Пам'яті донеччанина Олекси Тихого

На початку 80-х років в Мордовському таборі він сказав своєму наглядачеві, що Україна через десять років буде незалежною державою. За це його ледве не спровадили у лікарню для психічно хворих. А зараз у Дружківці кажуть: "А сталося таки по його..."

27 січня 1927 року на Донеччині народився наш земляк, відомий правозахисник, дисидент, співзасновник Української Гельсінської Групи, а для нас, мешканців Дружківки, просто учитель – Олекса Тихий.

Корінний донбасівець, народжений вже при радянській владі, він все ж побачив ту загрозу нашому українському люду, яку несла владна політика: штучна асиміляція, русифікація, створення єдиної соціальної і національної формації "совєцкій народ".

Тихий вступив у відкриту боротьбу з комуністичною владою за Україну. За нас. На одному боці цього бою була толерантна, виважена, освічена, інтелігентна людина, з другого - потужна тоталітарна система з її силовими структурами: армією, КГБ, міліцією.  

В цьому двобої Олекса переміг. Але перемога прийшла після його смерті.

Єдиним злочином, за яке влада цькувала Олексія Івановича, була його жага до правди, прагнення показати людям справжнє становище, у яке заганяла їх влада. В своїх статтях він оживляв всі ті поняття й цінності, які вбивали в народі комуністичні правителі.

Не кожному й досі дано все це зрозуміти й осмислити. На опитуванні, яке проводилося нами в Олексієво-Дружківці в 2010 році, 12 із 18 людей - (молоді люди старшого шкільного віку, студенти, робоча молодь) сказали, що Тихий - герой, який віддав своє життя за незалежність України. Четверо, віком до 40 років, сказали, що чули про Тихого.

 19 листопада 1989 р. Перепоховання загиблих у радянських таборах в 1980-х Юрія Литвина, Василя Стуса та Олекси Тихого в Києві

А двоє людей похилого віку розповіли, що він був американським шпигуном (!), передавав на Бі-Бі-Сі портативною радіостанцією якісь секретні дані (?). І жодні спроби заперечити, переконати тих людей ними не сприймалися, бо радянською владою серпами й молотками це було намертво вбито в їх голови і міцно тримається в них до сьогодні.

Влучно про місце Тихого в радянському оточенні, про його жертовну позицію написав Євген Сверстюк: "Дехто ставить питання: чи варто було на це тратити життя? Дивлячись яке життя. Адже багато людей витратили своє життя на пристосування і не залишили по собі сліду.

Вони були співучасниками колективного маскараду вірно-підданості, активістами кон’юнктурних починань, знаряддям обману, прикладом догідливості і слухняності і, звичайно, телятами, які двох маток ссуть. Вони насміхалися з закону, висміювали віру і принципи і зрікалися рідної мови, яка заважає кар’єрі".

Біблейський Мойсей сорок років водив свою паству по пустелі, вивівши її з єгипетського рабства, і заснував свою державу тільки після того, як ті, що були рабами померли, а залишилося нове, вільне покоління, яке не знало рабства.

Тільки такі можуть створити багату, сильну й непереможну державу. Може, й Україна через сорок років незалежності стане такою? Я вірю в це.

Олекса Тихий теж вірив. І знав. На початку 80-х років в Мордовському таборі він сказав своєму наглядачеві, що Україна через десять років буде незалежною державою. За це його ледве не спровадили у лікарню для психічно хворих. А через десять років Україна таки стала вільною та самостійною, збулося те що пророкував Олекса.

І в селищі вже багато з тих, хто не сприймав його ідей, не розумів, не вірив у можливість того, про що він писав у своїх статтях, листах, роботах - кажуть: "А сталося, таки, по його…".

Може, хоч не свідомість, а сам перебіг подій змусить багатьох моїх односельців повірити, зрозуміти, прийняти умом і серцем, те, що намагався донести до нас наш земляк - ми народ, спільнота, нація, а не раби, хохли та малороси.

Іоан Златовустий казав, що нема майбутнього у тих народів, спільнот, націй, у яких нема своїх Пророків. Але набагато гірше, і це є великим гріхом, коли ті Пророки були, а народ їх забув. Ми пам’ятаємо Олексія Івановича Тихого і ця пам'ять спасе нас.

Вже п’ять років, тематичним об’єднанням при ДОО ВУТ "Просвіта" імені Тараса Шевченка, діє Донецьке обласне товариство імені Олекси Тихого, ціль якого доносити до людей інформацію про життєвий шлях, ідеї, подвиг нашого земляка, зберігати пам'ять про нього.

Товариство регулярно, спільно з відділами освіти районів і міст області проводить так звані "Олексині читання", де діти подають і захищають роботи на задані теми про діяльність і життя Тихого.

Друкуються книжки з роботами Тихого. Вийшла серія книжок "Хто ж такий Олекса Тихий?", окремі видання "Не можу більше мовчати", "Словник мовних покручів", "Шевченко про мову", "Педагогічні методи О. Тихого". Дружківський громадський діяч, редактор газети "Наша Дружківка" Євген Фіалко написав "Думу про Олексу", яку надруковано у журналі "Невідома Дружківка" за 2007 рік.

Відома громадська діячка, голова Донецького Союзу Українок Людмила Огнєва своїм коштом видала книжку "Учитель Олекса Тихий". В Києві у видавництві "Смолоскип" за підтримкою сина Олексія Івановича – Володимира, вийшла книга "Мова. Народ".

Донецька ОДА, за підтримки відомої донецької діячки активістки "Просвіти" Марії Олійник у 2012 році видала двотомник робот Олекси Тихого і публіцистичних статей його і видатних людей про нього. Також обладміністрація вшанувала його 85-ти річчя, проведенням презентації його двотомника й концертом у Донецькій філармонії. 2012 рік по лінії "Просвіти" був оголошений роком Олекси Тихого.

Олекса Тихий любив нас - свій народ, свій край, Україну. Пом’янемо його, як казав Тарас Шевченко: "Незлим, тихим словом…".

Читайте також:

"Думки про рідний донецький край". Текст Тихого 1972 року

Життя і смерть Олекси Тихого

День народження Гельсінської групи. КГБ салютує цеглою

Ярослав Пронюткін: Тут спочиватимуть наші герої: хто має право бути похованим на головному Меморіалі країни?

Національне військове меморіальне кладовище — це меморіал на багато років вперед. За всіма прогнозами поховання тут можуть відбуватися протягом наступних 40-50-ти і більше років. Меморіал призначений винятково для військовослужбовців — тих, які загинули в бою під час цієї війни, та тих, які мали видатні заслуги перед батьківщиною, та покинуть цей світ через дуже багато років.

Зоя Казанжи: Винні мають бути покарані

Володимира Вакуленка, українського письменника вбили росіяни. Дата його загибелі достеменно невідома. Ймовірніше, це сталося між 24 березня та 12 травня 2022 року. Після того, як Ізюм звільнили ЗСУ, у місті виявили масове поховання – понад 400 тіл. Під номером 319 було тіло Володимира Вакуленка.

Євген Гомонюк: Французькі скульптури у Миколаєві

Що спільного між найстарішим міським театром, Аркасівським сквером і зоопарком у Миколаєві? Власне французький слід. Всіх їх об’єднує художня французька ливарня Валь Д'Осне з головним салоном в Парижі, чия продукція в різні часи прикрашала ці три локації. Мова йде про п’ять найвідоміших в Миколаєві декоративних садових чавунних скульптур. Одна з них, на жаль, була втрачена ще у 1990-ті роки, інші чотири можна побачити і сьогодні.

Юрій Рудницький: Варшавська угода. Як і чому сталося так, а не інакше

22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого.