Спецпроект

В Італії переоцінюють постать Муссоліні

Через 66 років після закінчення Другої світової війни в Італії не вщухає інтерес до постаті Беніто Муссоліні - італійського фашиста-диктатора.

Дві провладні газети, дбаючи про збільшення читацької аудиторії, почали друкувати архівні матеріали про "Дуче", повідомляє Радіо Свобода.

Опозиційні видання кажуть, що правоцентристи таким чином відволікають увагу читачів від скандалів довкола прем'єра Сільвіо Берлусконі. Втім, як вважають незалежні оглядачі, йдеться не так про політику, як про осмислення ролі Муссоліні в італійській історії.

На перших шпальтах газет Libero та Il Giornale - портрети Беніто Муссоліні. Одна у безкоштовному додатку протягом березня пропонує читачам "Щоденники Дуче", історична автентичність яких досі не доведена. Інше видання друкує політичний заповіт диктатора та спогади його прислуги.

Як пояснюють редактори обох часописів, вони, звісно, не є фанатиками режиму і не ставлять за мету представити Муссоліні у позитивному світлі. Їхня ціль - дозволити людям "вільно судити про фашистський період в історії Італії".

Після закінчення Другої світової війни в Італії офіційно засудили диктатора і його політику фашизму. В країні немає жодного пам'ятника "Дуче", діє лише будинок-музей у містечку Предаппіо, де народився політик.

Завдяки новим історичним дослідженням громадськість почала відкривати окремі позитивні аспекти режиму. Згадують, серед іншого, вдалу протидію економічній кризі 1920-х років, будівництво фабрик, шкіл та інших громадських закладів. Як стверджують деякі економісти, за Муссоліні були закладені основи італійської системи соціального забезпечення, був високий рівень народжуваності в країні.

В італійській історіографії та самому суспільстві Муссоліні таки залишається негативним персонажем. На думку істориків, сучасних італійців і приваблює ця "негативність постаті" та драматичний кінець диктатора, якого у квітні 1945 року розстріляли партизани й повісили догори ногами на міланській площі.

"Редактор" Василь Мудрий і його "Діло"

У списку тих, кого дуже хотіли завербувати в 1930-ті роки працівники НКВД СССР, був тодішній голова Українського національно-демократичного об'єднання – найпотужнішої західноукраїнської парламентської партії і головний редактор найстарішої української галицької газети "Діло" Василь Мудрий.

Як Роман Шухевич-"Щука" тричі березневу Тису перепливав

Роман Шухевич був чудовим плавцем, чемпіоном українських національних змагань з плавання. У нього була цивільна мрія – до 40-річчя переплести протоку Ла-Манш. Готувався, тренувався, багато плавав. Але на практиці – довелось боротись з окупантами й тричі долати Тису. Не для того, щоб втекти від відповідальності. А для того, щоб виконати свій обов'язок вояка, борця за незалежну й соборну Україну.

Яким був радянський лад? Судження історика

Деякі експерти пов'язують оптимістичні для нас перспективи в російсько-українській війні з відходом Владіміра Путіна від влади. Однак він є надто пересічною фігурою, яка не заслуговує сполученого з нею терміну "путінізм". Ми повинні усвідомити самі і переконати союзників у тому, що Російська Федерація являє собою екзистенційну загрозу для всіх народів, які потрапили в орбіту Кремля. Конкретна фігура очільника російських панівних кіл – справа другорядна. Ця країна готова порушувати встановлений світопорядок за будь-яких умов.

Вийти на слід Романа Шухевича. Невдала спроба МГБ

Планів і операцій МГБ із розшуку Романа Шухевича було багато. Але всі вони не мали успіху. І лише 5 березня 1950 року чекісти змогли вистежити його у селі Білогорща поблизу Львова. Того разу йому не вдалося вирватися з оточення. Довелося прийняти останній нерівний бій, в якому Головнокомандувач УПА загинув. Водночас працівники МГБ могли б встановити його місце переховування ще роком-півтора раніше. Але не все пішло так, як вони задумали.