Здебільшого діяльність української міліції у Львові розглядають у контексті антиєврейських акцій літа 1941 року. Натомість питання чисельності УНМ, її керівництва та структури, походження та приналежності її членів до певних організацій як правило залишаються поза увагою.

Кілька років тому я показував фахівцеві зі судової медицини фотографії Печарського з його посвідчення та людини з однієї зі сцен погрому, яку Химка також "ідентифікував" як Печарського. Я запитував, чи на обох світлинах зображена одна й та сама людина, чи різні. Відповідь була однозначною — на обох фотографіях різні люди.

Полонені з голоду з’їли всю траву на території табору, обгризли старі акації. Німці їх позрізали. Ще деякий час залишалося одне дерево, яке не спиляли, але не довго воно стояло. Полонені його фактично згризли дощенту.

...Михайлина Коцюбинська згадувала, як її батько, директор Музею Коцюбинського, теж їхав із родиною в музейному вагоні. Коли починався обстріл, малу Михайлину клали на найдорожче – на скриню з рукописами письменника, а зверху її накривали батьки.

Публікація, яка полемізує зі статтею американського історика про трагічні події літа 1941 року у Львові, коли "міське шумовиння" знущалося та, згодом, вбивало євреїв. Чи причетна до погромів українська міліція та ОУН (бандерівців)? Чи можна довіряти іншим висновкам професора Химки?