Про це пише "Газета по-українськи".
За основу роману Василь Шкляр узяв свідчення зв'язкової УПА Ганни Зеленої та сотеннго УПА Мирослава Симчича. Симчич став прототипом головного героя.
 |
| Фото: bookclub.ua |
"Троща" - це не тільки очерет. Це катастрофа, бійня, трощення людських життів, доль і багато для кого - майбутнього, - каже письменник. - Довго шукав універсальну історію про бандерівське підпілля, найтяжчі часи, які прийшли в другій половині 1940-х. Вони почалися після того, як завершилася збройна боротьба.
Знайшов таку історію на Тернопільщині. Між селами Купчинці, Ішків і Багатківці Теребовлянського і Козівського районів протікає річка Стрипа. Там у плавнях, очеретах переховувалися вояки Української повстанської армії. Було їм де скупатися і відігрітися трохи на сонці. І от саме там боївку повстанців 1947 року через зраду оточили "червонопогонники" - і відбулася драма.
Це власне уже були "залишенці", які не мали надії на визволення, на перемогу. Боролися тільки заради одного. Заради того, що ідею української незалежності підхоплять наступні покоління", - додає Шкляр.
Книжку написано галицьким діалектом. Вона вийшла друком у видавництві "Клуб сімейного дозвілля".
"Роман ще й про зраду. Розпочинається тим, як воїн УПА, "відсидівши" свої 25 стандартних літ, приїздить до міста на сході. Бо їм забороняли повертатись у рідні краї, до Галичини: "На схід, бандьори, на схід!".
"Одного разу зайшовши на міський цвинтар, він раптом побачив могилу близького товариша, з яким воював. Той наче загинув 25 років тому, у 1947-го. Але з напису на могилі зрозумів, що помер нещодавно, сфотографований був у військовому "френчі", з ворожим орденом на грудях. Таку тяжку зраду можна зрозуміти, але не можна виправдати. Однак, коли опиняєшся в тій ситуації, в якій були мої герої, то ніхто з нас не скаже, як би він повів себе на його місці", - розказав письменник.