Спецпроект

Луганські повстанці проти комуни, 1921 рік. Отаман Каменюка

Каральні функції з придушення селянських повстань брали на себе "інтернаціоналісти": китайці, мадяри, латиші... Водночас зафіксовано випадок, коли повстанський загін "у три (!!!) шаблі порубав радянський актив та розігнав виконком, спаливши справи".

Відгули основні битви громадянської війни. Демобілізовані селяни поверталися по своїх селах. При поверненні з'ясувалось, що реальність життя зовсім не відповідала тим ідеалам, за які вони проливали свою кров на братовбивчих фронтах.

Політика "військового комунізму" була неспроможна зацікавити селян у нарощуванні об'ємів виробництва хліба. По всій країні пройшла хвиля селянських бунтів.

Oсновне полум'я народної війни зайнялося у східних та центральних районах України. Соціальну базу повстанців складало сільське населення, на їх боці опинилися 70% козаків та 60% селян-середняків. Їх об'єднувало незадоволення політикою радянської влади, особливо такі моменти, як "продналог".

Празник у Легедзиному. 90 років бою черкаських селян проти комуни

Ситуацію ускладнював голод. В повідомленні Донвійськкомата читаємо: "У Ребрікові (нині Луганська обл.) можливе повстання селян через голод".

Відомі випадки, коли на бік повстанців переходили регулярні частини Червоної Армії, зокрема загін під керівництвом Сичова, який базувався у долині р.Деркул у липні-серпні 1921 р. Це була частина 1-ї Кінної армії, яка повернула зброю проти радянської влади.

"Заради того, щоби знищити загін повстанців чисельністю не більше, як 150 людей, потрібні вчетверо більші сили... уникнути зіткнень з червоними частинами бандитам дуже легко, бо вони користуються підтримкою місцевого населення та добровільними агентами-розвідниками, вони завжди поінформовані про місце знаходження та пересування частин Червоної Армії".

Повідомлялося, що від постійних переслідувань за повстанцями частини ЧА "втрачають вигляд регулярних частин, наближаючись по зовнішньому вигляду до партизанських частин".

У зв'язку з цим пропонувалося змінити тактику боротьби з повстанськими загонами.

Згідно з планом, частини ЧА повинні були розташовані на вигідних позиціях для вирішального бою, а повстанський загін під час руху повинен був постійно наражатися на атаки з тилу та флангів, тільки таким чином червоні частини змушували повстанські загони пересуватися у потрібному напрямку.

Вже у 1920-их рр. у боротьбі проти повстанців відпрацьовувалась тактика ведення бою, яка потім була використана у боротьбі з загонами УПА у 40-50 рр., але найбільш цікавим моментом є те, що цю тактику розробляв на Луганщині Д. Мєдвєдєв, який потім у 40-х роках переніс її у ліси Рівнинщини, де він командував диверсійним чекістським загоном, до складу якого входив розвідник-атентатник М.Кузнєцов.

Галерея отаманів і повстанців - від махновців до холодноярівців (ФОТО)

На Луганщині влітку 1921 р діяли загони Петренка (відомий на псевдо Петро Блискавка), отамана Каменюки, петлюрівського отамана Волохи, повстанського отамана Блохи. Основним місцем їхньої дислокації були Мітякінські ліси. Неспокійно було і в Біловодському районі - там оперували загони Черепахи та Марусі. Особливо проявили себе повстанські загони під керівництвом Варави, Марусі та Каменюки.

Загін отамана Варави діяв з квітня 1921 р. на сході сучасної Луганської області, після чого з боями відійшов до Воронежчини. Хотілося б нагадати, що частина Воронежчини, як і Білгородщини, входили територіально до складу УНР. Більшість населення складали українці, які були у 1921-1923 рр. депортовані зі своїх історичних земель у глиб Росії.

У зимові місяці 1920-1921 рр. загони Марусі та Каменюки таборували у лісних масивах в районі Слов'янська Донецької області. Перезимувавши, вони повернулися на Луганщину. Влітку 1921 р. відбувся спільний рейд загонів Каменюки та Марусі у напрямку м. Луганськ. Разом з ними діяли загони Варави.

Найбільш великим та боєздатним був загін Каменюки, основною базою якого було село Петропавлівка. Його чисельність на весну 1921 р. становила 600 шабель та 200 багнетів. У черні 1921 р. до загону Каменюки приєднався отаман Черепаха. На озброєнні загону Каменюки була велика кількість кулеметів та кілька гармат. Тоді ж було ухвалено рішення щодо рейду теренами Луганщини до р. Міус.

Біля с. Д'якове та м. Ровеньки у бою з червоними, через зраду одного з командирів, загін Каменюки зазнав дуже тяжких втрат. Від попереднього особового складу залишилося не більше 150 шабель. Після цього Каменюка відійшов до місця свого постійного базування у с. Петропавлівку.

Проти кого, у першу чергу було направлено повстанський рух, свідчать радянські документи:

"Загін на шляху свого просування знищив багато радянського активу, спалив виконком, порубав міліціонерів. Окремі загони, переслідують тільки міліцію та партійних працівників, не зачіпаючи при цьому населення". Зафіксовано такий випадок, коли "банда у три (!!!) шаблі порубала актив та розігнала виконком, спаливши справи".

Страх перед примиренням. Сучасні міліціонери досі бояться Махна

Радянська влада не залишалася у боргу. Вже у ті роки широко практикувалося виселення тих, хто підтримував повстанців. У доповідній Морозівської повітової військової ради від 16 вересня 1921 р., повідомлялося про необхідність брати заручників з місцевого населення районів, де є масова підтримка повстанців.

В одному з військових донесень того часу писалося: "Радянська влада існує лише біля лінії залізничної колії на відстані гарматного пострілу".

Ще одна чекістська оперативна довідка: " У Старобільскому районі протягом місяця ріст бандитизму..., як місцевих так і організованих банд, значно збільшився. Через це радянської влади практично не існує..."

5 березня 1921 р. загін отамана Каменюки захопив місто Старобільск під час з'їзду комнезамів (комітету незаможників) - сільської голоти, яка, на думку комуністів, мала опанувати село замість розкуркулених та замордованих заможних селян.

Під час проведення операції практично всі делегати з'їзду були знищені разом з керівництвом радянського активу. Серед вбитих повстанцями були: секретар районного комітету партії П. Нєхороший та керівник апарату ВЧК Вішневський.

На придушення повстанського руху на Луганщину були перекинуті з Росії військові частини, до складу яких входили: окремий винищувальний батальйон (командир О.Ротермель), кавалерійська винищувальна група та 3-й Заволзький (!) полк. Як бачимо, комуністи не дуже довіряли частинам, які були укомплектовані українцями чи росіянами.

Каральні функції з придушення селянських повстань брали на себе "інтернаціоналісти": китайці, мадяри, латиші, євреї, поляки.

Операцію з ліквідації легендарного українського отамана Каменюки розробляв особисто Д. Мєдвєдєв. Згідно з планом, операція мала три етапи. Перший етап - розбудова опорних пунктів, розташування військових гарнізонів по селах. Другий етап - вербовка агентури та просунення чекістів до лав повстанців. Третій етап - ліквідація самого загону Каменюки.

Лівобережні повстанці Чернігівщини й Київщини. За комуну без комуністів

Відомий випадок, коли повстанцям вдалося викрити одного з помічників Мєдвєдєва, комсомольця-чонівця, що свідчить про наявність добре організованої контррозвідки у повстанців.

8 червня 1921 р. загін Каменюки почав рейдувати теренами Луганщини. У селах Піски, Закопноє, Колядовка, Волкодавово, Новоолександрівка були знищені майже всі радянські працівники та активісти. В селі Нікіфорово Каменюці вдалося захопити три гармати.

Серед успішних повстанських боїв були й поразки. У липні 1921 р. Мєдвєдєву в районі с. Масловка вдалося розбити загін отамана Волохи. Сам отаман був вбитий, коли він разом зі своїм помічником пішли у останню шабельну атаку на ворога, що переважав у кількості.

Мєдвєдєв, згідно з планом операції, перед вирішальним боєм із загоном Каменюки, розповсюдив через свою агентуру чутки, що він поїхав на нараду до м. Бахмут. Це повідомлення приспало пильність отамана, що дозволило чекістам несподівано напасти на загін. У бою з чекістами загинуло 40 повстанців. Самому отаману разом із 28 вершниками вдалося у шабельній атаці прорвати оточення та відійти на Дон.

19 жовтня 1921 р. завдяки зраді одного з повстанців, чекістам біля Богданівського хутора вдалося оточити загін та нав'язати повстанцям важкий бій. Завдяки особистій хоробрості та вмілому керуванню боєм отаману знов пощастило вислизнути зі смертельних лещат та відійти у ліси Воронежчини.

Останній свій бій отаман Каменюка прийняв біля с. Осинове. Переважаюча кількість військ ЧА оточила загін. У кількагодинному бою загін повстанців майже повністю був знищений. Загинув і отаман Каменюка, який особисто повів повстанців у багнетну атаку. Тіло отамана, згідно з чекістською традицією, було перевезено до м. Старобільск, а потім до м. Бахмут, де було виставлено прилюдно, як факт підтвердження загибелі легендарного отамана.

Ось як характеризував отамана Каменюку Д. Мєдвєдєв: "Каменюка знався на військовій справі, був рішучим, сміливим, добре знав місцевість, мав своїх людей по всіх селах, відчував небезпеку, що дозволяло йому раз у раз виходити зі скрутних становищ".

Після смерті легендарного отамана повстанський рух було фактично придушено. Окремі повстанські загони діяли на теренах Луганщини до 1923 р., але фактично вони перестали існувати, як єдиний повстанський рух.

Джерело: "Луганський край"

Причини масового полисіння дітей у Чернівцях влітку 1988 року

Взятися за написання цієї статті спонукали мене публікації, у яких протягом 30 років після трагедії, що зачепила багатьох чернівчан, продовжують поширювати брехню про причини масового полисіння у Чернівцях. І найголовніше, що змусило це зробити - передчасний відхід у вічність мого колеги по роботі та товариша - Анатолія Галіна, який у часи тоталітарного режиму не побоявся піти проти системи, завдяки зусиллям якого стали відомі справжні причини полисіння у Чернівцях влітку 1988 року.

"Редактор" Василь Мудрий і його "Діло"

У списку тих, кого дуже хотіли завербувати в 1930-ті роки працівники НКВД СССР, був тодішній голова Українського національно-демократичного об'єднання – найпотужнішої західноукраїнської парламентської партії і головний редактор найстарішої української галицької газети "Діло" Василь Мудрий.

Як Роман Шухевич-"Щука" тричі березневу Тису перепливав

Роман Шухевич був чудовим плавцем, чемпіоном українських національних змагань з плавання. У нього була цивільна мрія – до 40-річчя переплести протоку Ла-Манш. Готувався, тренувався, багато плавав. Але на практиці – довелось боротись з окупантами й тричі долати Тису. Не для того, щоб втекти від відповідальності. А для того, щоб виконати свій обов'язок вояка, борця за незалежну й соборну Україну.

Яким був радянський лад? Судження історика

Деякі експерти пов'язують оптимістичні для нас перспективи в російсько-українській війні з відходом Владіміра Путіна від влади. Однак він є надто пересічною фігурою, яка не заслуговує сполученого з нею терміну "путінізм". Ми повинні усвідомити самі і переконати союзників у тому, що Російська Федерація являє собою екзистенційну загрозу для всіх народів, які потрапили в орбіту Кремля. Конкретна фігура очільника російських панівних кіл – справа другорядна. Ця країна готова порушувати встановлений світопорядок за будь-яких умов.