Млин Бродського і погром на Подолі у жовтні 1919 року
З вечора 2 жовтня військовим Добровольчої армії дали "три дні волі" у їхніх діях. Руйнівна сила погрому охопила різні райони тогочасного Києва і передмістя. Одним з районів, яким прокотився спалах грабунку і насильства, був Поділ з його багаточисленними єврейськими мешканцями. Історія тамтешніх погромних подій пов'язана з однією будівлею, що збереглась донині, і яку добре видно з Поштової площі. Амбар млина Бродського став місцем порятунку і водночас трагедії київських євреїв у жовтні 1919 року.
За вересневими роковинами розстрілів євреїв у Бабиному Ярі жовтень приносить згадку про ще одну з трагічний подій в історії київського єврейства. З ряду причин вона є призабутою, і тим не менш, теж заслуговує на згадку та вшанування. Йдеться про роковини антиєврейського погрому, вчиненого під час перебування міста під владою Добровольчої армії у жовтні 1919 року.
Ще 18 (31) серпня до міста вступили війська Добровольчої армії генерала Денікіна. Значна частина киян зустрічала їх із надією на стабільність, адже після багатьох місяців зміни влади люди прагнули бодай короткого перепочинку. Того ж дня до Києва увійшли й українські війська, однак їхня присутність виявилася нетривалою — під тиском білих вони змушені були відступити. За свідченням сучасників, вже у перші дні після зайняття міста частинами Добровольчої армії у Києві з'явився психологічний стан, який називали "погромним настроєм".
Підсилився цей настрій після відкриття застінок Надзвичайної комісії з боротьби з контрреволюцією і саботажем (НК) і оприлюднення повної картини злочинів Комісії. Озлобленість і гнів через скоєне більшовиками спрямувались на євреїв, на яких де факто була покладена колективна відповідальність за дії тих осіб єврейського походження, які приєднались до більшовицького руху. Крім вкоріненого образу євреїв як зрадників, важливим став факт наявності етнічних євреїв як серед верхівки більшовиків, так і серед керівництва київської НК.
Відбувалися ексцеси над єврейськими торговцями, хаотичні пограбування і побиття окремих євреїв, які не мали жодного відношення до більшовизму. Тоді міський голова Є. Рябцов звернувся до коменданта міста щодо недопущення масового насильства. У відповідь військова влада здійснила низку заходів, що тимчасово стабілізували ситуацію в місті.
Перебування білих у Києві ненадовго перервала раптова спроба захоплення міста частинами Червоної армії 1 (14) жовтня. Повернувши контроль над Києвом упродовж кількох днів, добровольці почали звинувачувати євреїв у зраді, зокрема говорити про обливання військових окропом і сірчаною кислотою, стрільбу в спину тощо.
Зазначені звинувачення звучали не вперше і далеко не востаннє в історії антиєврейського насильства з метою надати відповідним діям вагому причину, або радше привід. Так сталося і тоді - згадані події стали приводом для початку власне самого погрому. За спогадами сучасників, з вечора 2 (15) жовтня військовим Добровольчої армії дали "три дні волі" у їхніх діях.
Руйнівна сила погрому охопила різні райони тогочасного Києва і передмістя, які зараз стали частинами столиці. Одним з районів, яким прокотився спалах грабунку і насильства, був Поділ (включно з Плоською частиною) з його багаточисленними єврейськими мешканцями. Історія тамтешніх погромних подій пов'язана з однією відомою будівлею, що збереглась донині і яку добре видно з Поштової площі.
Йдеться про амбар млина Бродського - єдину споруду, яка залишилась від цілого комплексу парового млина - борошномельного підприємства, заснованого у другій половині ХІХ століття. Про нього відомо чимало, однак досі невисвітленою залишалася сторінка його історії, в якій млин став місцем порятунку і водночас трагедії київських євреїв у жовтні 1919 року.
Амбар млина Бродського (посередині), сучасний вид з Поштової площі. Готель справа зведений на місці інших будівель комплексу млина. Фото Ірини Ірчак, 2025 р.
Однак почнемо історію не з самого млина, а з будинку №32 на вулиці Олександрівській (теперішній будинок №8 на вулиці Сагайдачного). Історія передусім його мешканців спричинила асоціацію комплексу будівель борошномельного підприємства з трагедією київського погрому.
За згадками очевидців, після того, як 2 (15) жовтня стихла майже безперервна шестигодинна канонада, викликана боротьбою Добровольчої армії із загонами червноармійців, люди сподівались на спокій і тишу. Проте вже з вечора (того самого вечора, з якого почались загадні "три дні волі") на долю євреїв, що проживали у згаданому будинку, випали інші негаразди. Звідкілясь здалеку на Подолі почали доноситись крики про допомогу, які ставали все гучнішими. Окремі вистріли, звуки вибивання дверей і дзвін розбитого скла були акомпанементами людських криків про допомогу. Як писали сучасники, стало зрозуміло, що "почалось".
Починаючи з 3 жовтня у будинку відбувались пограбування, що супроводжувались звинуваченням у стрільбі з вікон у добровольців, підтримці більшовиків, а також залякуванням убивством. За згадками, після першого епізоду пограбування за участі загону з 20-25 солдат, одягнених у "повну похідну форму" на чолі з капітаном, мешканці будинку переконались, що місто зайняте Добровольчою армією. Це дало їм привід сподіватись, що незабаром влада встановиться міцно і інцидент, який пережили євреї, стане лише "сумним епізодом". На жаль, так не сталось, і єврейське населення продовжувало потерпати від майже безперервних, ледь не щогодинних нападів озброєних військових, деякі з яких мали офіцерські погони.
У той же час кілька єврейських родин, що мешкали на території парового млина Бродського, відчували себе у відносний безпеці. Як писали сучасники, це місце видавалося острівцем спокою у перші дні погрому: люди готували їжу, вкладалися спати, займалися буденними справами — ніби за стінами млина не вирувала смертельна небезпека. Причиною такої впевненості було сусідство: у дворі млина розмістився військовий склад санітарних приладь, який охороняв караул із 6–8 солдатів на чолі з офіцером.
Охорона почувалася досить комфортно завдяки євреям, які забезпечували їх продовольством і зручним приміщенням. Зважаючи на такий стан, що залежав від місцевих євреїв, військові запевняли, що не допустять нападників всередину (а, відповідно, і руйнування укладу їхнього життя). Звістка про таке безпечне місце швидко поширилася Подолом, і до млина спершу потягнулися переважно бездомні біженці, шукаючи прихисток. Можемо припустити, що в уяві місцевих мешканців охорона, яка перебувала на території млина, вбачалась прихильною до євреїв в цілому. Така думка складається на основі випадку, який стався у ще одному будинку неподалік млина на вулиці Набережно-Хрещатицькій.
Під час стуку групи невідомих у ворота двору будинку №5, один з місцевих мешканців через вікно кликав охорону з млина Бродського. На жаль, про її участь (або неучасть) у подальших погромних подіях достеменно невідомо. Мешканці лише висловили думку про те, що їх пограбували представники охорони, яких вони кликали з млина, адже погромники представились саме як "охоронці". З іншого боку, зазначене припущення щодо прихильності охоронців з млина до євреїв загалом може бути хибним, адже заклик до них про допомогу міг бути просто намаганням попросити про захист. Під час погрому у Києві євреї часто намагалися викликати допомогу телефоном, або просили заступництва у військових, що проходили повз.
Однак повернімось до тероризованого будинку на вулиці Олександрівській. Потерпаючи від постійних нападів, в ніч з 3 на 4 жовтня місцеві мешканці наважились шукати шлях до порятунку через дахи. Спершу кілька сміливих юнаків ризикнули переправитися з тероризованого будинку до млина Бродського наступним шляхом: з вікна квартири — на дах сараю, звідти стрибком — на дах вбиральні, а далі вже на територію млина.
Будинок №32 на вулиці Олександрівській (ріг вулиці Ігорівської). Справа у цьому ж кварталі розташований комплекс млина Бродського.
Їхній приклад наслідували жінки з дітьми, старі й хворі. Картина була неймовірною: у темряві ночі, стримуючи крики, ледве переводячи подих, люди переправлялись дахами. Вони падали, забивалися, але все ж раділи, адже вірили, що вирвалися з атмосфери смерті. Таким чином, на території млина Бродського зібралося чимало євреїв з Подолу, які потерпали від нападів погромників.
Проте ілюзія захисту виявилася короткою. Про "жидівський збір" хтось доніс охороні, яка з'явилась на місці і вимагала видати "комуністів". Їх, однак, вдалося втихомирити хабарем. За деякий час до млина прийшла інша група солдатів. Пролунали постріли, почалися побої нагайками і спроби зґвалтування. Нападники висунули вимогу — 50 тисяч карбованців. Євреям вдалось зібрали лише 28 тисяч, чим солдати задовольнились і, забравши цінності та розгромивши майно, пішли.
Після цього напади продовжились. Тепер переводити дух євреям доводилось уже між нападами на території млина Бродського. Під час однієї з таких перерв мешканці будинку №32 на вулиці Олександрівській знову зважилися на відчайдушний крок — повернення додому тим самим шляхом через дахи. Але тепер перехід ставав ще важчим: вночі люди падали, зазнавали серйозних травм, насилу заспокоювали дітей і ставали хворими на застуду від нічного переохолодження. Декілька осіб залишилися після такої переправи важкохворими.
Відомо, що напади на будинок тривали ще як мінімум 5-6 жовтня, в результаті яких частина мешканців зазнали значних пограбувань і розгрому домашнього начиння. Деякі євреї втратили буквально все і залишилися в самій лише нижній білизні. Двоє людей збожеволіли від пережитих жахіть…
Трагедія, пов'язана з млином Бродського та жовтневим погромом 1919 року, є ще однією болючою сторінкою в історії Києва та його єврейської громади. Події на Подолі показують, як швидко ілюзія безпеки могла змінюватися відносним спокоєм до насильства, грабунків і принижень. Млин, що здавався притулком, став місцем страху й випробувань, але водночас — символом прагнення людей вижити, допомагати одне одному й боротися за життя навіть у найтемніші часи. Ось таку невідому сторінку історії приховує знакова споруда на Подолі, відома киянам і гостям міста. І не лише тільки вона, однак про це - згодом.
