Презентували видання про лоцманів на Дніпрових порогах

На Придніпров’ї історики й краєзнавці досліджують лоцманство Дніпрових порогів – напівзабуту сторінку краю.

Про це повідомляє Радіо Свобода.

Лоцмани з часів козацтва і аж до будівництва ДніпроГЕСу у 30-их роках минулого століття переправляли судна через той відрізок Дніпра, де пороги. Їхня своєрідна культура і побут – широке поле для досліджень, кажуть науковці.

B краєзнавчому відділі обласної наукової бібліотеки презентували перше за останні десятиліття фундаментальне видання "Дніпровські лоцмани".

Лоцманська служба на Дніпрі постала ще за часів козацтва. Серед запорожців були свої вправні провідники суден, добре обізнані із навігаційними умовами в районі порогів.

Після руйнування Запорозької Січі потреба у фахівцях цієї справи не відпала, отож, за урядовим рішенням, лоцманів запросили заселити кілька наддніпрянських сіл й надалі переправляти човни, розказують дослідники.

Фото: radiosvoboda.org

Праця була важкою, але певною мірою вигідною. Від держави лоцмани отримали привілеї – звільнення від повинностей і рекрутчини. Плата за проводження суден була такою: встановлена такса і винагорода від власника судна.

Лоцманські громади зберегли деякі козацькі звичаї. Головним органом керування в них були загальні збори, їх скликали не менш як двічі на рік. Усі разом обирали скарбника, писаря й інших службових осіб, встановлювали розмір платні, приймали нових членів.

Всередині лоцманської громади існував чіткий розподіл, розказує завідувач кафедри всесвітньої історії Херсонського національного університету, кандидат історичних наук Віталій Андрєєв.

"Всі лоцмани поділялися на три статті: лоцмани першої, найвищої, статті проводили через пороги суден, другої – були для проводження тільки плотів, третя – помічники лоцманів, - зазначає Андрєєв. - І отака організація протрималась фактично до 20-их років ХХ століття".

Останній лоцман Дніпрових порогів, Григорій Омельченко, помер 10 років тому. Він встиг дещо розказати краєзнавцям і навіть видати книги спогадів, зазначає дніпропетровський краєзнавець і журналіст Микола Чабан.

"Григорій Микитович Омельченко, останній лоцман Дніпрових порогів, створив у нас музей лоцманів. Туди не так просто потрапити, зараз він діє при клубі, - сказав краєзнавець. - Тобто ми ніби приймали естафету від тих людей, які особисто застали це покоління".

Лоцмани мали свою самобутню культуру, побут, звичаї, навіть власні пісні, констатують вчені. Однак визнають: це лоцманство, так само, як чумацтво та інші вимерлі професії, – малодосліджене. Фундаментальна праця про лоцманство побачила світ ще 1929 року, однак книга довгий час не "ходила" в науковому середовищі. Дехто з її авторів був репресований.

Наразі з ініціативи херсонських, запорізьких та київських вчених це дослідження перевидали, доповнивши новими матеріалами.

Чи вбивав адвокат Медведчук поета Стуса?

4 вересня 1984 року поета Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у житловій камері бараку колонії особливо-суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Бездиханне тіло поета Стуса – у карцері, у цей самий день, роком пізніше. "Серце не витримало, з кожним може бути…" - передають слова табірного гебіста.

Ольга Ільків, зв'язкова Романа Шухевича

Оля опинилася перед вибором – ковтнути ампулу з отрутою і видати ворогам важливу адресу, чи ковтнути адресу і пережити тортури. Вона вибрала перше

Від листа до ГУЛАГу: як МҐБ цензурувало пошту про операцію «Запад»

На Великдень 1948 року отець Володимир Марущак готував особливу проповідь. Він знав, що попри заборони й обмеження нової влади, відсвяткувати воскресіння Христа збереться чимало людей. 2 травня він відправив службу у старовинній церкві села Новий Кропивник, а тоді — виголосив промову, яка викликала сльози у багатьох присутніх

Квота на розстріл "ворогів народу": як праонука знайшла справу репресованого прадіда

У травні цього року при Архіві національної пам`яті відкрився Консультаційний центр з пошуку інформації про репресованих. Весь цей час співробітники допомагають сотням людей дізнатися, в яких архівах можуть зберігатися таємниці їхніх репресованих родин. Вікторія Тараненко з Дніпропетровщини стала однією з перших, кому вдалося знайти справу свого репресованого прадіда та нарешті дізнатися, за що його арештував НКВД у часи Великого терору.