Спецпроект

Відбулася акція польсько-українського примирення у Голубиці

25 серпня відбулася урочиста церемонія передачі дароносиці, що походить з костелу у Гуті Пеняцькій.

Прихожани греко-католицької Церкви Різдва Пресвятої Богородиці в сусідньому до Гути Пеняцької с. Голубиця (Львівська область) зініціювали передання вцілілим у трагедії 1944 року колишнім мешканцям Гути Пеняцької, які нині проживають в Польщі, реліквії – дароносиці з костелу в Гуті Пеняцькій.

Згідно з їхньою волею, дароносицю - за наявності відповідних дозволів - буде перевезено до храму Св. Йосипа Обручника Марії в м. Всхова (Польща, Любуське воєводство).

Фото Ярослава Юнка

Ця ініціатива є плодом діалогу та зустрічей колишніх мешканців Гути Пеняцької, а також їх нащадків згуртованих в товаристві "Гута Пеняцька", з теперішніми жителями навколишніх сіл Голубиця та Жарків, які тривають уже кілька років поспіль.

З моменту відкриття пам’ятника жертвам у 2005 р., товариство "Гута Пеняцька" разом з польським консульством у Львові організовує щорічні заходи з відзначення скорботних річниць, поєднані з молитвами за жертв. Беруть в них участь паломники з Польщі та України, а також представники духовенства різних конфесій.

Члени товариства впорядкували територію колишнього сільського цвинтаря в Гуті Пеняцькій, розпочали також роботи з впорядкування інших місць пам’яті, зокрема польського військового кладовища в м. Броди.

Фото Пьотра Погожельського, Польське радіо

Організатором та ініціатором урочистості є Греко-католицька парафія Різдва Пресвятої Діви Марії в с. Голубиця, за підтримки місцевої влади. Захід відбувся під почесним патронатом Генерального консульства РП у Львові.

Костел, з якого походить дароносиця, припинив своє існування разом із селом Гута Пеняцька 28 лютого 1944 р. Близько 1000 мешканців цього села було вбито.

Про те, який вигляд зараз має Гута Пеняцька, дивіться у фоторепортажі Павла Солодька.

Костьол у Гуті Пеняцькій, що був знищений у 1944 році 

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені селянськими загонами самооборони з обох боків, Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існують різні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Офіційно процес примирення розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши у селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам. Тоді ж українські політичні і громадські діячі попросили вибачення у поляків.

Раніше польські історики і політики (за винятком кресових організацій) згоджувалися, що під час Волинської трагедії постраждали і українці. Однак тепер керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку покладає провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, називаючи трагедію "різаниною" і "геноцидом".

У червні 2011 року повідомлялося про плановане прийняття ВР і польським Сеймом спільної заяви щодо подій українсько-польського протистояння часів Другої світової. Заява досі не прийнята.

Дивіться також інші матеріали за темою "Волинська трагедія"

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.