Спецпроект
Голодомор

Геноцид поза цифрами: фальсифікація інформації про Голодомор

Пильна увага українського суспільства прикута до неприємної ситуації навколо Національного музею Голодомору-геноциду. Теперішнє керівництво однієї з найважливіших інституцій національної пам’яті вдалося до фальсифікацій та дискредитації тематики Голодомору, що найбільш промовисто виявилося у виданій восени 2021 Музеєм книзі «Геноцид українців 1932-1933 за матеріалами досудових розслідувань". Текст книги ставить під сумнів ще й фаховість підписантів розміщених там експертиз та їхню здатність до наукового аналізу. Наразі наукова спільнота й громадськість продовжують бити на сполох, звертаючи увагу суспільства та влади на серйозну проблему.

"Переяславська зрада". Аналіз наукової роботи очільниці Музею Голодомору

Навколо Музею Голодомору-геноциду розвивається один із найсерйозніших скандалів за всі часи. Установа стала майданчиком поширення інформації, а саме, що під час геноциду у 1932-1933 роках загинули 10,5 мільйона осіб, серед яких 4 млн – діти. Співупорядниця книжки "Геноцид українців 1932–1933 за матеріалами досудових розслідувань" (де оприлюднені ці цифри), вона ж директорка Музею Голодомору-геноциду 24 грудня має захищати докторську дисертацію. Відомий історик та дослідник Віктор Брехуненко проаналізував її перший розділ та виявив у ньому плагіат.

Голодомор в історичній пам’яті української молоді: на прикладі студентів ЗВО м. Дніпро

Голодомор в українську етнічну, національну історичну пам'ять активно почав входити вже з кінця 1980-х рр. Але цей процес, насамперед, торкався і дієво впливав на формування світоглядних настанов порівняно незначної кількості населення України. Передусім людей, які і так мали виразну національну орієнтацію. Значення Голодомору як символу, певного світоглядного «лакмусового папірця» посилюється в умовах фактичної російсько-української війни. Тому питання про ступінь поінформованості щодо даної історичної події, сприйняття (або не сприйняття) її як геноциду і спільної об’єднавчої вісі української історії, мають вагому значимість і актуальність.
Відео

1933: Жорна голоду - фільм про Голодомор

Антон Дробович: "Від їхньої репутації каменя на камені не лишиться"

Навколо Музею Голодомору-геноциду розвивається один із найсерйозніших скандалів за всі часи. Установа стала майданчиком поширення інформації, яка не підтверджена ні у суді, ні є консолідованим рішенням науковців – а саме, що під час геноциду у 1932-1933 роках загинули 10,5 мільйона осіб, серед яких 4 млн – діти.

Ініціативна група з протидії фальсифікаціям щодо Голодомору-геноциду: Відкритий лист науковців та громадськості щодо фальсифікацій у сфері дослідження та поширення інформації про Голодомор–геноцид Українського народу

Збільшення кількості жертв Голодомору без достатніх ґрунтовних і фактологічних досліджень та верифікації їх результатів завдають непоправної шкоди відновленню та збереженню національної пам’яті українського народу.
Такий крок виставляє найбільшу трагедію українського народу як предмет маніпуляцій, де кількість жертв визначається не об’єктивними дослідженнями, а фальсифікаціями

Тетяна Сопронюк: Забуті та (пере)осмислені. Вишиті сорочки часів Голодомору

Історію Голодомору можуть розповісти не тільки архівні документи і спогади людей, що пережили геноцид, а й матеріальні артефакти — рушники, посуд, іграшки й особливо одяг. Часто він ставав способом порятунку, інколи його берегли як родинну пам’ять, однак часом вишита сорочка могла приректи на смерть.

Ярослав Ведмідь: Україна розпочала наймасштабніший фандрейзинговий проєкт незалежності на створення Музею Голодомору

Голодомор. Надзвичайно важка тема для України та для мене персонально. Мої баби і діди були позбавлені свого майна, худоби, засобів праці і їх результатів. Їх зірвали з хуторів, загнали в колгоспи і якимось чудом, вони вижили в нелюдських умовах і дали життя моїм батькам. Ці історії важко відновлювати — батьки знають мало. Баби та діди померли.

Дорж Бату: Голодомор. Різні народи – одна історія

Дідусеві Жанчубу 97 років. Коли почалась колективізація, йому було усього сім. Жанчуб баабай погано пам’ятає свою батьківщину. Те, що пам’ятає, волів би забути, але не може. Дідусь Жанчуб – бурят-монгол, батьки котрого втікли у Китай від жахів радянської колективізації на території сучасної Бурят-Монголії, котра почалась на початку 1930-х років.

«Десять міліонів пятсот тищ. І крапка». Українцям нав’язують суперечливі дані про жертв Голодомору

Скільки українців загинуло від голоду у 1932–33 роках? Війна за цю відповідь триває вже кілька років. У вересні вона спалахнула з новою силою через оприлюднення нових даних: 10,5 мільйонів жертв, з них 9,1 млн в Україні.

Фальшування доробку Степана Соснового

У дослідженні будь-якої проблеми з наукової точки зору завжди є перші. Їх називають застрільниками, зачинателями, першовідкривачами, піонерами, новаторами. У науковому висвітленні Голодомору таким повною мірою можна назвати агронома-економіста Степана Соснового. Саме його стаття «Правда про голод на Україні в 1932–1933 роках», що була вперше опублікована 8 листопада 1942 року в газеті «Нова Україна» в окупованому нацистами Харкові, стала тією працею, що відкрила шлях науковому осмисленню теми

"Формула Асаткіна": маніпуляція навколо чисельності жертв Голодомору

"Формула Асаткіна" – це безумовна фальсифікація історичних фактів та першоджерел. Використання 7,1-мільйонної "формули Асаткіна" як аргумента у визначенні кількості втрат від Голодомору спотворює розповідь про наше минуле. Попри її демонстративну промовистість, використовувати цю "формулу" у розповіді про минуле не слід. Наполягання ж на ній, на мій погляд, варто оцінювати або як відвертий намір фальсифікації, або як безумовно принципову довіру до свідчень, здобутих у ході репресій

Розрахунки – не підрахунки

Визначення кількості втрат у 1932–1933 роках – це не розрахунок за допомогою винайдених формул, а підрахунок на основі конкретних статистичних даних по кожному населеному пункту, району й області, які треба шукати в архівах. Тільки у випадку їхньої відсутності виникає необхідність займатися розрахунками на базі вивірених документів
Про проект

Цю трагедію ми будемо переживати дуже довго. Поки не піде у засвіти останній очевидець рукотворного голоду. Поки ми не згадаємо всіх, хто хотів просто жити на своїй землі. Поки не будуть знесені пам'ятники катам і не перейменують вулиці, які досі носять імена призвідників катастрофи. Поки, врешті решт, ми не дізнаємось всю страшну правду...

Ця сторінка - данина пам'яті мільйонів українців, які стали жертвами чергового комуністичного експерименту. Колективізація по-сталінськи стала трагедією для хліборобів, всього українського села. Ми усвідомлюємо, що потрібні будуть зусилля кількох поколінь, щоб зібрати всі документи і факти, які б стали підставою для засудження злочинного кремлівського режиму.

Історія мільйонів жертв може бути написана лише колективними зусиллями. Професійні дослідники мають можливість працювати з документами партійних і радянських органів, спецслужб, посольств. Але кожен з нас може (і має!) працювати з власною пам'яттю, родинними спогадами, пожовтілими безцінними фотокартками, бабусиними листами...

Ми всі відповідальні за історію невимовного національного болю, ім'я якого Голодомор.

Перед очима стоять "тіні забутих предків". Треба бути геть безчесними людьми, щоб забути, уневажнивши тим самим їхнє життя. Воно було звичайним і геть не героїчним. Їхня смерть була страшна і неуникненна.Про те як це було - ми теж маємо знати. І розповідати світові, що нам боляче, бо було вбито кожного з нас, "мертвих, живих і ненароджених".

Ідею створити цю сторінку підтримали десятки українців - грішми, часом, книжками, спогадами. Першими, хто відгукнулись, стали Іван Лозовий, засновник конкурсу публікацій "Приз Ґарета Джоунза", медіа-менеджер і політик Юрій Стець. Низький їм уклін

Ми обов'язково назвемо й інші імена добродіїв - сподіваємось, що цей список ніколи не обірветься...

Спецпроект "Історичної правди"  під назвою "Голодомор 1932-1933" належить кожному, хто пам'ятає.

Детальніше про проектЗгорнути