Українська правда
Історична правда

Навіщо читати ще одну книжку про Голодомор?

Катерина Рубан _ Четвер, 21 червня 2018
Версія для друку

Головна теза Епплбом: для Сталіна, "українське питання" було одночасно загрозою як планам колективізації на селі, так і загрозою реваншу націоналізму в місті. Ішлося про тотальну війну на знищення проти внутрішніх і зовнішніх капіталістичних ворогів, як всередині Союзу та навіть партії, так і за межами. Епплбом бачить пряме продовження більшовицької політики від 1917 року й навіть як продовження ще царистської лінії боротьби з українським націоналізмом до 1933-го, де українізація була лише тактикою.

Український переклад книжки Енн Епплбом "Червоний голод" став однією з очікуваних новинок "Книжкового Арсеналу". Це історичне дослідження було написане для широкої західної аудиторії, й авторка презентувала його як в університетах, так і в популярних телепрограмах у США, де про Голодомор мало знають поза кафедрами історії і українською діаспорою.

Спочатку "Червоний голод" дає широку картину тим, хто мало знає про історію України, а коли доходить до самого питання про голод як причину смерті мільйонів селян в Україні, то подає дуже виважену позицію у відповідь на давні дебати про суть Голодомору.

Використовуючи здебільшого вже опубліковані джерела і історичні праці, Епплбом синтезує версію причин і хронологію подій, яка підсумовує дослідження зроблені з часу виходу "Жнив скорботи" Конквеста, написаною за спогадами, до відкриття радянських архівів.

Книга Епплбом пропонує певного роду підручник, з чітко поставленими питаннями і відповідями, і головне – пропонує відмовитися від простої моделі Голодомору як зовнішнього зла і зрозуміти його внутрішню логіку, як діяли власне люди на місцях.

Голодомор – це не істеричне бажання Сталіна винищити всіх, хто називав себе українцями, а державна політика і рішення багатьох людей, які створювали нову радянську Україну. Для одних істориків голод 1932-33 має класовий вимір, боротьбу з куркулями, для інших – це вирішення українського національного питання.

Епплбом знаходить вдалий баланс між цими підходами і дуже обережно вибирає терміни, щоб не потрапити в пастку вузького поняття "геноциду" і зведення всієї радянської політики 1920-30х до одвічної ворожості до українців.

Хіба так треба боротися за хліб? Селяни Попільнянського району Житомирщини вчиняють акти саботажу хлібозаготівлі. Селяни Попільнянського району Житомирщини вчиняють акти саботажу хлібозаготівлі

На мій погляд, "Червоний голод" дає можливість глянути на загальне розуміння "радянського", і через нього також на те, що ми маємо на увазі, коли говоримо про Сталіна, Кремль, чи Росію як ворогів.

Замість "прощатися з радянським минулим", на часто закликають нас політики, варто спочатку зрозуміти, що ми маємо на увазі під "радянським", і головне – чим саме його замінюють.

Головна теза Епплбом звучить знайомо: для Сталіна, "українське питання" було одночасно загрозою як планам колективізації на селі, так і загрозою реваншу націоналізму в місті, все з чим вже стикалася радянська влада в 1920-х роках. Ішлося про тотальну війну на знищення проти внутрішніх і зовнішніх капіталістичних ворогів, як всередині Союзу та навіть партії, так і за межами.

Епплбом бачить пряме продовження більшовицької політики від 1917 року й навіть як продовження ще царистської лінії боротьби з українським націоналізмом до 1933-го, де українізація була лише тактикою.

Така тяглість і власне неминучість кривавого вирішення "українського питання" для істориків залишається спірною (Террі Мартін показує українізацію 1920-х років як національне вирівнювання в ущерб навіть універсальності російської, де на піднесення корінної мови і культури до рівня російської було кинуто всі зусилля).

 Список сіл, занесених на "чорну дошку", в газеті "Зоря" від 27 січня 1933 року. З такими селами як покарання припинялася торгівля, постачання товарами, а вони самі опинялися у фактичній  ізоляції

Ті, хто хоче дати остаточну моральну і політичну оцінку СРСР, з самого задуму в 1917 року і до останнього дня, вважають неминучим прихід Сталін після Леніна і чітку тяглість між ними, тому скидання пам’ятників Леніну часто вважається виправданим, бо він був відповідальний також за злочини 1930-х.

"Червоний голод" уникає такого узагальнення радянської політики 1920х–30-х і показує, як відбувалося конструювання ворога саме вкінці 1920-х, у контексті наступу і спротиву на території Української РСР.

Використовуючи вже наявні джерела, багато з яких є навіть онлайн (наприклад, збірка документів під редакцією Я. Пирога, видана ще у 1990 році), Епплбом показує логіку Сталіна та керівників УРСР, як вони бачили ситуацію, коли цілі села, райони і області потерпали від голоду.

І якщо для Сталіна це були абстрактні села, райони і області, де в цифрах проявлялися спротив і слабкість партійної роботи, то по-різному про людські страждання, побачені на власні очі, пишуть Петровський (голова Центрального Виконавчого Комітету УРСР), Косіор (голова ЦК КП(б)У), Чубар (голова Раднаркому УРСР), секретарі обкомів та райкомів.

Багато з них відкрито висловлювалися про жахливі смерті і просили про надання допомоги. В кожній такій доповідній записці – моторошні картини повільної загибелі і статистика жертв. При цьому, багато хто продовжував наполягати на забиранні врожаю і боротьби з класовими ворогами.

Один з організаторів Великого Голоду - секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор

З документів зрозуміло, що йшлося про цілеспрямовану боротьбу радянського керівництва всіх рівнів з українським національним рухом та селянською опозицією колективізації в Україні.

Але як показує Епплбом, це було частиною широкого наступу на все, що було оголошено злочином проти держави і державної власності, які стали основою нової державної кримінальної політики 1930-х років.

Епплбом пропонує виважене і прийнятне для більшості професійних істориків трактування подій, яке можна вважати підведенням певної межі під безкінечними дискусіями про Сталіна і його бачення українців, його бачення "ворожої" і "радянської" України і українців.

Але в історичних, а тим більше політичних дискусіях про Голодомор, поняття хто є українцем зараз неминуче впливає на реконструкцію тогочасного уявлення, як бачили співвідношення українського і радянського в 1930-х роках.

Авторка не шукає якогось нового документу в секретних архівах, який би показав "приховану істину", про те, як "насправді" думав Сталіна і які були його наміри. І хоч Сталін традиційно є ключовою фігурою, але вже зрозуміло, що історикам потрібно рухатися далі і перестати концентруватися на тому, як сам працювала політична уява Сталіна і в чому був його задум.

Хто були жертвами Сталіна, про яких саме "українців" йдеться, коли ми говоримо, що Голодомор був геноцидом українського народу – ці традиційні питання відображають політичні ідеї тих, хто дискутує, одразу проектуючи ці поняття на 1930-ті роки.

Харків'яни біля тіла селянина на одній з вулиці столиці УСРР. Фото Александра Вінербергера, 1933 рік.

Епплбом не відкидає поняття геноциду, але лише як моральної і політичної категорії, а не правової, яке це пропонують українські політики, починаючи від Ющенка. Поняття геноциду має свою історію й обмежує, робить ексклюзивним страждання тільки однієї групи населення і спрощує питання вини, виносячи назовні виконавців злої волі верховного правителя.

"Червоний голод" показує, що можна почати домовлятися про поняття, чітко називати і обумовлювати їх, а не запекло відстоювати, що є тільки одна істина і формула Голодомору – винищення українців.

Після книжки Епплбом можна нарешті вийти поза площину "українськості" голоду, принаймні, хочеться уявити, що далі історикам вже немає сенсу сперечатися про те наскільки Голодомор був "український" чи "селянський".

Голод як ворога уявити дуже важко – тому як і будь-який ворог він персоніфікується в демона, Чужого, Сталіна, радянське чи російське. На початку 1930-х років із мільйонів зовсім різних селян, з дуже різним достатком, кількістю зерна і худоби, і дуже різними ідеями і уявленнями про те, що таке радянська влада і колективне господарство, конструюється образ класового ворога.

З тисяч тих, хто мали дуже різні ідеї, що означає бути українцем в УРСР, створюється образ зрадника, загроза розколу і співпраці з міжнародним антирадянським фронтом. Не менш отруйним і руйнівним є бажання створювати ворогів у минулому і проектувати їх на теперішнє – бачити в Путіні Сталіна і бачити теперішні події в дзеркалі радянської історії 1930-х років.

Тоді це нагадує бажання Путіна бачити себе Сталіним, як Сталін бачив себе Іваном Грізним. Історію Голодомору дуже важливо розуміти як в українському, так й у світовому контексті історії насилля і розподілу ресурсів – це історія позбавлення людей їжі колись і зараз через ідеологічні маніпуляції і фінансові розрахунки.

Через страшний досвід 1932–33 років можна шукати відповіді про державу, природу насильства і влади, ідеології ненависті і насильства, як врешті їжа стає зброєю. І ці відповіді не лише в ідеях Сталіна чи Леніна.

Як функціонує держава як апарат влади і насилля, чим відрізняється українська держава від радянської – це ключове питання, заради якого потрібно повертатися до історії Голодомору.  

У своїй оцінці політики пам’яті про Голодомор останніх десятиліть Епплбом стримано критикує тих, хто інструменталізує історію для нового націєтворення й відкидає унікальність і першооснову саме національної ознаки Голодомору.

Продовжувати політику Ющенка і наполягати на геноциді з неправдоподібними цифрами – це означає спрощувати трагедію, робити її просто інструментом теперішньої інформаційної війни на внутрішньому і закордонному фронті.

Політика пам’яті, яка зводить в одне російський імперську і радянську політику, і таким чином робить всіх мертвих, живих і ненароджених українців жертвами одвічного російського колоніалізму робить з історії просту картинку, де вже не треба ставити запитань, а відразу ясно, хто "свої" і "чужі".

Чи були українцями Петровський і мільйони тих, хто створював радянську Україну з 1922 року – відповідь здається очевидною, і тільки найзапеклішим декомунізаторам хотілося б назвати їх "радянськими" чи навіть "совєцькими", а не українськими діячами.

Найвище керівництво УСРР і СРСР в 1930-х: Лазар Каганович, Йосип Сталін, Павло Постишев та Клим Ворошилов

Але чи є шанс зараз змінити ті апарати влади й насилля, які нам дісталися від радянської держави, чи все закінчиться лише розбиванням пам’ятників Леніну – це питання залишається відкритим.  

Сподіваюся, що нарешті після "Червоного голоду" стане зрозуміло, що говорити про Голодомор в площині "українського" – "російського" питання – це лише використовувати трагедію, яка відбулася 85 років тому як засіб пропаганди та інформаційної війни.

"Червоний голод" не так цікавий історикам, які б хотіли побачити новий погляд на події і документи, але може стати корисним словником для українського політичного поля. Такі популярні книжки показують, що історія не має бути полем для політичного екзорцизму і популізму. Якщо змістити увагу з імен, то можна побачити, що йдеться про технології влади, які поневолюють і знищують.

Продовжувати створювати історичні міфів про подвиги героїв і злочини ворогів, велично займатися націєтворенням в стилі ХІХ століття – значить відкидати демократичний потенціал останніх років, які показують, що українське суспільство може існувати без міфів і приймати складну реальність правди про минуле, а не конструювати ворогів, у дусі радянської ідеології.

Читайте також:

Червоний голод. Відгук Аскольда Лозинського

У галереї Сенату Бразилії демонстрували виставку про Голодомор

Штат Міссурі визнав Голодомор геноцидом проти українців

На Київщині невідомі спалили меморіал жертвам Голодомору



Теми: ХХ сторіччя, Голодомор, геноцид, книжки, УСРР, СРСР, Сталін




Директорія: хто, чому, як?

18.10.2018 _ Олександр Кучерук
АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter