У Києві поховали випробувача найбільшої в світі водневої бомби

Сьогодні в Києві на Берковецькому кладовищі поховали інженера-випробувача Лисенко Юрія Васильовича – останнього українця, який брав участь у випробуваннях найбільшої в світі водневої бомби.

Юрій Лисенко пішов з життя 13 липня після тяжкої тривалої хвороби, повідомляє УНІАН

Майже половину життя киянин-інженер провів за Полярним колом, беручи участь у випробуваннях ядерної зброї – знімаючи показання приладів у епіцентрі до вибухів і відразу після них. 

Інженер-випробувач Юрій Лисенко

"Нас було 30-40 молодих офіцерів, які забезпечували випробування атомних бомб безпосередньо на полігоні. Тільки за два місяці – вересень і жовтень 1961 року – на Новій Землі було підірвано дев'ять ядерних бомб різної потужності", – розповідав він в інтерв'ю два роки тому. 

За його словами, радянських випробувачів ядерної зброї на Новій Землі годували звичайним армійським пайком, а дозиметр був один на всіх. "Але його показників ми ніколи не бачили. А коли хтось питав у дозиметриста, скільки накопичили опромінення, той зазвичай махав рукою і казав: "Трошки". Тому я й досі не знаю, скільки рентгенів там прихопив. Однак моряки на есмінці нас цуралися, немов зачумлених смертників – боялися опромінення", – зізнавався він. 

Щоб знімати фільми про ядерні вибухи для вищого керівництва СРСР, за словами Лисенка, на Нову Землю привозили фотогенічних статистів у ошатній формі. "Вони натискали бутафорські кнопки, клацали тумблерами відключеної апаратури. Ми дуже сміялися над тією фальсифікацією", – ділився він. 

Умови роботи за Полярним колом були вкрай важкими. Киянин зізнавався, що деякі його товариші по службі закінчували життя самогубством, інші потрапляли до психлікарень. 

Вибух суперпотужної атомної бомби 30 жовтня 1961 року (її потужність дорівнювала вибуху 58 мільйонів тонн тротилу, а заряд у кілька разів перевищив сумарну потужність всіх вибухових пристроїв, застосованих під час Другої світової війни, – включаючи і дві атомні бомби, скинуті американцями на японські міста Хіросіма і Нагасакі в 1945 році. Характерний "ядерний гриб" піднявся в небо майже на 70 кілометрів, спалах і гуркіт зафіксували в радіусі 1000 кілометрів, а колосальна ударна хвиля тричі обійшла земну кулю) став останнім випробуванням для Ю.Лисенка перед поверненням додому. 

"Видовище було жахливим. Якщо існує пекло, то воно мало би виглядати саме так. Від снігу та льоду не залишилося і сліду. Земля горіла, а скелі диміли, вони були розжарені ще й через кілька годин після вибуху", – згадував київський інженер. 

Більшість колег Юрія Васильовича померла від раку, але йому вдалося прожити довге і щасливе життя в колі сім'ї – дружини, сина, невістки та онуки. "На поминках я завжди думаю: "Друже мій, мабуть, ти потрапиш до раю, бо у пеклі вже був", – казав інженер. 

Довідка УНІАН. Ю.Лисенко народився в Полтаві, в сім'ї вчительки і викладача Педінституту 29 червня 1935 року. У 1944 році з батьками переїхав до Києва, де закінчив школу на Печерську. У 1953 році вступив до КВІАВУ ВПС на Солом'янці. Через п'ять років почав службу старшим техніком 124 мінно-торпедного полку авіації Чорноморського флоту. Протягом чотирьох років був інженером- (потім старшим інженером) випробувачем в/ч 77510 – (дослідно-наукова частина з питань випробувань ядерної і водневої зброї) на острові Нова Земля. З моменту незалежності України працював інженером, а потім і провідним інженером в НІІЕМП. 

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.

"Звичайний фашизм": розбір тез про "священную войну" Росії проти України та Заходу

Один із важливих етапів у формуванні російської квазірелігійної доктрини "русского мира", яка за задумом має стати офіційною державною та релігійною ідеологією путінської Росії, відбувся 27 березня 2024 року. У цей день сталася знакова подія – у Залі церковних соборів Храму Христа Спасителя у Москві під головуванням Московського патріарха Кирила було офіційно затверджено "Наказ XXV Всесвітнього російського народного собору", який отримав назву "Настоящее и будущее Русского мира".

Німецька весна на Слобожанщині: війська кайзера та українські гайдамаки в спогадах місцевих

Весна 1918 року. Імперська армія Німеччини та Збройні сили Австро-Угорщини разом з Армією УНР звільняють Українську Народну Республіку від більшовиків. Українсько-німецький наступ пролягав через Слобожанщину і зупинився в районі села Лиски. Публікуємо спогади місцевих мешканців, які були свідками визволення Харківщини.