір'я, а перепоховання Бандери - згодом

Онук провідника ОУН Степана Бандери - про ініціативу перепоховати на Батьківщині його легендарного діда. "Раджу українцям зараз думати більше про Межигір'я, а не Бандеру, аби їхнє життя покращилося вже сьогодні".

Історична Правда: Історія Голоду. Розкажіть, як ваша родина пережила 1932-1933 роки

"Українська Правда" звертається до читачів і журналістів - розкажіть, як ваша сім'я пережила Голодомор. Пам'ять про ті роки глухо відлунює в родинних переказах - іноді занадто глухо.