Спецпроект

Що поляки насправді думають про українців у Другій світовій війні

"Респонденти називають трьох ворогів під час війни: німців, росіян та українців. На першому місці, якщо йдеться про родинні спогади, знаходяться українці, і тільки за ними – німці..."

Соціологічне дослідження "Між повсякденністю та великою історією", Варшава-Гданьск, Наукове видавництво "SCHOLAR", 2010.

Один з авторів цієї книжки – професор Павєл Махцевіч – просто у вступі мусив визнати, що результати цього грандіозного соціологічного дослідження його заскочили. Принаймні, один з них:

"Респонденти називають трьох ворогів під час війни: німців, росіян та українців. На першому місці, якщо йдеться про родинні спогади, знаходяться українці, і тільки за ними - німці (хоч відсотково та різниця не є великою). Це є приголомшуючим фактом: злочини і кривди, що були здійснені щодо поляків представниками тих двох народів є неспівмірними".

Протягом 2009 року Музей Другої світової війни спільно із дослідницьким центром Pentor Research International здійснив одне з наймасштабніших досліджень колективної пам’яті поляків.

 

Усе почалося із дискусії на шпальтах польської преси. Сімдесята річниця вибуху Другої світової війни спричинила вибух емоцій: яким має бути новостворений Музей Другої світової війни у Гданську – місті, звідки все почалося у найжахливішій війні в історії людства.  

Суспільство розділилося на прихильників "музею примирення" та тих, хто вважав, що така країна як Польща насамперед має дбати про пам’ять військової слави польського орла і польську мартирологію. Останні нагадували своїм опонентам, мовляв, тільки після того, як організатори музею потурбуються, щоб турист з Лондону або Відню дізнався про польський внесок у перемогу над гітлеризмом – тільки тоді можна буде розбудовувати експозицію універсальної тематики.

Проект Музею Другої світової війни у Гданську. Джерело: www.muzeum1939.pl

 

Саме після цієї дискусії організатори музею вирішили, що у основі експозиції мають лежати не тільки і не стільки дискусії істориків та публіцистів на тему війни, а у першу чергу – такий собі діагноз колективної свідомості: що поляки у масі своїй знають і пам’ятають про Другу світову війну.  

Ця дискусія інспірувала дослідницький проект "Друга світова війна у пам’яті сучасного польського суспільства". Його результати були опубліковані у більш ніж 600-сторінковому рапорті.

 

Такий рапорт був "голим" документом, який вимагав наукової інтерпретації. Це було доручено чотирьом провідним польським соціологам (Анджей Шпочинський, Барбара Шацька, Пьотр Квятковський, Лех М. Ніяковський), відомим у царині вивчення колективної пам’яті та двом історикам (Марчін Куля та уже згаданий директор Музею ДСВ Павєл Махцевіч). Результатом їх спільної праці і стала книжка "Між повсякденністю та великою історією".

 

Автори проекту спробували зрозуміти, як поляки переосмислили досвід останньої великої війни, які події і люди закарбувалися у колективній пам’яті, на аптекарських вагах науки "зважили" які питання досі найбільше збурюють суспільство. І врешті-решт, вони спробували зрозуміти, як польське суспільство сприймає уроки війни для Польщі, Європи та світу.

 

Уроки війни, між іншим, були пов’язані із взаєминами поляків із іншими народами. І ось тут починаються найцікавіші моменти для українського читача. Адже поляки і українці мали складний досвід під час Другої світової війни. Дослідження як дзеркало відбило усі стереотипи щодо українців, що були закорінені у польській колективній свідомості. І сталося це у найнесподіваніший спосіб. 

Одне із запитань пропонувало оцінити характер родинних спогадів про контакти із іншими народами за часів війни: з англійцями, німцями, росіянами, українцями та євреями. Три з них респонденти визнали ворожими. Далі цитата:

"Що вражає, на першому місці серед тих, про кого у спогадах згадували найгірше, опинилися українці, німці опинилися тільки на другому місці, а на третьому – росіяни".

 

Отже, відповіді на це запитання розподілилися у такій пропорції: про українців зле згадують 63,8%, про німців – 62,6 %, а про росіян – 57% (Дані підсумовані за позиціями "погані" і "радше погані". Див. таблицю).

Родинні спогади про контакти із представниками інших народів під час Другої світової війни. Якими вони є?

Позначення таблиці: червоним – погані, рожевим – радше погані, жовтим – нейтральні, свілоблакитним – змішані, як добрі, так і погані, блакитним – радше добрі, синім – добрі

Джерело: www.muzeum1939.pl

І тут ми опиняємося перед класичною помилкою в інтерпретації даних. Адже порівняння було зроблено не коректно, а скоріш під впливом тих самих закоренілих стереотипів про українців і поляків у тій війні.  

Річ у тому, що питанню про характер спогадів передувало інше питання: "Чи у сімейних спогадах збереглися оповіді про контакти із іншими народами під час Другої світової війни?"

Про німців згадували у 48,7% родин, про контакти із росіянами – 40,8%, з євреями – 32,3% родин. Про контакти з українцями згадували тільки 14,7% родин. (Див. таблицю). 

Чи збереглися у ваших родинах спогади про контакти між членами родини і представниками інших народів? Джерело: www.muzeum1939.pl

Тобто "рекордні" 63,8% негативних спогадів про українців стосуються аж ніяк не 100% усіх, хто відповідав на ці питання! Йдеться про 63,8% від 14,7%, які справді мали спогади про контакти з українцями.

 Звичайно, нема нічого доброго у тому, що більш ніж половина цих контактів зумовила негативні спогади. Але врешті-решт простий перерахунок дає абсолютно іншу пропорцію. По відношенню до 100% опитаних негативні спогади про контакти із німцями мають 30,5% респондентів, росіяни негативно запам’яталися 23% опитаних, українців негативно згадують трохи більше 9% респондентів.  

Цей показник в цілому збігається із відповідями на інше питання "Чи хтось із родини за часів Другої світової війни зазнав кривд з боку українців?" Ствердну відповідь надали 10,7% респондентів, 15% нічого не знали про це, а 74,2% відповіли, що жодних кривд з боку українців їх старші родичі не зазнавали.

 

Звичайно, коли йдеться про спогади, які стосуються українців, більшість поляків має на увазі польсько-український конфлікт 1943-44 років. Утім, на сьогодні пам’ять про ті трагічні події є радше пам’яттю надбаною через медіа та старших родичів.  

З усіх опитаних близька 15% належать до поколінь, які народилися до, або під час війни. З тих 15% тільки 2,2% декларують, що вони безпосередньо пам’ятають польсько-український конфлікт. Близька 2,5% решти повідомили, що події польсько-українського конфлікту є найчастіше згадуваної подією у родинних спогадах.

 

Один із авторів дослідження Лех М. Ніяковський відзначає іще одну тенденцію, яка проявилася в польському суспільстві в останні роки. Дослідження Pentor Research International у 2009 році виявило, що в польському суспільстві змінилося ставлення до українських жертв Волинської трагедії, чого не фіксували попередні подібні дослідження колективної пам’яті поляків. Факт наявності українських жертв респонденти часто виражали спонтанно, як на питання із відкритою відповіддю.  

"Для польського суспільства цей конфлікт є таким, де безспірною жертвою були поляки, а винуватцем – українці. Образ цей однак не є чорно-білий, оскільки значна частина респондентів припускає, що жертвами могли бути також представники українського народу, хоч і не уточнює, хто був їх катом – інші українці (а як відомо, УПА вбивала також українців, які підтримували поляків та тих, хто становив політичну опозицію), чи поляки (в рамках акцій-відповідей). (...) Засадничо – згідно думки респондентів – цей конфлікт є асиметричним, а не громадянською війною, як це представляє українська історіографія" - пише Лех М. Ніяковський у аналізі відповідей, що стосувалися польсько-українського конфлікту.  

 

Цікаво, що не всі спогади, пов’язані із польсько-українським конфліктом, мають негативні конотації. Невеличкий відсоток опитаних поляків згадав також і допомогу, підтримку з українського боку.  

Іще одну парадоксальну відповідь дослідники отримали на запитання щодо того, наскільки добре відомий респондентам перебіг українсько-польського конфлікту. Про "Волинську різанину" чули близька 57% респондентів. Натомість якщо йдеться про знання фактів ситуація має інший вигляд: взагалі нічого не знали 19,3%, а мало знали 39,4%.

 

Тобто майже для двох третин поляків тема українсько-польського конфлікту опинилася поза усвідомленим набором фактів. Тільки 17,8% опитаних повідомили, що вони добре, або дуже добре знають його історію.  

Утім, якщо йдеться про суспільну дражливість спадщини українсько-польського конфлікту, то для третини (33,7%) респондентів пам’ять про ті часи – то чинник, який досі негативно впливає на сучасні стосунки між поляками і українцями.

 

45% вважають, що події минулого не мають ані негативного, ані позитивного впливу на сучасність.  

А 9,9% вважають, що події Другої світової війни позитивно, або радше позитивно впливають на сучасні стосунки між двома народами.

 

Так чи інакше, "українсько-польский конфлікт" у рейтингу ТОР-22 знакових подій польської історії часів Другої світової війни опинився у хвості – на 17-му місці.

 

Верхівку цього рейтингу формують інші події і явища: Варшавське повстання 1944 року, Аушвіц, оборона Вестерплятте у вересні 1939 року, Голокост, Катинь, Вереснева кампанія 1939 року, Повстання Варшавського гетто, Бітва під Монте Казіно та Пакт Молотова-Ріббентропа.   

Цікаво, що польська версія пам’яті про Другу світову війну дуже полоноцентрична: у вже згаданому рейтингу найважливіших подій цієї війни тільки 5 подій мають "закордонну" прописку і безпосередньо не пов’язані із діяльністю польських військових з’єднань.

"У світлі результатів дослідження мислення респондентів має виразно полоноцентричний характер (про європоцентризм уже не йдеться!)"» - зітхає у своєму коментарі відомий варшавський історик Марчін Куля.

 

Згадуючи загальноєвропейський контекст, він спеціально наголошує, що польська пам’ять про минуле дуже вибіркова: добре пам’ятають про польську конспіраційну діяльність і взагалі не згадує рухів опору у Франції, Югославії, чи Італії. "Якщо бачать якісь країни поза Польщею, то хіба агресорів. Тимчасом у стосунку до Другої світової війни – сама назва якої вказує, що вона була світовою – то є цілковите викривлення перспективи," - зазначає усе той же автор.    

 

Так само на запитання щодо того, які народи зазнали найбільших страждань і жертв, більшість респондентів на першому місці назвали поляків, на другому – євреїв, на третьому – росіян. Потім народи слідують у наступному порядку: німці, цигани, японці. І тільки на сьомому місці респонденти називають українців.  

Очевидно, що це той випадок, коли пам’ять про минуле дуже різниться із фактами історії, враховуючи, що протягом Другої світової війни загинуло щонайменше 9 мільйонів мешканців України (втрати Польщі – 5 мільйонів 600 тисяч).

Як поляки оцінюють втрати, яких зазнали інші народи в результаті Другої світової війни. Позначення таблиці: синім – дуже високі, блакитним – високі, жовтим – середні, ані високі, ані малі, рожевим – малі, червоним – жодних, сірим – складно відповісти.

Джерело: www.muzeum1939.pl

"Варто пам’ятати, що загалом поляки не в належному ступню оцінюють кількість жертв і страждань, які в результаті Другої світової війни понесли українці" - зазначає Лех М. Ніяковський.

 

Іще одна цитата з коментаря професора Марчіна Кулі: "Респонденти мають тенденцію сприймати складні явища як однозначні. Радянський Союз був агресором і все. Не говорять про те, що СРСР був також жертвою, хоча б з огляду на масштаб втрат".

 

Також автори цього дослідження відзначають, що поляки у незмінний і дуже типовий спосіб боронять образ національної спільноти, прагнучи зберегти переконання, що належать до нації шляхетних жертв і героїв, у якій злочин був здатний скоїти тільки зрадник. "Колективна пам’ять Другої світової війни у багатьох вимірах то є "пам’ять скалічена", а навіть "пам’ять хвора" - пише Лех М. Ніяковський.

 

Ця книжка – іще один доказ того, наскільки поляки і українці схожі між собою. Адже, як показують результати цього дослідження, польська колективна пам’ять часто – то музей загублених скелетів. У шухлядах минулого їх було багато і в поляків, і в українців. Через 66 років після завершення війни, здається, настає час, щоб відкритими очима зазирнути у ті шухляди і нарешті навести у них лад.

 

 

Публікація виходить в рамках проекту "Спільне минуле", організованого сайтом "Історична правда" та "Польським інститутом" у Києві.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.

"Звичайний фашизм": розбір тез про "священную войну" Росії проти України та Заходу

Один із важливих етапів у формуванні російської квазірелігійної доктрини "русского мира", яка за задумом має стати офіційною державною та релігійною ідеологією путінської Росії, відбувся 27 березня 2024 року. У цей день сталася знакова подія – у Залі церковних соборів Храму Христа Спасителя у Москві під головуванням Московського патріарха Кирила було офіційно затверджено "Наказ XXV Всесвітнього російського народного собору", який отримав назву "Настоящее и будущее Русского мира".

Німецька весна на Слобожанщині: війська кайзера та українські гайдамаки в спогадах місцевих

Весна 1918 року. Імперська армія Німеччини та Збройні сили Австро-Угорщини разом з Армією УНР звільняють Українську Народну Республіку від більшовиків. Українсько-німецький наступ пролягав через Слобожанщину і зупинився в районі села Лиски. Публікуємо спогади місцевих мешканців, які були свідками визволення Харківщини.