Спецпроект

Завершується реставрація Пізанської вежі - вона припинила падати і побілішала

Реставрація Пізанської вежі, яка тривала з 1990 року, майже завершена. Загалом проведені роботи коштували $9,3 млн.

Про це повідомляє AFP.

"Вежа, яка падає" в Пізі - дзвіниця міського собору Санта-Марія Ассунта, яка будувалася 170 років, до 1319-го. Грунт просідав нерівномоірно - і вежа нахилилася. 

Будівельники, які добудовували верхні яруси, робили одну частину поверху вищу за протилежну, через що вежа набула свого знаменитого нахилу.

В 1987 році дзвіниця втрапила у перелік Світової спадщини ЮНЕСКО, а через три роки розпочалася її реставрація. Вхід відвідувачів заборонили, бо боялися, що вежа от-от впаде.

За одинадцять років роботи з-під вищої сторони вежі вивезли 70 тон землі. Перед цим її укріпили сталевими тросами і 600-тонним обтяжувачем. Тепер нахил будівлі складає не 5,55 градуса, а 3,99 - таким був її нахил у 1838 році.

У 2001 році туристам знову дозволили підніматися 296 сходинками на оглядовий майданчик. Таким чином до ремонту, який обійшовся у $9,3 млн, залучали додаткові кошти.

На тлі скорочень бюджетних видатків на культурну спадщину і руйнування музейних споруд у Помпеях історія реставрації Пізанської вежі стала успішною.

Після того, як вежу стабілізували, її почали чистити - вперше за 700 років. Камінним блокам, які страждали від впливу морських вітрів (Піза знаходиться за 11 км від моря), дощів, туристів і голубів, повернули початковий колір слонової кістки.

Пізанська вежа у 1992-му (ліворуч) і нині. Праворуч угорі видно риштовання

За 8 років команда з 10 реставраторів почистила майже 25 тисяч блоків каміння і мармуру - за допомогою зубил, щіток, лазерів і навіть шприців. Колони 56-метрової вежі вкриті багатим різьбленням, яке знову доступне нашим очам.

Процес реставрації

Оскільки вежа кругла та ще й нахилена, науковці сконструювали спеціальне риштовання для своєї роботи. Команда альпіністів, відповідальна за транспортування риштовання, вже пересунула його на останній, горішній поверх (починали з першого).

Дзвіниця з усім церковним ансамблем

На початку наступного року риштовання обіцяють прибрати і відкрити повноцінний доступ для туристів.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.

"Звичайний фашизм": розбір тез про "священную войну" Росії проти України та Заходу

Один із важливих етапів у формуванні російської квазірелігійної доктрини "русского мира", яка за задумом має стати офіційною державною та релігійною ідеологією путінської Росії, відбувся 27 березня 2024 року. У цей день сталася знакова подія – у Залі церковних соборів Храму Христа Спасителя у Москві під головуванням Московського патріарха Кирила було офіційно затверджено "Наказ XXV Всесвітнього російського народного собору", який отримав назву "Настоящее и будущее Русского мира".

Німецька весна на Слобожанщині: війська кайзера та українські гайдамаки в спогадах місцевих

Весна 1918 року. Імперська армія Німеччини та Збройні сили Австро-Угорщини разом з Армією УНР звільняють Українську Народну Республіку від більшовиків. Українсько-німецький наступ пролягав через Слобожанщину і зупинився в районі села Лиски. Публікуємо спогади місцевих мешканців, які були свідками визволення Харківщини.