Доповідь, яку в травні цього року представили на конференції на Криті, цитує сайт Science.
Майстриня-гончар, яка дожила до 45-50 років, була похована в давньогрецькому полісі Елефтерна (Аполлонія) на схилах г. Іда, де за легендою народився Зевс. З вишуканих гончарних виробів, знадених у навколишніх похованнях, можна припустити, що вона жила між 900 і 650 роками до н.е. — після занепаду Мінойської та Мікенської цивілізацій і до кінця т. зв. Темних віків Греції.
Під час ретельнішого дослідження її кісток археологи помітили деякі деталі. У порівнянні з іншими жінками, похованими на некрополі Orthi Petra, в неї були незвичайно розвинуті м’язи, особливо на правій стороні її тіла. Крім того, скелет мав стерті хрящі в колінних та стегнових суглобах.
Щоб зрозуміти, які рухи, повторювані протягом життя, призвели до такого зношування, дослідники почали аналізувати біомеханіку різних професій давніх жінок.
Науковці відтворювали рухи за допомогою моделі скелета й відслідковали, які м’язи були задіяні. Учені перепробували: прання речей, випікання хліба, збирання врожаю і ткацтво — безрезультатно. Науковці поширили дослідження поза традиційні жіночі ролі та спробували ліпити горшки.
Моделлю для дослідників виступила сучасна жінка-гончар. Спостерігаючи за рухом її м’язів під час роботи, вони переконалися, що саме ця професія ідеально підходить для жінки, яку вони досліджують.
Постійне згинання ноги, щоб приводити в дію гончарне коло, зношувало її суглоби; часте нагинання в один бік для формування й ліплення глини розвивало м’язи на відповідному боці її тіла.
Те, що жінка присвятила своєму ремеслу ціле життя, означає, що вона була майстром і проторувала шлях для інших жінок, які займаються керамікою на острові й досі.
Як повідомлялося, на території історико-культурного заповідника "Давній Пліснеськ" археологи показали нові знахідки.