У сьомому томі “Енциклопедії українознавства” Володимира Кубійовича про Івана Ремболовича написано лише 31 слово і трохи не завжди точних цифр, разом 42 знаки. В них вміщено біографію людини, яка пройшла дві світові війни, дві епопеї Визвольної боротьби.
60 років рідні та історики не могли ознайомитися з “кримінальною” справою Івана Семеновича Ремболовича. В останній рік президентської каденції Віктора Ющенка це нарешті вдалося Романові Ковалю, відтак ця справа лягла в основу його дослідження.
Книжка “Іван Ремболович” з’явилася завдяки фінансовій підтримці Братства вояків 1-ї Української дивізії УНА та Історичного клубу “Холодний Яр”.
 |
| Обкладинка книги |
РЕМБОЛОВИЧ Іван Семенович (28.01.1897, м. Городня Чернігівської губернії – 8.09.1950, Станіслав, тепер Івано-Франківськ).
Військовий діяч; молодший офіцер саперної команди 19-го Костромського піхотного полку 5-ї піхотної дивізії, командир саперної команди 670-го Дунаєцького піхотного полку 168-ї піхотної дивізії (1917), помічник командира 5-ї саперної роти 5-ї піхотної дивізії російської армії (09.1917),
отаман півсотні Вільного козацтва (поч. 1918), командир пішої півсотні української охоронної сотні м. Городні (весна 1918), старшина 20-го кінного Павлоградського полку (4.01.1919), кінного дивізіону корпусу Січових стрільців (10.01.1919),
начальник зв’язку 1-ї Запорозької стрілецької дивізії, Запорозької групи (05.1919), штабу Дієвої армії УНР (4.08.1920), начальник оперативного відділу 4-ї Київської дивізії Волинської групи (27.10.1921 – 5.11.1921), командир ударної частини Української повстанської армії Юрка Тютюнника (5.11.1921),
командир саперної сотні 14-го саперного куреня, командир саперного куреня дивізії “Галичина” (1.12.1943 – 1.07.1944).
Військове звання – підполковник Армії УНР, сотник дивізії “Галичина”.
Народився у сім’ї службовця земської управи. 1905 року вступив у Городнянське земське училище, освіту продовжив у Городнянському 4-класному вищеначальному училищі. Закінчив його напередодні війни. Здавши іспити за 6-й клас гімназії, пішов до війська добровольцем.
Учасник Першої світової війни. Закінчив Віленське училище (Полтава, 01.1916). За героїзм здобув хрести Станіслава ІІІ ступеня, Анни ІІІ ступеня, Володимира ІV ступеня. Учасник українізації частин російської армії. Делегат Першого, Другого і Третього всеукраїнських військових з’їздів (Київ, 1917).
Організатор Вільного козацтва на Чернігівщині. Учасник боїв проти червоних у 1917 – 1919 роках. У грудні 1919 р. інтернований поляками у Луцьку. З лютого 1920 р. служив у 2-й (невдовзі 6-й Січовій) дивізії. Учасник Другого зимового походу УПА, під час якого вславився в боях за Коростень, інші міста і села.
12 листопада в с. Чайківка тяжко поранений у праве стегно. Попри поранення, в бою під с. Малі Миньки 17 листопада 1921 р. організував групу до ста осіб, з якою хоробро оборонявся, та все ж потрапив у більшовицький полон, з якого втік.
Учасник Другої світової війни. Учасник битви під Бродами у липні 1944 р., під час якої був тяжко поранений, внаслідок чого втратив ногу. У 1944 – 1949 рр. – у підпіллі ОУН (псевдо “Полковник Балбачан”). Арештований 7 листопада 1949 р. в с. Космачі Яблунівського району на Гуцульщині.
15 травня 1950 р. згідно зі ст. ст. 54-1А, 54-11 КК УССР Івана Ремболовича засуджено до розстрілу. Вирок виконано 8 вересня 1950 року.
На подання голови Івано-Франківської станиці Братства 1-ї УД УНА Володимира Малкоша іменем Івана Ремболовича названо вулицю в м. Івано-Франківську.