Українська правда
Історична правда

"Русская Галиция и "мазепинство". Як українці "карпато-россов" зіпсували

Вахтанг Кіпіані _ Четвер, 29 березня 2012
Версія для друку

"Многие люди, выросшие в Галиции утверждают, что язык архангельских и вологодских жителей им гораздо более понятен, чем язык их "псевдоукраинских" сородичей из Полтавской губернии".

Що читаємо? У Москві видали збірник "Русская Галиция и "мазепинство" (Москва, видавництво "Имперская традиция", 2005) з присвятою – до "90-летия геноцида русских в Прикарпатской Руси".

Що цікавого? Автор передмови і упорядник Міхаіл Смолін швидко запрягає. З перших рядків грубої книжки стає ясно, що "исчадьем ада" для "Большого Русского мира", невід'ємною частиною якого ніби є Західна Україна, є українці.

Головна тема російського відродження в Галичині – боротьба за мову, "русский литературный язык".

Москвофільство. Як російська імперія відучила галичан любити Москву

Далі ще відвертіше – "Многие люди, выросшие в Галиции… утверждают, что язык архангельских и вологодских жителей им гораздо более понятен, чем язык их "псевдоукраинских" сородичей из Полтавской губернии".

Вірш галицького селянина, "русского" Зварича зі львівської газети "Голосъ народа"

Дізнаємося, що українофіли ХІХ століття нібито хотіли зблизити народну мову з польською, а "святоюрская" або "старорусская" партія, девізом якої був "бо Русь одна, як Бог один", намагалася наблизити галицько-руський діалект до мови Російської імперії.

Табачник: "Про галичан я говорив не як міністр, а як людина"

Шанований москвофілами історик Діонісій Зубрицький, ніби начитавшись статей Дмитра Табачника, писав півтора століття тому – "низкие невежды… употреблявшие чуждое наречие, прислушивавшиеся только простонародному разговору своих слуг и работников и желавшие теперь, чтоб мы писали свою Историю на областном наречии Галичской черни. Странное и смешное требование!..".

Орган галицьких москвофілів - газета "Слово"

"Украинцы" (практично на всіх 600 сторінках це національне ім’я подається тільки в лапках) зіграли "постыдную, подлую роль" щодо "карпато-русского народа".

Один із "русских" галичан Яворський писав, що справжніми винуватцями їхніх бід були "народные предатели", "детёныши национального изменника из-под Полтавы", мова про Івана Мазепу, – "это печальная истина. В ней не нужно убеждаться кому-либо из нас".

Як закарпатські "русини" продалися угорським фашистам (ЛИСТІВКА)

Дізнаємося, що українці – це польський проект, "это именно особи, уклонившиеся от общерусского типа в сторону воспроизведения предков чужой тюркской крови, стоявших в культурном отношении значительно ниже русской расы".

Австрійські шибениці для москвофілів - не вигадка

Власне національним (російським) геноцидом населення Прикарпаття називають "австрийские концлагеря Талергоф и Терезин, где была апробована политика массовых убийств мирного населения, стали начальным етапом того грандиозного уничтожения русского народа, который развернулся с полной силой в советские времена".

В іншому місці ця непересічна думка сягає апогею – "именно коммунисты организовали массовое распространение "украинства", этого одурманивающего наркотического средства для западнорусского населения".

Греко-католики. Історичний контекст

На початку ХХ століття молода генерація москвофілів бере курс на повернення в лоно Православної церкви, входження Прикарпатської Русі в Російську імперію та на використання російської літературної мови в побуті та творчості.

В умовах Першої світової війни австрійська влада сприймала прояви цього як державну зраду, відбулося кілька процесів.

"В городе Дрогобыч арестовали австрийцы служащего городской управы Степана Кушнера, городового Ивана Кушнера, ремесленников братьев Леськовых, мещанина Яхна и более десятка других русских людей".

Серед розстріляних за присудом військового трибуналу був і священик Максим Сандович, пізніше канонізований Польською Православною церквою.

Розбита таблиця редакцій "русских" газет

"Общественными полицаями", за словами Смоліна, були "профессиональные "украинцы", які ніби й були головними донощиками і брали участь у розправах над "русскими галичанами, буковинцами, угрорусами".

Під впливом російської пропаганди та особливо під час окупації Галичини в 1914-1915 рр. ініціюється перехід парафій з греко-католицької церкви у православ’я – "при отступлении в Россию ушло 60 униатских священников".

Неопалима церква. Як "саморозпустилася" УГКЦ

Події 1946 р., сумнозвісний Львівський собор, відбулися, виявляється, "хотя и при "содействии" советской власти, но по доброй воле бывших униатов".

Ага, так само добровільно всі до єдиного греко-католицькі митрополити та єпископи відправилися на Сибір і десятки тисяч священиків – у катакомби…

 

Приклади, які наводяться автором часом дуже дивні. Скажімо, в містечку Нові Стрілиська австрійські солдати закололи багнетом Григорія Вовка, "стоявшего в своём саду и смотревшего на проходившие войска".

І де тут національний акцент злочину? Або у львівській тюрмі "Бригідки" був повішений Адам Махновський, який "указал дорогу разбудившему его казачьему разъезду". Нещасний поляк не міг уявити собі, що посмертно стане воїном Великої Росії…

"Жидо-мазепинцы" як предки "жидо-бандеровцев"

Габсбургами перелік ворогів не закінчується. "Советская власть активно меняла исторические вывески с русских, на советские, щедро раздаривая "мазепинцам", чего бы они не попросили".

На очах твориться нова міфологія:

"насаждаемая насильно в советские времена "украинизация" практически никогда не ослабляла свого давления на подвластное коммунистам западнорусское население… именно поэтому с конца 1939 года и до самого начала Второй Отечественной войны в советские лагеря были отправлены десятки тысяч "русофилов"…

За то ,что они не хотели записываться "украинцами", их записывали в "белогвардейцы" и либо уничтожали, либо ссылали. Таким образом была очищена дорога деятельности "бандеровцев" на этих землях".

Блаженніший Любомир Гузар: "Війна увійшла в моє життя 1 вересня 1939-го..."

Оскільки про репресії за "перших совітів" написано вже чимало, легко переконатися, що серед репресованих більшовиками контингентів були поляки та євреї, націоналісти та комуністи, але от присутності в ГУЛАГу "десятків тисяч" русофілів документи не фіксують.

Книга, попри її брутальність і пересмикування, є корисною. Бо теми, які піднімалися понад сто років тому, лишаються актуальними – "Нужно ли вообще это развитие малорусского наречия, имеет ли оно шансы на какой-либо успех?.. Не только двум-трём, но и двадцати трём генерациям малороссов не удастся на этом поприще сделать ничего победоносного и по очень простой причине: всё это уже сделано общерусским языком".

Дем'янів лаз. Геноцид Галичини

Оця формула – розвивати українське не треба, бо існує російська версія – книжки, комп’ютерної програми, телепередачі – є моментом істини. Якщо погодимось із нею – нас не буде.

Фраза. "Австро-венгерские власти провели масштабные чистки русского населения, жертвами которых стали несколько сотен тысяч человек – расстрелянных, повешенных, лишённых крова и замученных в лагерях. Австрийские концлагеря Талергоф и Терезин, забытые сегодня, были первыми ласточками, предшественниками германских Освенцима, Дахау и Треблинки".

Джерело: tsn.ua

Читайте також: "Як галичани вчили росіян любити імперію і як імперія їх відучила"



Теми: Галичина, XX сторіччя, історія України, Російська імперія, Австро-Угорська імперія, книжки, українська мова, Перша світова війна



АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter