Рівненські СБУшники вшанували працівників НКВД. ФОТО

"З метою виховання у молоді поваги до подвигу" працівники СБУ впорядкували радянський меморіал працівникам спецслужб, які в червні 1941-го року розстріляли в'язнів у Дубенській тюрмі, а потім потрапили у німецьку засідку.

Про це повідомляє портал "Четверта влада" з посиланням на прес-службу УСБУ в Рівненській області.

За повідомленням працівників Служби безпеки, 71 рік тому, 26 червня 1941 року вранці на роздоріжжі Дубно-Луцьк-Рівне біля села Панталія Дубенського району в результаті бою із засідкою німецьких передових частин, прикриваючи колону з евакуйованими, загинули частина керівництва та співробітників Дубенських райвідділів НКДБ (НКГБ - народний комісарат державної безпеки СРСР) та НКВС (НКВД - народний комісаріат внутрішніх справ СРСР), райвідділу міліції, кілька військовослужбовців Дубенського гарнізону і члени їхніх сімей.

"З метою збереження пам’яті про героїзм воїнів, які вступили в бій з фашистськими загарбниками в перші дні війни та виховання у молодих співробітників шанобливого ставлення і поваги до подвигу захисників Українського народу керівництвом управлінням СБУ організовано зустріч з ветеранами та очевидцями тих страшних подій", - йдеться у прес-релізі.

 Фото: 4vlada.com

22 червня 2012 року ветерани і співробітники міжрайпідрозділів та Управління СБ України в Рівненській області взяли участь у загальнодержавних заходах, присвячених Дню скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні.

Вони вшанували пам´ять загиблих хвилиною мовчання та поклали квіти до меморіалів та військових поховань Рівненщини.

Як повідомив порталу "Четверта влада" колишній викладач історії Національного університету водного господарства та природокористування, а нині голова Благодійної місії "Православне діло" священик Віталій Поровчук, саме працівники НКВД, відступаючи, розстріляли всіх в᾽язнів місцевої в᾽язниці. А переважна більшість в᾽язнів були "політичними" в᾽язнями.

Як НКВД знищив в'язнів Луцької тюрми в 1941 році

Станом на 10 червня 1941 року у Дубненській районній тюрмі УНКВД Рівненської області утримувалось 738 арештантів, нагадує "Волинь".

Хронологія трагедії, яка розігралась у Дубенській в’язниці 24-25 червня 1941 р., відображена в доповідній записці її начальника на ім’я начальника тюремного управління НКВС УРСР А.Ф.Філіпова, датованій 28 червнем 1941 р.

Начальник УНКВД по Рівненській області лейтенант держбезпеки Клімов дав розпорядження (по телефону!, в разі неможливості евакуації намічений до відправки на Схід контингент в’язнів (засуджених і піддослідник за контрреволюційними статтями) знищити, а решту в’язнів звільнити.

О 20 годині 24 червня розпочалося знищення визначених в'язнів, яких нараховувалося 320 осіб. Однак розстріл не був закінчений, оскільки супротивник продовжував наступ на місто. Закритими в камерах залишилось близько 60-70 чоловік.

22 год. 30 хв. особовий склад залишив в’язницю і вирушив до Рівного. Звідси зробимо висновок, що 24 червня розстріляно було 250-260 осіб, що розстріли проводились безпосередньо в камерах, і що тіла ніхто не прибирав, а значить, серед них могли бути поранені.

Згідно з архівними джерелами, 25 червня, вранці під час руху до Рівного, особовий склад в’язниці № 2 зустрівся з керівництвом Дубенського РВ НКВД і НКГБ, яке прямувало в Дубно "для розвідки".

До них приєднались 10 працівників в’язниці, які й доповіли про ще недоведену до кінця справу виконання "по першій категорії" в’язнів. Тоді ж вранці ця вся команда пішла добивати недостріляних в’язнів, про що дізнаємось з німецького документу, написаного по гарячих слідах.

З’явившись вранці 25 червня в Дубенській в’язниці, чекісти на чолі з начальником РО НКГБ Я.Д.Винокуром продовжили розстріли уцілілих і поранених в’язнів, що підтверджують майже всі ті, кому вдалося врятуватися.

Озброєні сапками працівники СБУ впорядковують пам'ятний знак на місці загибелі начальника РО НКГБ Винокура

Після відходу в’язничної сторожі увечері 24 червня, вцілілим і пораненим допомагали визволитись з камер інші в’язні та люди, що жили біля в’язниці. Частина ув’язнених, скориставшись відсутністю охорони, врятувалась втечею через мур в бік болота; мур долали, зв’язуючи ковдри (коци).

Після вступу в Дубно німецьких військ родичі забрали тіла рідних і поховали на місцевих цвинтарях, решта тіл була похована на в’язничному подвір’ї.

Ось картина, яку побачили представники німецької Таємної військової поліції 27 червня 1941 року, коли частину вбитих уже вивезли і поховали:

"Картина, яку побачили ті, хто зайшов у в’язничні каземати, була жахливою – її неможливо описати словами. Всюди лежали розстріляні та знівечені багнетами тіла стариків, чоловіків, жінок та дівчат приблизно шістнадцятирічного віку. Всього виявлено більше ста тіл.

Деякі жінки, побачивши те, що сталося з їхніми родичами, билися від розпачу та жаху головою об стіни в’язниці. Через спеку у приміщеннях тюрми неймовірно смерділо. Тому німці віддали наказ, щоб тіла помордованих були поховані ще живими в’язнями, а в’язнична підлога, яка всюди була закривавлена, негайно помита…"

Документ містить інформацію про сліди катувань в’язнів. Були знайдені повністю здерта шкіра з руки та окремо чоловіча ступня з обідраною шкірою. Частина жінок була зґвалтована.

Розстріли в'язнів у червні 1941-го. Як це було. ФОТО

Поранені в'язні розповіли, що розстріл розпочався у вівторок, 24 червня ввечері. Ті, що вижили, виламали двері в камерах чи пробили стіни за допомогою батарей опалення, а потім вийшли у внутрішній двір в’язниці і перелізли через стіну.

Тих, що залишилися, охорона та інші військові добили у середу вранці. Багатьох з них закололи чи добили багнетами. Головними керівниками розстрілу вважалися Винокур та Бронштейн.

Тепер про пам’ятник, який з’явився 1966 року. Журналіст "Волині" Ігор Марчук вважає героїчний бій НКВД з німцями вигадкою місцевої партійної та чекістської команди:

"Насправді була елементарна спроба вирватися з оточення на відоме російське "Авось проскочимо". Зрозуміло, що німці легковики та інші машини зрешетили кулями та снарядами так, що годі було чинити якийсь опір.

Частина представників НКГБ, НКВД та парторганів одразу загинула на місці, а частина міліціонерів, партійців та іншої братії дременула через болото. Невідома кількість учасників "доблесного" бою потрапила у полон. Героїки ну зовсім ніякої. Але загинуло кілька не зовсім рядових чекістів та міліціонерів. Тому поставимо пам’ятник".

Забуті жертви війни. Радянські військовополонені. ФОТО

Колишній Дубенський міліціонер Павло Білоусов на допитах заявив, що райапарат НКВД й НКГБ на чолі з сержантом Черевком і старшим лейтенантом Винокуром виїхав на автомашинах у Рівне, де отримав каказ повертатися назад.

Білоусов так розповів про бій та загибель чекістів:

"Винокур швидко сів у легковик і поїхав на Рівне. Від’їхавши 1,5 км від Дубно, у видолинкові ми побачили, що машину Винокура почали обстрілювати німецькі солдати. Одночасно по нашим машинам німці вели вогонь з кулеметів.

Черевко скомандував зайняти оборону. Бій тривав 15 хвилин. Політрук Челнаков був поранений і практично перший здався німецьким солдатам. Коли німці всіх оточили, начальник міліції Черевко запропонував усім здаватися".

Читайте також: "Чернігівські міліціонери досі воюють із Махном"

Синьо-жовтий чи жовто-блакитний? Міфи про "перевернутий" прапор

Спекуляції довколо необхідності поміняти місцями кольори національного та державного стягу вийшли у стадію апогею. Відомий історик і дослідник геральдики, спираючись на джерела, спростовує найбільш популярні міфи.

Список розстріляних українців у Сандармоху

5 серпня 1937 року вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про антирадянські елементи». Розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від реальних та потенційних опонентів владі, від елементів, які «не годилися для будівництва комунізму». Теоретичне обґрунтування цих заходів здійснив новий нарком НКВД Ніколай Єжов, а вдосконалив особисто Сталін.

Бомби, облави, містика. Львів напередодні вигнання нацистів

"Людей опанувало шаленство молитви. На подвір'ях вибудовували маленькі вівтарці, повсюди були квіти, свічки, релігійні пісні. І ми у нашій "кімнатці навкарачки" зробили собі маленький вівтарик і цілими днями молилися. Чотки, новенни, рорати, релігійні піснеспіви, святі іконки; то тривало годинами, більше того, цілими днями. Навіть як на дитину, охрещену три і пів рази, було того всього трохи забагато...".

Олег Штуль. Забутий провідник мельниківської ОУН

"Нехай сьогодні ми пишемо найсумніші речі – спогади. Але боротьба триває. І вона триватиме аж до перемоги. Чи ми її побачимо? Чи скоро? Це для історії мало важить. Але побачить її Київ – Золотоверхий наш натхненник. І коли не зустріне нас, то кращих від нас", – писав Олег Штуль у 1962 році.