Павло Скоропадський замість розхристаного безвладдя УНР хотів побудувати міцну вертикаль влади - і дещо в нього вийшло, от тільки земельне питання він так і не вирішив, а гетьманська влада значною мірою трималася на німецьких багнетах.
В цій кінохроніці - гетьман успішний. Він їздить на авто, носить хвацьку черкеску з золотими погонами, молиться разом із соратниками перед бенкетом. Але в середині грудня 1918 року він зрікається влади на користь УНР і виїздить разом із німцями з України.
Там, у Швейцарії та Німеччині, він проживе ще 26 років, поки не загине під американськими бомбами.
Про історію кохання і смерті сина Павла Скоропадського Данила читайте у розділі "Книжки"
Останній день гетьмана у Києві чудово описав геніальний Булгаков:
"На дальнем пути Города I, Пассажирского уже стоит поезд - еще без паровоза, как гусеница без головы. В составе девять вагонов с ослепительно-белым электрическим светом.
В составе в час ночи уходит в Германию штаб генерала фон Буссова. Тальберга берут: у Тальберга нашлись связи...
Гетманское министерство - это глупая и пошлая оперетка (Тальберг любил выражаться тривиально, но сильно, как, впрочем, и сам гетман. Тем более пошлая, что...
- Пойми (шепот), немцы оставляют гетмана на произвол судьбы, и очень, очень может быть, что Петлюра войдет... а это, знаешь ли...)"
Відео 1918 року з гетьманським урядом, який приймає парад Лубенського сердюцького кінно-козачого полку, дивіться тут