АНОНС:У Києві на День захисника України відкриють виставку "Воїни. Історія українського війська"

Шлях від князівського дружинника ХІ століття, через реєстрове козацтво Гетьманщини часів Богдана Хмельницького, корпус січових стрільців – і до вояка Збройних сил України у зоні АТО.

Цьогорічна виставка "Воїни. Історія українського війська" – це 20 розповідей про історію військових формувань на теренах України від часів Русі до сьогодення.

Експозиція дає змогу зазирнути в минуле та подивитися, якими були однострої та зброя українських воїнів у різні історичні епохи. Світлини супроводжує інформація про тип військових організацій, чисельність і озброєння військ, методи воєнного мистецтва та найвизначніші битви.

Радянська і російська пропаганда десятиліттями переконувала нас, що українці – народ миролюбний та лінивий. Коли ж прямих згадок про українське військо уникнути було неможливо, то використовувалися такі слова, як "мазепинці", "петлюрівці", "бандерівці", або й просто – "банда", "бандити".

Правда полягає в тому, що навіть у тяжкі періоди бездержавності перед відкритими загрозами ми самоорганізовувалися, щоб захистити себе та свою землю. Історія нашого війська сягає часів Давньої Русі. Високо цінувалися загони з українських земель у військах Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої.

 

Козацька піхота була чи не найкращою у Східній Європі. У ХХ столітті українці показали світові чимало прикладів справжньої воїнської мужності, вправності  та завзяття, які не мають бути забутими сьогодні.

Нагадаємо, що виставка є логічним продовженням інформаційно-просвітницького проекту "Воїн. Історія українського війська".

У рамках проекту Інститут національної пам’яті передав Міністерству оборони комплекти однойменних постерів для розповсюдження серед військових частин і навчальних закладів. Передбачалося, що ці матеріали будуть використані у навчальному процесі та просвітницькій роботі.

Виставку підготували:

Фотографи: Анна Сенік, Роман Ніколаєв, Ігор Свенцицький.

Історична реконструкція: Микола Балабан. Тексти: Василь Павлов, Максим Майоров, Сергій Громенко, Богдан Завітій, Володимир В'ятрович, Наталія Слобожаніна, Сергій Рябенко.

Виготовлення виставки: GalNext. Дизайн – Назар Ясиневич, Ольга Сало.

14 жовтня, 14.00

Місце: Київ, вул. Хрещатик 36, біля Київської міської державної адміністрації

Учасники:

Володимир В'ятрович - голова Українського інституту національної пам'яті, кандидат історичних наук

Анна Сенік - фотограф

Організатор проекту: Український інститут національної пам’яті.  Над проектом працювали Зоя Бойченко, Олена Халімон.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.