Спецпроект

Про який «антисемітизм» пишуть конгресмени США? Заява Ваад України

23 квітня група конгресменів, серед яких представники обох провідних партій, звернулися до Держдепартаменту США з проханням про дипломатичний тиск на Україну та Польщу через «фінансований державою» антисемітизм.

Голова Українського інституту національної пам’яті  Володимир В’ятрович назвав "змішуванням некомпетентності та свідомого спотворення інформації, змішуванням правди і брехні" звернення конгресменів.

Також на це звернення відреагували представники державної влади та єврейських організацій в Україні.

"Історична правда" публікує текст заяви Президії Асоціації єврейських організацій і общин України (Ваад).

ЗАЯВА
Президії Вааду України у зв’язку з листом конгресменів США про ситуацію з антисемітизмом в Польщі та Україні

Нещодавно на персональному сайті члена Конгресу від Демократичної партії Ро Ханни був розміщений лист, датований 23 квітня.

 Ро Ханна. Фото: KALW

56 конгресменів, що підписали звернення, висловлювали своє занепокоєння щодо антисемітизму і заперечення Голокосту. Відразу зазначимо, що Україні присвячена більша частина тексту.

Лист конгресменів спричинив широкий суспільний резонанс. Його цитували, обговорювали й коментували багато засобів масової інформації, як в Україні, так і за кордоном.

Почати варто з того, що в тексті листа міститься ціла низка невідповідних дійсності тверджень, або ж, як мінімум, некоректних формулювань.

В першому ж абзаці твердження про "підтримуване державою спотворення й заперечення Голокосту", що спостерігається в Україні, відвертим чином суперечить дійсності. Це звинувачення абсурдне.

Нам не відомий жодний факт, коли б українська держава підтримувала заперечення Голокосту, в тому чи іншому вигляді. Маємо сумніви, що хто-небудь із конгресменів, що підписали лист, може назвати бодай один такий випадок.

На постсовецькому просторі в Україні найбільше зберігають пам’ять про жертв Голокосту, шляхом викладання, досліджень, меморіалізації. І держава все частіше підключається до цього процесу, а на рівні місцевої влади маємо дуже сильні приклади.

Побіжно згадавши введене в Польщі покарання за покладення відповідальності на Польщу як державу й поляків як народ за Голокост (яке теж, на нашу думку, цілком хибно інтерпретується в листі), конгресмени стверджують: "закони України від 2015 року йдуть навіть далі в глорифікації нацистських колаборантів і впроваджують карну відповідальність за заперечення їхнього героїзму".

Це твердження також не відповідає дійсності. В законі України "Про правовий статус і вшанування пам’яті борців за незалежність України в XX столітті" взагалі немає нічого ані про будь-чий героїзм, ані про відповідальність за його заперечення.

Власне, й інтерпретація цього закону як глорифікаційного може бути оскаржена. Закон, насправді, констатує очевидне – те, що учасники боротьби за українську незалежність боролись за українську незалежність.

Ну і, звісно ж, у тексті закону в переліку з десятків організацій і груп нема українських колабораціоністських формувань – таких, як дивізія СС "Галичина" чи батальйон абверу "Нахтігаль".

Вочевидь, автор листа реагував на репутацію закону у спотворених переказах, і не обтяжував себе читанням його тексту.

Політика історичної пам’яті в сучасній Україні проходить тепер непростий шлях становлення і поле для дискусій відкрито, закон УІНП щодо декомунізації в середовищі академічної історичної науки викликає достатньо критичних зауважень і це тільки підтверджує відкритість України, громадянського суспільства, освіти та науки.

І не треба уявляти собі українське суспільство, як весь народ, який монолітно підтримує всі урядові рішення.

З подальшого тексту листа випливає, щоправда, що його автори вважають "нацистськими колаборантами" Українську повстанську армію, що, звісно ж, є дещо більш вільною, ніж це припускають не лише історики, але й політики, інтерпретацією реальності.

Твердження конгресменів про "підтримувану державою глорифікацію нацистів" є стосовно України такою ж дифамацією, як і твердження про "підтримуване державою заперечення Голокосту".

Автори листа, одначе, говорять про "підтримуване державою заперечення Голокосту" як про неспростовний факт, і переходять до наступної теми – твердженню про те, що воно "супроводжується іншими проявами антисемітизму".

З посиланням на доповідь ізраїльського Міністерства у справах діаспори, конгресмени стверджують, що "відмивання українських "героїв" супроводжується зростанням антисемітських інцидентів по всій Україні".

Справді, у доповіді, випущеній відомством на чолі з міністром Нафталі Беннетом, містилось твердження про дворазове збільшення кількості антисемітських інцедентів в Україні у 2017 р. порівняно з попереднім роком.

На жаль, конгресмени посилаються на недостовірні дані. Міністерство у справах діаспори Держави Ізраїль не проводило власного моніторингу, базувалися при підготовці доповіді на розрізнених повідомленнях медіа й соціальних мереж і його доповідь не може сприйматися як серйозне джерело достовірної інформації.

Для отримання точної й повної інформації про прояви антисемітизму ми рекомендуємо звертатись до матеріалів моніторингу, який проводить Ваад України.

Наш моніторинг не зафіксував подібної негативної динаміки. Достатньо сказати, що протягом 2017 року в Україні не було зафіксовано жодного антисемітського інциденту, пов’язаного з насильством.

В цей ж час, в багатьох країнах Західної Європи та в США кількість нападів на ґрунті антисемітизму вимірюється десятками.

Результати моніторингу та аналізу антисемітських інцидентів в Україні, якими оперує Ваад України останні 15 років, лягають в основу відповідних звітів Держдепартаменту США та ОБСЄ.

Окрім заяв, що не відповідають дійсності, некоректних інтерпретацій і використання недостовірної інформації в листі, певний подив викликає сам факт його появи зараз.

Головну частину в ньому займає обговорення законів, прийнятих у 2015 р., і їхніх наслідків. Варто сказати що ані значних змін у цій сфері, ані сплеску кількості антисемітських інцидентів в Україні останнім часом не спостерігається.

Якщо відносно Польщі певна актуалізація пов’язана із прийняттям поправки до закону про Інститут національної пам’яті на початку лютого 2018 року (теж, загалом, вже досить давно, щоб виступати з реакцією тільки тепер).

Звісно, ми не можемо стверджувати достовірно, що саме змушує конгресмена Ро Ханна, який раніше не звертав особливої уваги на те, що відбувається у Східній Європі, приблизно з березня 2018 року, почати активно виступати з публічною підтримкою російської зовнішньої політики.

Але доволі очевидно, що його звертання до проблем "українського антисемітизму" варто розуміти саме в цьому контексті.

Окрім того, можна згадати, що попередні рази, коли американські конгресмени писали якісь подібні листи, у 2009 і у 2013 роках, вони були ініційовані політтехнологами, що працювали на Кремль, про що можна стверджувати напевне.

Хоча щодо останнього листа в нас немає (можливо, поки що немає) інформації про те, хто був причетний до написання тексту (навряд чи персонально Ро Ханна був на це здатен) і в які способи лобіювалось його підписання конгресменами, досить правдоподібним буде припущення, що його поява є частиною нової хвилі антиукраїнської пропаганди спекулювання на темі антисемітизму.

У зв’язку з усім висловленим, Ваад України вважає за необхідне заявити:

- лист, підписаний конгресменами, містить твердження й неправдиві звинувачення, що не відповідають дійсності;

- на противагу тому, що стверджується в листі, насправді в Україні немає підтримуваного державою заперечення Голокосту чи героїзації нацистів;

- в Україні не фіксується суттєвого зростання антисемітизму – ось уже майже два роки, як у країні взагалі не зафіксовано жодного інциденту, пов’язаного з антисемітським насиллям;

Ми розцінюємо цей лист як антиукраїнську дифамацію, яку вже використовують у пропагандистському секторі гібридної війни РФ проти України.

Ми закликаємо усіх зацікавлених у достовірній інформації про антисемітизм в Україні звертатися за нею до Вааду України.

Київ, 9 травня 2018 року.

Нагадуємо, що Степан Бандера, який був ідеологом і теоретиком українського націоналізму, невдовзі після проголошення відновлення української держави 30 червня 1941 року у Львові був затриманий нацистами. На початку 1942 року Бандера був перевезений до концентраційного табору Заксенгаузен, звідки вийшов у вересні 1944 року. В 1959 році Бандера був убитий радянським агентом Богданом Сташинським.

ОУН та УПА за період 1941-1944 років провели:

  • Понад 2,5 тис. антинацистських акцій;
  • 22 напади на районні центри, 11 нападів на концтабори;
  • Вбито 12—18 тис. німецьких окупантів та їх союзників;
  • Втрати визвольного руху — понад 7 тис. загиблих у боях повстанців, до 10 тис. осіб страчених й арештованих підпільників і симпатиків ОУН;
  • Близько 600 членів і прихильників ОУН відбули терміни в концтаборі Аушвіц, кількість ув’язнених у тюрмах та таборах Дахау, Бухенвальд, Маутхаузен, Гросс-Розен, Берген-Бельзен та ін. невідома.

Також, у нещодавно розсекречених документах ЦРУ можна знайти інформацію про ОУН та УПА. В даному випадку мова йде про аналітичну довідку складену агентом ЦРУ про ОУН.

Її автор наголошує, що провід Організації українських націоналістів (ОУН) робив ставку на Німеччину, але в жодному разі не на партію націонал-соціалістів.

Оунівці ніколи не вступали у переговори з нацистами, а документи західних союзників підтверджували: сторони завжди вороже ставилися один до одного.

Такі взаємини американський аналітик пояснював діаметрально протилежними завданнями, що ставили перед собою ті політичні сили.

Зокрема, позбавлені расистських та антисемітських поглядів оунівці боролися за політичну самостійність України, у той час як націонал-соціалісти розглядали територію Польщі, України та Білорусі виключно як життєвий простір для німців.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.

"Звичайний фашизм": розбір тез про "священную войну" Росії проти України та Заходу

Один із важливих етапів у формуванні російської квазірелігійної доктрини "русского мира", яка за задумом має стати офіційною державною та релігійною ідеологією путінської Росії, відбувся 27 березня 2024 року. У цей день сталася знакова подія – у Залі церковних соборів Храму Христа Спасителя у Москві під головуванням Московського патріарха Кирила було офіційно затверджено "Наказ XXV Всесвітнього російського народного собору", який отримав назву "Настоящее и будущее Русского мира".

Німецька весна на Слобожанщині: війська кайзера та українські гайдамаки в спогадах місцевих

Весна 1918 року. Імперська армія Німеччини та Збройні сили Австро-Угорщини разом з Армією УНР звільняють Українську Народну Республіку від більшовиків. Українсько-німецький наступ пролягав через Слобожанщину і зупинився в районі села Лиски. Публікуємо спогади місцевих мешканців, які були свідками визволення Харківщини.