Українська правда
Історична правда
Постійна адреса публікації: https://www.istpravda.com.ua/articles/2013/03/11/117153/

Народні протести у СРСР, сонячна активність і перспективи України

11.03.2013 _ Сергій Громенко
Настання 2013-го сприяє інтересу до історичних закономірностей, надто – до збігів дат великих соціальних потрясінь. Чи є випадковість у такому ряду дат: 1905, 1917, 1929, 1941, 1953, 1965, 1977, 1989, 2001, 2013?..

Схильні до містики, звісно, можуть у всьому звинувачувати нещасливий рік Змії, гуманітарії - згадувати закон циклічності історії... Більшість коментаторів в інтернеті, втім, солідарні з думкою, що нічого доброго від нового року очікувати не варто.

Питання варте того, щоб розібратися в ньому докладніше, бо будь-який подібний прогноз повинен бути відповідним чином обґрунтований.

У 1918 році на історико-філологічному факультеті Московського університету 21-річний Олександр Чижевський захистив дисертацію на здобуття ступеня доктора загальної історії з незвичайною назвою: "Исследование периодичности всемирно-исторического процесса".

Ідея молодого вченого, що вразила офіційних опонентів – найвизначніших тоді істориків Сергія Платонова та Льва Карсавіна – полягала у визнанні того простого факту, що людська історія розвивається спірально не сама по собі, а під впливом т.зв. 11-річного сонячного циклу.

Збільшення активності Сонця веде до наростання соціальної напруги у світі, зменшення – до спаду. Сонце не диктує людству, як саме поводитися, воно лише підштовхує його до діяльності.

Одна з книг Олександра Чижевського

Втім, колосальний прогностичний ефект цього відкриття, що дозволив би вже тоді створювати науково обґрунтовані футурологічні прогнози, виявився незатребуваним. Ймовірно, новому комуністичному керівництву була глибоко противна думка, що найбільші бунти і революції відбуваються під впливом безликого Сонця, а не чинників єдино вірного вчення про класову боротьбу.

Лише в середині 90-х років минулого століття наукова спадщина Чижевського стала повертатися в історичну науку, однак, не настільки стрімко, як очікувалося. Опір радянізованих істориків і чиновників гальмує цей процес і понині. Тим не менш, переконатися в слушності основних положень видатного вченого сьогодні може будь-хто.

Народні протести у СРСР і активність Сонця

Тема народних протестів в "країні Рад" була під замком протягом усієї її історії. Навіть сьогодні ми не можемо відповісти однозначно, скільки разів і наскільки масово громадяни Радянського Союзу протистояли своїй державі. Наші знання уривчасті, а узагальнення – дещо передчасні.

Хай там як, але деякий матеріал ми все ж маємо в своєму розпорядженні. Отже, якщо теорія Чижевського є вірною, то масові виступи в СРСР мають бути розподілені в приблизній відповідності із періодами активності Сонця.

Сам 11-річний цикл астрономи відраховують по т.зв. числах Вольфа – показником кількості плям на Сонці. Відклавши по осі абсцис роки, а по осі ординат – числа Вольфа, ми отримаємо графік коливань сонячної активності за певний період.

 

Для нашого дослідження візьмемо проміжок часу між 1953 і 1986 роками.

Цей проміжок не випадковий: народні виступи 1917-1922 рр. тісно пов'язані із подіями революції, отже, соціальні чинники істотно спотворюватимуть вплив Сонця, те саме вірно і для виступів 1929-1939 рр. (відповідь на колективізацію і репресії) і 1941-1950 рр. (війна та повоєнний опір).

Розпочаті з 1988 року заворушення вже генетично пов'язані з розпадом СРСР, а тому вимагають окремого додаткового вивчення.

Отже, саме "мирний" період від смерті Сталіна і до початку перебудови, не позначений ані масштабними репресіями, ані громадянськими війнами, найкращим чином підходить для нашої мети.

Відомості про стихійну боротьбу радянських людей із владою розкидані по нечисленних джерелах, найважливішими з яких є "Справка КГБ СССР о массовых беспорядках в стране с 1957 г.", опублікована Миколою Зеньковичем в книзі "Тайны уходящего века", і дослідження Володимира Козлова "Неизвестный СССР. Противостояние народа и власти".

Зі значного переліку акцій протесту, складеного за вказаними матеріалами, потрібно вилучити деякі специфічні види виступів:

1) Повстання в тюрмах і у "архіпелазі ГУЛАГ" – оскільки бунт зеків надто залежить від зовнішніх обставин, крім того, взагалі тривале перебування великої кількості чоловіків у закритому просторі саме по собі є дестабілізуючим чинником;

2) Солдатські заколоти – приблизно з тих же причин;

3) Зіткнення футбольних фанатів – позаяк вони прив'язані до турнірного графіку більше, ніж до соціальної ситуації в країні;

4) Страйки і мирні мітинги, одиночні пікети і виступи дисидентів – бо у фокусі нашої уваги опиняються лише випадки, пов'язані з насильством, як крайньою формою громадянського протесту, що дозволяє точно відокремити звичайне невдоволення від рішучого перелому у свідомості людей;

5) Інциденти, в яких брали участь менше 100 осіб.

Але навіть після всіх цих винятків список залишається чималим:

- 4 серпня 1953, Херсон, 500 осіб.

- 9-12 серпня 1953, Усольє-Сибірське Іркутської області, 400 осіб.

- 22-23 вересня 1953 р., Лудза Латвійської РСР, 200 осіб.

- 2 травня 1955, Климовськ Московської області, 2000 осіб.

- 13 червня 1955 р., Магнітогорськ Челябінської області, 300 осіб.

- 10-13 вересня 1955 р., Кемерово, 1000 осіб.

- 9-10 січня 1956 р., Новоросійськ Краснодарського краю, 1000 осіб.

- 21 січня 1956 р., Клайпеда, 500 осіб.

- 8-11 березня 1956 р., Тбілісі, 1500 осіб.

- Липень 1956 р., Оренбург, 1700 осіб.

- 28 жовтня 1956 р., Слов'янськ Донецької (Сталінської) області Української РСР, 600 осіб.

- 2 листопада 1956 р., Каунас, 150 осіб.

- 11-13 квітня 1957 р., Сухумі, 200 осіб.

- 10-11 червня 1957 р., Подольськ Московської області, 3000 осіб.

- 2-3 липня 1958 р., Кривий Ріг, 100 осіб.

-  26-27 серпня 1958 р., Грозний, 2000 осіб.

-  Початок вересня 1958 р., Тайга Кемеровської області, 400 осіб.

-  Кінець вересня 1958 р., Комсомольський район Волгоградської (Сталінградської) області, 100 осіб.

-  1 липня 1959 р., Каларашський район Молдавської РСР, 200 осіб.

- 1-3 серпня 1959 р., Теміртау Казахської РСР, 5000 осіб.

-  22 серпня 1959 р., Гудермес Чечено-Інгушської АРСР, 100 осіб.

- 31 липня 1960 р., Джетигара Казахської РСР, 500 осіб.

- 15 січня 1961 р., Краснодар, 1300 осіб.

- 21 червня 1961 р., Бійськ Алтайського краю, 500 осіб.

- 30 червня 1961 р., Муром Володимирської області, 1500 осіб.

- 23 липня 1961 р., Александров Володимирській області, 1200 осіб.

- 15-16 вересня 1961 р., Беслан Північно-Осетинської АРСР, 700 осіб.

- 1-3 липня 1962 р., Новочеркаськ Ростовської області, 4000 осіб.

 

- 16-18 червня 1963 р., Кривий Ріг, 600 осіб.

- 7 листопада 1963 р., Сумгаїт Азербайджанської РСР, 800 осіб.

- 16 квітня 1964 р., Бронниці Московської області, 300 осіб.

- 18 квітня 1964 р., Ставрополь, 700 осіб.

- 29 вересня – 3 жовтня 1964 р., Хасав'юрт Дагестанської АРСР, 700 осіб.

- 23 серпня 1966 р., Москва, 500 осіб.

- 17 травня 1967 р., Бішкек (Фрунзе), 700 осіб.

- 22 травня 1967 р., Київ, 200 осіб.

- 13 червня 1967 р., Шимкент (Чимкент) Казахської РСР, 1000 осіб.

- 3 липня 1967 р., Степанакерт Азербайджанської РСР, 2000 осіб.

- 8 жовтня 1967 р., Прилуки Чернігівської області, 500 осіб.

- 12 жовтня 1967 р., Слуцьк Білоруської РСР, 1200 осіб.

- 13 липня 1968 р., Нальчик Кабардино-Балкарської АРСР, 4000 осіб.

- 14 травня 1972 р., Каунас, 400 осіб.

- 25 червня 1972 р., Дніпродзержинськ, 350 осіб.

- 29 травня 1974 р., Рубцовськ Алтайського краю, 500 осіб.

- 22 січня 1977 р., Новомосковськ Тульської області, 500 осіб.

- 28 вересня 1978 р., Тарту, 150 осіб.

- 16, 19, 22 червня 1979 р., Акмолінськ (Целіноград) та Атасбар Казахської РСР, 500 осіб.

- 24 жовтня 1981 р., Владикавказ (Орджонікідзе) Північно-Осетинської АРСР, 4500 осіб.

- 20 квітня 1982 р., Москва, 100 осіб.

- 22-23 серпня 1984 р., Леніногорськ Татарської АРСР, 1000 осіб.

- 12 січня 1985 р., Душанбе, 700 осіб.

- 2 квітня 1986 р., Якутськ, 600 осіб.

- 17-18 грудня 1986 р., Алмати (Алма-Ата), 5000 осіб.

За об'єктивний показник соціальної активності ми візьмемо зазначене в міліцейських протоколах число учасників виступів.

Зрозуміло, дані лише одного МВС, традиційно схильного, до того ж, до применшення масштабу протестів, не можуть бути абсолютно достовірні. Але, оскільки похибка в цифрах буде у всіх випадках приблизно однаковою, загальне співвідношення цифр залишиться правильним.

 

 

Неозброєним оком помітно певну схожість обох діаграм (синусоїда із доволі рівномірним розподілом максимумів). Але ще більш вражаючим стане графік, на якому обидві криві будуть розміщені поруч.

 

Побудувати таку діаграму, до речі, зможе кожен, хто опанував Microsoft Word (кнопки "діаграми", "графік", "вставити" – в першій колонці відкритої праворуч таблиці Excel потрібно проставити роки, у другій – числа Вольфа, взяті звідси, в третій – кількість учасників заворушень).

Зауважу для гуманітаріїв, що, оскільки числа Вольфа, в основному, представлені десятками, а кількість "бунтівників" – тисячами, то для коректного відображення графіків потрібно привести у відповідність порядки цифр: або помножити число Вольфа на 100, або розділити на 100 кількість протестувальників.

В цілому, пряму залежність масштабів народного протесту від рівня сонячної активності можна вважати наочно доведеною. Особливо недовірливі можуть відшукати список максимумів сонячної активності за ХХ століття і порівняти його зі списком найбільш значних політичних подій у світі, здивування гарантоване.

Перспективи України – 2013

Що ж з усього цього випливає? Рік Змії, звичайно, є роком Змії, але відмахуватися від наукового застереження не варто.

2013 рік, за прогнозами астрономів, має стати знаковим – як видно з наведеного нижче прогнозу, на нинішню весну припаде максимум сонячної активності 24-го циклу.

І хоча він буде поступатися за силою максимуму 2000 року, без наслідків у соціальній сфері цей час все одно не минеться.

 

Втім, наука лише робить прогнози, вважаючи, що кожен, хто попереджений – той озброєний. Ви можете не повірити у викладені тут розрахунки або просто проігнорувати висновки, але це буде вже особистою справою кожного. Dixi.

Дивіться також: "Вплив Сонця на історію. Чому Лівія і скільки часу лишилося в Януковича?"

Сергій Громенко
Кандидат історичних наук, журналіст, автор книг "Stepy, morze i góry : Польские путешественники конца XVIII – начала ХХ века о Крыме", "Забута перемога. Кримська операція Петра Болбочана 1918 р." та ін.

© 2010-2020, Українська правда, Історична правда
Використання матеріалів сайту дозволено лише з посиланням (для інтернет-видань - гіперпосиланням) на "Історичну правду".