У Польщі через Катинь влаштовували публічні самоспалення. В Росії – протестували проти створення меморіалу на могилах радянських жертв НКВД в Катинському лісі. Одна історія. Два різні способи пам’ятати.

"Перед вами 9 врагов трудящихся: попы, раввины, сектанты, ксёндзы, монахи, бонзы и т.п. Вычеркнём эту "святую братию", нахлебников трудящихся из нашего быта. Надо вычеркнуть так, чтобы линия была беспрерывной, имела не больше 3-х углов и прошла через носы всех попов".

На кораблі найчастіше звучала українська мова і що "дивлячись на звичаї команди, йому спадає на думку, що ось так морем ходили запорожці". Більшовиків команда не терпіла. Що ще приховувала комуністична пропаганда?...

Діє своєрідна презумпція дозволеності – якщо Аллах або пророк Мухаммед не заборонив. Не толерується возвеличення "безбожников и распутников типа язычников, коммунистов, опустившихся актёров".

Що могло спонукати уродженців благополучної Чехії, Австрії, Хорватії, Італії проливати свою кров за нікому не відомий народ, який майже не мав шансів вистояти на трьох фронтах відразу? Такі особистості варті нашої уваги вже самим фактом свого вибору.

"Його, вихованого на гаслах дружби народів, інтернаціоналізму вразило, що в столиці України "вовком дивляться, коли ти говориш українською". У молодого комсомольського активіста зневажливе ставлення до української викликало спротив, пробудило почуття національної образи і честі".

Її шістдесятницьке коло – "то були люди добірні, екзистенційно вироблені, інтелектуально багаті й морально чіткі. Василь Стус, Іван Світличний, Алла Горська, Євген Сверстюк...".

Останнім часом в окремих інтелігентських середовищах стає модним зображати українських націоналістів такими собі "селюками", малоосвіченими і примітивними фанатиками. Не оминув цієї спокуси доктор Яневський.

Місто вирішило зберегти присягу гетьманові і "до последнего человека держатца". Одночасний штурм у ранковій темряві і удар у спину не дав оборонцям шансу вистояти: "руїни та згарища п’яти батуринських церков виразно свідчать".

Драма українців, затиснутих двома тоталітарними соціалізмами - інтернаціональним та національним, життя "на грані двох світів", варта, щоб її розповіли. В цьому сенсі роман Андрія Кокотюхи приречений бути прочитаним.

З прифронтової смуги, від Молдавії до Прибалтики, було виселено 1,675 млн. (!) осіб. Більше половини – на території України. Населення не хотіло переїздити на нові місця, втрачаючи майно, масово втікало в ліси...

Виправдання рації Сталіна і декларування законності дій Радянського Союзу в 1939-му – це мета, для чого книжка писалась. Десь – доволі віртуозно це робиться, іноді – більше, ніж незграбно. Як історик Дюков історію Другої світової переписує...