2005: таємниця смерті міністра Кравченка

Якщо Кравченко і Кирпа справді застрелилися самі, в цьому є певна іронія. Найефективніші менеджери Кучми повірили в те, що у грудні 2004 році переміг народ і зараз їх спіткає неминуча кара. Але такою часто буває доля виконавців злочинних наказів.

Сім років тому, в березні 2005-го, помер ключовий фігурант справи Гонгадзе - екс-міністр внутрішніх справ України Юрій Кравченко, який так любив пишні мундири у стилі латиноамериканських диктаторів. Саме його голос на плівках Мельниченка обіцяв розібратися з опальним журналістом "Української Правди".

Він застрелився вранці того ж дня, коли мав іти на допит у Генпрокуратуру, залишивши записку "Я не винуватий ні в чому. Я став жертвою політичних інтриг президента Кучми і його оточення".

Напередодні допит ключового свідка у справі убитого журналіста громогласно анонсував через ЗМІ тодішній генпрокурор Святослав Піскун - і ця незвична публічність викликала підозри. Ці підозри посилился обставинами самогубства: Кравченко стріляв собі в голову двічі.

Перша куля пройшла cнизу крізь підборіддя та рот і вийшла через ніс. І тільки після цього, маючи таке страшне поранення, головний міліціонер країни 1995-2001 рр. вистрелив собі у скроню.

"Грузин, бл*, грузин..." Вибране із плівок Мельниченка (СТЕНОГРАМА)

На цьому відео про загадковість смерті Юрія Кравченка розмірковує журналіст Олексій Подольський. Його зацікавленість справою не абияка: саме Подольський був другою жертвою, згаданою на плівках Мельниченка. Це його вивезли в Сумську область і били "орли Кравченка", в яких "ні совісті, ні моралі". Це над його підпаленою хатою сміються на плівках голоси, схожі на голоси Кравченка і Кучми.

Обставини смерті Кравченка досі залишаються таємницею, як і більшість резонансних справ сучасної української політики - убивство Гонгадзе, отруєння Ющенка, загибель Чорновола і ще багатьох.

Цілком можливо, що Кравченко (як і ще один самогубця-урядовець епохи Кучми - міністр транспорту Георгій Кірпа, котрого знайшли застреленим 27 грудня 2004 року) міг застрелитися самотужки, і навіть двічі.

Обидва міністри були ефективними менеджерами і сильними особистостями, з певним "кодексом честі". Пострілами в самих себе вони визнавали поразку у тривалому протистоянні.

Існують різні версії смертей обох найефективніших борців з Помаранчевою революцією. В будь-якому випадку, вони старанно працювали на результат - і в результаті програли самі. Такою часто буває доля тих, хто виконує злочинні накази.

Дивіться також інші матеріали за темою "Помаранчева революція"

Причини масового полисіння дітей у Чернівцях влітку 1988 року

Взятися за написання цієї статті спонукали мене публікації, у яких протягом 30 років після трагедії, що зачепила багатьох чернівчан, продовжують поширювати брехню про причини масового полисіння у Чернівцях. І найголовніше, що змусило це зробити - передчасний відхід у вічність мого колеги по роботі та товариша - Анатолія Галіна, який у часи тоталітарного режиму не побоявся піти проти системи, завдяки зусиллям якого стали відомі справжні причини полисіння у Чернівцях влітку 1988 року.

"Редактор" Василь Мудрий і його "Діло"

У списку тих, кого дуже хотіли завербувати в 1930-ті роки працівники НКВД СССР, був тодішній голова Українського національно-демократичного об'єднання – найпотужнішої західноукраїнської парламентської партії і головний редактор найстарішої української галицької газети "Діло" Василь Мудрий.

Як Роман Шухевич-"Щука" тричі березневу Тису перепливав

Роман Шухевич був чудовим плавцем, чемпіоном українських національних змагань з плавання. У нього була цивільна мрія – до 40-річчя переплести протоку Ла-Манш. Готувався, тренувався, багато плавав. Але на практиці – довелось боротись з окупантами й тричі долати Тису. Не для того, щоб втекти від відповідальності. А для того, щоб виконати свій обов'язок вояка, борця за незалежну й соборну Україну.

Яким був радянський лад? Судження історика

Деякі експерти пов'язують оптимістичні для нас перспективи в російсько-українській війні з відходом Владіміра Путіна від влади. Однак він є надто пересічною фігурою, яка не заслуговує сполученого з нею терміну "путінізм". Ми повинні усвідомити самі і переконати союзників у тому, що Російська Федерація являє собою екзистенційну загрозу для всіх народів, які потрапили в орбіту Кремля. Конкретна фігура очільника російських панівних кіл – справа другорядна. Ця країна готова порушувати встановлений світопорядок за будь-яких умов.