СРСР, породження вождя народів, розпався саме у ті серпневі дні 1991 року, коли у Харкові і Мєдном відкрили копальні правди – могили бранців Старобільська і Осташкова. І стається усе, як у старій страшній казці: все, що було закляте неправдою, розпадається, коли правда виходить на волю

Доктор Кальбарчик нарешті не втримався від коментаря: «Я думаю, що Домоня намагалися, не вербуючи, використовувати «всліпу», тобто без його згоди. Його могли використовувати як магніт, до якого притягувалися інші незадоволені...»

Станіслав Мікке вчепився у київського прокурора Андрія Амонса: "Хто це зробив?!" Більшість могил мала дивну рису — сліди від величезних бурів: земля була перемішана із перемеленими людськими кістками, зітлілим одягом та металевими ґудзиками. Подекуди траплялися великі грудки якогось білого хімікату.

У грудні 1991 року Олександр Яковлєв спостерігав, як Горбачов вручив Єльцину конверт. Надписано: "Пакет № 1". Яковлєв був шокований: то були надсекретні документи щодо Катині. І Горбачов передавав їх так спокійно, ніби він, Яковлєв, ніколи до нього не звертався, а Горбачов ніколи не відповідав йому оте своє "Шукайте!" А тепер виходить, що генсек весь час мав їх напохваті?!

Станіслав Свяневич уже з пів години лежав поміж трупів. Двоє здоровенних чоловіків витягали ті трупи з камери за ноги, і тіла стукали головами по підлозі. Один з табірників ухопив Свяневича за ногу і потягнув. Свяневич смикнувся, а той подивився на нього і сказав напарнику: "Дивись-но, цей відігрівся й ожив!" Свяневич вирвався і втік. Наприкінці зими 1942-го чутки про місце перебування Свяневича дійшли до Лондона.

Чапський чув, як тут кажуть: "То чорт дорогою іде". Нібито, якщо кинути у вихор сокирою — потече кров. Дивні тут забобони. Учора ті "чорти" вилися попід ногами і перебігали дорогу збудженим і усміхненим колегам Чапського. Він заздрив щастю колег, які вже пішли за колючий дріт і табірні мури у далекий, широкий світ.