Українська правда
Історична правда

Про біль і через біль... Кримські спогади про В'ячеслава Чорновола

28.01.2011 _ Леонід Пілунськийсайт "Майдан"
Версія для друку

Вороги цькували його, де тільки можна, розпускали плітки, а "соратники" не давали говорити, кричали і свистіли. Вони намагалися загнати в сердечний штопор... черговим інфарктом. Але коли журналісти допитувались про скандал, Чорновіл цілком спокійно парирував: "Гаряча дискусія!"

Останній романтик

Скупий перелік біографічних даних без його живого обличчя‚ стрімкої ходи‚ дивовижно привабливої швидкої мови‚ рідкісної чарівності не дає пояснення тому‚ чому він піднявся над усіма. Шкода‚ що це стало зрозумілим тільки після його загибелі.

Він був абсолютно незвичайною людиною‚ але неможливо передати‚ у чому ж полягала його незвичайність. Він був запальним і спокійним‚ неймовірно м'яким і досить жорстким‚ грізним і добрим‚ радісним і сумним‚ але головною його рисою була неймовірна терпимість на фоні феноменальної реакції і гострого язика. Ці несумісні якості якраз і робили його видатним політичним діячем у справах державних‚ і цілком незахищеним у звичайному житті... Він міг до безмежності терпіти образи‚ якщо це стосувалося його особисто‚ але ніколи‚ якщо це стосувалося України.

За кордоном

Мені пощастило супроводжувати В'ячеслава Максимовича в закордонних поїздках: у Туреччину‚ на урочистості‚ присвячені присудженню Мустафі Джемілєву почесного звання професора Сельджуцького університету‚ в Чехію на гірку дату введення радянських військ, та у Словаччину‚ у місто Пряшів‚ де живуть русини-українці.

Мене вразила його просто дитяча допитливість. Він ставив питань більше‚ ніж ми усі разом узяті. У місті Конья - центрі містичної ісламської течії суфізм, В'ячеслав Максимович засипав супровідників десятками запитань: хто‚ чому‚ як‚ для чого? А вже коли нас повели на екскурсію у середньовічне медресе Індже Мінар‚ то було шкода перекладачів.

У Пряшеві‚ в українському університеті‚ його довго не випускали з зали‚ а він відповідав‚ відповідав..., незважаючи на те‚ що ми запізнювалися до українського музею - ми були у тих‚ хто живе на цій землі понад тисячу років‚ не маючи історичного зв'язку з Великою Україною‚ але вважає себе українцем‚ і розмовляє однією з нами мовою. Ми приїхали в музей‚ коли вже смеркалося‚ але на нас чекали - він був для них надією‚ що українці встануть з колін і побудують свою щасливу Батьківщину.

Біографія
Він народився в 1937 році у Звенигородському районі Черкаської області у сім'ї сільських учителів, у страшний час, коли НКВДистська машина знищення працювала день і ніч...
...Школа, університет, перші кроки в журналістиці, робота у Львові.
Перші три роки тюрми у 1967 році за підготовку документальних правозахисних книг "Правосуддя чи рецидиви терору?" і "Лихо з розуму".
Вийшовши на волю, почав випускати нелегальний "Український вісник".
У 1972 році - шість років тюрми і три заслання за "антирадянську агітацію".
У 1980 році, після відмови публічно зректися своїх переконань отримав додатково п'ять років. У 1983 році був звільнений достроково. Два роки працював в Якутії - в Україну повертатися заборонили. У квітні 1985 приїхав до Львова і працював кочегаром. У 1987 році відновив видання журналу "Український вісник".
У березні 1990 року В. М. Чорновола обрали депутатом Верховної Ради України і Львівської обласної Ради. Через місяць він став головою Львівської обласної Ради.


Журналіст

Він був неперевершеним чарівником публіцистичного жанру. Для нього не було неможливого, а слово було не об'єктом, а суб'єктом самовираження. Він назавжди залишиться совістю і символом української журналістики. Я прочитав багато з того, що він написав, чув десятки виступів, і кожного разу мене вражала неймовірна жвавість розуму, гостре слово, образність мови.

Однак писати було ніколи. Багато разів я чув, коли він під час якого-небудь "гарячого" засідання молив: "Хлопці, ну давайте завершимо засідання, мені ще статтю писати!". Ми валилися з ніг у готелі, а він - додому, працювати.

Зоряний час - гіркий час

1 вересня 1991 року Велика Рада Руху висунула Чорновола кандидатом у Президенти України. Це був його зоряний час - за В. Чорновола проголосувало більше 7 млн виборців України (близько 100 тис. у Криму). На жаль, тоді на правому політичному фланзі йому протистояли декілька вчорашніх соратників - Л. Лук'яненко, І. Юхновський... Переміг Л. Кравчук.

Історичний шанс за короткий термін на ентузіазмі та проведенні реформ, як у Польщі і Чехії, на патріотизмі інтелектуалів, як у Литві і Латвії, зробити Україну квітучою державою був упущений - ми приступили до будівництва не української України (як французька Франція, чи польська Польща...), а мафіозно-кланової квазідержави.

Оратор

У нього не було слабих виступів, незважаючи на те, що найчастіше це була абсолютна імпровізація, будь то невеликий мітинг у Сімферополі у березні 1998 року чи багатотисячний на Софійській площі в Києві у січні 1997-го. Після тригодинного виступу у переповненому Сімферопольському українському театрі В'ячеслав Чорновіл, вставши на паркову лавку біля пам'ятника Треньову, без мегафона, зриваючи голос, зміг перекричати "червоних" бабульок. Вони замовкли.

Він був чудовим оратором. На трибуні у нього світилися очі, він ніби заряджався від тих, хто чекав на його виступ, і говорив, говорив, читав записки, встигав їх тут же на сцені сортувати і розкладати по кишенях, зрештою, ні на секунду не втрачаючи думки і не припиняючи свого виступу.

Зустріч у Сімферопольській гімназії

Останній раз він був у Сімферополі в січні 1999 року. Нам відмовили у приміщенні майже всі: "...хіба не знаєте, хто при владі в Криму?". І ми вирішили провести прес-конференцію в українській гімназії. Нас зустріли з радістю, розказали про біди, надії, перемоги. Однак головною несподіванкою виявилося те, що Наталія Іванівна Руденко, директор, зробила сюрприз.

Гімназисти читали вірші, українські пісні співала кримська співачка Наталія Безкоровайна. І раптом В'ячеслав Максимович якось сором'язливо попросив слова, вийшов і прочитав уривок з поеми Володимира Сосюри "Мазепа". Як читав їх В'ячеслав Максимович забути неможливо:

"...Я йшов кривавими житами
I знов пiду, де гул i мла,
Лиш одного я хочу, мамо,
Щоб ти щасливою була..."

Між Сціллою і Харібдою

Політичний курс В. Чорновола на деяку співпрацю з владою (лише там, де вона на боці України) мав вразливе місце - його можна було звинувачувати у непослідовності чи в угодовстві владі. При цьому критикани залишалися поза критикою. Ю. Костенко - міністр екобезпеки, Б. Бойко і Г. Філіпчук - губернатори областей. Це що не влада? Але вони підпорядковані Президентові, з одного боку, вони - частина істеблішменту України, а з іншого - частина керівництва опозиційної партії. І саме у цій щілині формувалося протистояння.

Так всередині Руху формувалася група "священних корів" - партійної номенклатури, яка мала колосальні особисті амбіції.

Восени 1998 року ліві почали валити уряд. І несподівано Чорновіл заявив: "На тлі російської економічної кризи ліві за всяку ціну хочуть ввергнути країну у хаос, але за нами - Україна, її народ". Ось тут-то на Чорновола і накинулися свої. Для них цей момент міг стати переломним для торгу, а для нього державні інтереси були вище.

Людина

Улітку 1998 року всією сім'єю В'ячеслав Максимович уперше цілий місяць відпочивав у Криму. Тільки для нього відпочинок - поняття відносне - ми з ним об'їздили пів-Криму. На стареньких "Жигулях" поверталися в Ялту. У Сімферополі В'ячеслав Максимович запропонував купити фруктів. Заїхали на ринок біля автовокзалу.

Його відразу впізнали і почали розглядати. Він - жодної реакції, ходить між рядів, питає про ціну... Купили величезний кавун, яблук... Потім узявся в якогось дядька вибирати персики. Той несподівано: "Чего выбираешь, бери подряд". "Та мені треба, щоб гарні були!" - парирував В'ячеслав Максимович.
"Так ты хохол?" - грізно запитує продавець. "Чому це хохол - українець", - відповідає Чорновіл. "Может ещё и руховец?" - не вгамовується той.

"Угадал, - несподівано перейшов на російську В'ячеслав Максимович, - только скажи, а что тебе Рух плохого сделал?" - Все - плохо жить стали. Работы нет, заводы стоят...
- І це все Рух?
- А хто ж?
- А хоч одного рухівця при владі у Криму знаєш?
- Во всём виноват Рух, а Чорновола я бы расстрелял...

Сусідки розмахували руками, намагаючись зупинити продавця, і той раптом підняв очі й скам'янів.
- А розстріляв би за що? - з неприхованою цікавістю допитувався В'ячеслав Максимович.

Мужик був у напівпритомному стані.
- Скільки з мене за персики?
- А ніскільки... я тобі... вам... це... дарую! - раптом випалив чолов'яга.
- Тільки що збирався розстріляти, і раптом даруєш.

І тут мужик почав благати: "Так я ж... це... пожартував, ну чесне слово".

Ми йшли з ринку під загальний регіт, хтось перепитував, хтось переказував.., а винуватець все ще голосно намагався довести, що він дійсно пожартував.

Кашовари заворушень

Якось мені пощастило бути у Франції на фестивалі "Схід-Захід", де я зустрівся з одним із лідерів польської "Солідарності" Адамом Міхніком.

У розмові про ситуацію в Польщі виникло болюче питання - як трапилося, що у незалежній Польщі до влади прийшли комуністи (все ж таки не українські, ті чомусь мріють збудувати російську Україну). І пан Адам з гіркотою сказав, що "ніж у спину" встромила власна номенклатура. Новим лідерам простіше домовлятися з комуністичними функціонерами, ніж бути на боці народу. Молода демократія не має імунітету проти "хватального" рефлексу.

Внутріпартійна опозиція мріяла запустити руки у виконавчу владу, за будь-яку ціну. Особливо це стало очевидним після спроб Ю. Костенка потрапити до керівництва парламенту. Розпалене марнославство діячів, які "засиділися на других ролях", - Ю. Костенка, Б. Бойка, В. Черняка... і "грошових мішків", що стояли за ними, почали процес "розгойдування партійного корабля".

Серце

У нього було хворе серце. Важкий інфаркт неможливо було приховати від власного серця: голодовки, 15 років таборів, заслання.

Вороги цькували його, де тільки можна, розпускали жахливі плітки, а "соратники" не давали говорити, кричали і свистіли на останніх двох з'їздах. Вони намагалися загнати в сердечний штопор... черговим інфарктом. Але коли журналісти допитувались про скандал, Чорновіл цілком спокійно парирував: "Гаряча дискусія!".

Останні місяці метався по всій країні. Пам'ятаю поїздку до Севастополя. У нас ні секунди вільного часу, а попереду розмова з М. Джемілєвим. Мчимося у Бахчисарай. В'ячеслав Максимович спить у кріслі поруч. Зменшую швидкість, він тут же осмикує: "Нас чекають".

Але у Бахчисараї вже бадьорий, веселий... От тільки від традиційної філіжанки кави, яку принесла дружина Мустафи, відмовляється. "Серце?" - питає Сафінар. "Ні!" - щиро говорить неправду гість. - "Не засну!".

За північ повертаємося в Сімферополь. Ранком літак. Я ледве не падаю, а він - як завжди, з усмішкою: "Ось уже підготував виступ у парламенті...".

Як же сильно боліло це серце? Скільки незгод, страждань і тортур перенесло воно, головна з яких - зрада вчорашніх соратників.

Дорога в нікуди

Частина партійної еліти вирішила, що він - головна перешкода до необмеженої влади. Однак на першому етапі ІХ з'їзду у грудні 1998 року "перемоги" не сталося - претендентом на вибори-99 був названий не Ю. Костенко, а Геннадій Удовенко.

У першому турі Президентських перегонів на правому фланзі зможуть розміститися тільки два претенденти. У другому турі, наляканий лівою загрозою електорат дружно кинеться голосувати "за менше зло". Від Руху треба було мати такого кандидата, який спирався би на чинну владу і вмів з нею торгуватися. Така постановка питання влаштовувала лише заколотників.

Епілог

Ми приїхали на місце загибелі В'ячеслава Максимовича ближче до вечора. До дорожнього знаку "перехрестя" був прив'язаний портрет і лежали квіти. Навколо від вітру колихалося море озимої пшениці, що набирала зелені. Мовчазно похитувалися ще голі дерева придорожніх посадок і тут же, на обочині, лежала перемішана з придорожньою землею та сама пшениця...

Пшениця, якою була навантажена та сама, Богом проклята вантажівка. Сліди гальмівного шляху, осколки скла, маленькі дзеркальні квадратні уламки фар. Вони відбивали останнє світло, яке висвітило їх убивцю. Тут Він пішов. Ми стояли і плакали. Уже немолоді мужики, які багато чого бачили і багатьох втратили...

Плакали і не стидалися - ми втрачали того, хто вів нас до світла. Вів і майже вивів... Ми плакали і збирали ту пшеницю. Збирали руками, збирали довго, вибираючи по зернятку з пересохлої придорожньої землі, і кожний загортав у свою хустину, і всі разом збирали у великий селянський мішок - нехай хтось засіє поле. Заколоситься хліб, і наллється колосся, і отяжіє, і принесе нові зерна, і виросте новий урожай, і йо:го знову вкинуть у землю, у чорну родючу землю ЙОГО, моєї, нашої з вами України. І так буде завжди.

Джерело: сайт "Майдан"



Теми: XX сторіччя, історія України, дисиденти, Чорновіл, Крим




АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter