Забутий герой з УСС. Правда про Ераста Коника
Про львівського студентського активіста, командира однієї із сотень Легіону Українських січових стрільців, старшини УГА, українського галицького правника та громадсько-політичного діяча Ераста Коника є лише коротка стаття у Вікіпедії та згадка у списку Миколи Лазаровича на сайті фотоархіву УСС. Для пересічних людей це ім'я не є відомим і радше асоціюється з іноземним діячем, аніж з українським військовим, який 6 років свого життя боровся за незалежну державу в Легіоні УСС та в різних формаціях Української Галицької армії.
Походження
Згідно з метричними даними, Ераст Коник народився 22 листопада 1886 року в Перемишлі в родині Йосифа (Йосипа) Коника, канцеляриста цісарсько-королівського суду. Йосиф Коник походив із родини Теодора Коника та Марії Коник (уродженої Василькевич).
Матір'ю майбутнього старшини Легіону УСС була Марія-Ісцилія Коник (Маргуліс) — донька Аббе Маргуліса та Хани з дому Голігерів, що свідчить про її єврейське походження. Ім'я Марія, ймовірно, з'явилося вже після її переходу в греко-католицьку віру. Хрещеними батьками Ераста були канцелярист цісарсько-королівського суду в Перемишлі Антоній Шельц та Варвара, дружина Франца Миколаєвича. Обряд хрещення і миропомазання здійснив священник Іоанн Козоріз.
Тяга до правничих знань
Ераст був первістком у родині. Окрім нього, батьки мали ще кількох дітей: братів Володимира, Климентія, Лева, Івана та сестру Ірину. Попри службу батька на державній посаді, сім'я жила скромно — коштів постійно бракувало, особливо з огляду на численних дітей. Після народження Ераста, згодом родина Коників проживала у селі Посада Сяніцька, яка зараз відома як Затоже — один із мікрорайонів Сянока. За спогадами Клима Коника, діти в їх родині з раннього віку змушені були підробляти, аби підтримати родину. До прикладу, тому ж Климу довелося у часи навчання в гімназії займатися приватним репетиторством.
Через часті зміни навчальних закладів встановити точно, яку саме гімназію закінчив Ераст, складно. Спершу відомо, що наприкінці 1890-х він навчався у державній гімназії в Сяноку, згодом у Бережанах, що співпадало з переїздами по службі його батька Йосипа. Ймовірно, як і його брат Климентій, Ераст також навчався і в академічній гімназії у Львові. У жовтні 1906 року Коник розпочав студії на правничому факультеті Львівського університету імені Франца І, обравши фах правника. Завдяки початку навчання на факультеті права і політичних наук у Львівському університеті, Ераст зміг отримати відстрочку від військової служби.
Його подальша кар'єрна орієнтація, очевидно, була пов'язана з наміром працювати в судових установах Королівства Галичини і Лодомерії або розпочати приватну адвокатську практику. Друге припущення є більш ймовірним, адже на початку 1930-х років Ераст мав звання кандидата в адвокати і готувався здавати адвокатський іспит у Львові.
Відомості про навчання Ераста Коника у Львівському університеті документально підтверджується через документи, які вдалось віднайти у фондах ДАЛО. До прикладу, з витягу з його деканатної картки як студента-правника відомо, що в 1909–1910 навчальному році він відвідував курс Михайла Грушевського "Вибрані питання з історії Східної Європи" як додаткову дисципліну. Також його ім'я фігурує серед українських студентів, які брали участь у мирних виступах за створення українського університету у Львові весною – влітку 1910 року.
Борець за наш університет
Подібно до студентів з Італії у Відні, які змогли добитись для себе окремого факультету права, українці зайняли більш радикальну позицію. Рішення, яке ухвалив уряд Цислейтанії на користь італійських студентів в 1909-му році став черговим сигналом для українців, які змагались за свою мету ще з початку 1900-х років.
На початку літа 1910 року Ераст Коник був пов'язаний із товариством "Руська академічна поміч у Львові" і проживав по вулиці Курковій (тепер Лисенка) 20 у Львові. Подібно до інших українських студентів у Львові, Коник разом з братом Климом продовжував брати участь у протестах за створення українського університету. Натомість польські сили в університеті та у владі Галичини намагались всіляко перешкоджати законним намірам титульної нації. Кульмінацією польсько-українського студентського протистояння стали сутички 1 липня 1910 року після віча у Львівському університеті, під час яких загинув студент права і лідер Українського Студентського Союзу Адам Коцко.
Для того, щоб придушити протест, львівська поліція провела арешти виключно серед українських учасників протесту. Поляки затримувались лише для взяття свідчень для слідства і були відпущені. Серед затриманих і тих, хто згодом опинився під судом, був і молодший брат Ераста — Клим Коник. За результатами судового процесу 1911 року Клима засудили до одного місяця тюремного ув'язнення.
Довоєнна служба у 80-му полку
Ймовірно, щоб уникнути подальших процесів, Ераст Коник ще у грудні 1910-го вирішує вступити на військову службу як однорічний доброволець до 80-го піхотного полку цісарсько-королівської армії. Згодом він продовжив службу, де залишився понад однорічну норму охотника (добровольця). 1 січня 1912 року Ераст Коник отримав звання кадета-аспіранта (кандидата в офіцери), проходячи службу у 15-й роті 4-го батальйону 80-го піхотного полку, який на той час дислокувався в Золочеві. Цікаво, що в цьому ж полку служив і мій предок — спершу фельдфебель, а згодом і лейтенант провіантної служби Антін Станчак (1872 – 1964).
У 1913 році під час несення гарнізонної служби в місті Невесинє на території сучасної Боснії і Герцеговини Ераст Коник опинився в центрі дисциплінарного інциденту. У своїх пізніших свідченнях він зазначав, що під час внутрішнього "гонорового слідства" в полку його звинуватили у порушенні армійського етикету.
Йшлося про надмірно неформальне спілкування з підлеглим старшим десятником Козаком, якого він відвідав поза службою через нестачу товариства. Обидва служили в 15-й роті 4-го батальйону 80-го полку. Хоча формально йшлося про звичайну приватну взаємодію, в умовах суворої військової ієрархії Австро-Угорської армії це було кваліфіковано як порушення статутних норм щодо відносин між офіцером і підофіцером.
Загалом, порушена проти Коника дисциплінарна справа не була доведена до офіційного покарання і фактично залишилася без продовження. Це сталось завдяки тому, що через звільнення Коника в запас того ж року. Після цього інциденту він втратив звання кадета-аспіранта. Орієнтовно наприкінці 1913 – у січні 1914-го року Ераст Коник зміг повернутись з Балкан до Львова. За час служби, Ераста Коника було нагороджено пам'ятним хрестом 1912/1913-го року.
Військовий інструктор
Не зовсім вдале завершення служби у регулярній цісарсько-королівській армії не стало якоюсь перепоною для подальшої реалізації Ераста Коника як активіста та правника. Одразу по поверненню до Львова, він долучився до українського руху напіввійськового характеру. Із появою товариства "Січові стрільці-ІІ", ініційованого адвокатом, послом до Рейхсрату, доктором права Кирилом Трильовським на початку 1914 року, він став активним учасником організації.
Офіційно Ераст Коник приєднався до неї на установчих зборах 25 січня 1914 року. У структурі "Січових стрільців-ІІ" Ераст Коник виконував функції четаря-інструктора, якому було доручено початкову вогневу підготовку добровольців. Підготовка майбутніх добровольців проводилася у Львові із використанням спортивної стрілецької зброї. Окрім цього, Коник також відповідав за фізичну підготовку учасників товариства.
В Легіоні УСС
Досвід армійської служби та інструктора з фізичної і вогневої підготовки Ерасту Конику знадобився з початком Першої світової війни у серпні 1914-го року.
Після оголошення мобілізації колишніх старшин до австро-угорського війська, Ераста Коника було направлено на службу в 55-й піхотний полк. Тут він правда був недовго, адже всередині серпня 1914-го він потрапив до списку старшин, яких було скеровано на формування Легіону Українських січових стрільців. Те, що він став одним із перших 16 старшин формації — це не є випадковість чи збіг обставин.
Ераст Коник був добре відомий серед членів Бойової управи та Головної Української ради. Ераста і особливо його брата Клима знали Кость Левицький і Кирило Трильовський як адвокати, які захищали українських студентів у процесі 101 в 1911-му у Львові. Коник сформував довкола себе образ людини, яка вже пройшла певну школу політичного та громадського досвіду.
Після включення до Легіону Українських січових стрільців до нього приєдналися і його молодші брати — Климентій, Лев та Іван. Винятком залишився лише Володимир, який продовжив службу у 55-му піхотному полку протягом всієї війни. До моменту переведення в Легіон УСС усі брати Коники перебували саме в складі цього полку, який дислокувався до війни в Бережанах, у Львові та Великих Мостах. Ймовірно, що до 1914-го деякі з братів Коників продовжували проживати саме в Бережанах і тому були мобілізовані всі разом саме до цього полку.
Приклад долучення майже всіх братів Коників в український Легіон не був поодиноким явищем. Участь кількох братів у лавах Українських січових стрільців стала своєрідною закономірністю для багатьох родин Галичини. Так, у різні роки в легіоні служили троє братів Гоївих зі Снятина, четверо братів Коссаків із Дрогобича, а також брати-близнюки Петро та Василь Дідушки з-під Золочева.
Хоч і після завершення активних бойових дій долі братів із згаданих династій складались по різному і по різних сторонах барикад, їх подвиги в Легіоні УСС завжди закарбовувались у пам'яті тих, з ким вони служили. Про них писали в еміграції, їх вшановували на січових могилах у Станиславові, у Львові, на Маківці та на інших некрополях фундації.
У спогадах отамана УСС Михайла Галущинського, Ераст Коник згадується як один із тих, хто в серпні 1914 р. брав участь у рекрутингу добровольців на Станиславівщині. Згодом його замінив отаман Сень Горук, який зміг знайти в цих краях для Легіону 1206 українських добровольців. Правда ця цифра не була б можливою без початкового залучення до справи Ераста Коника.
Слід зауважити, що на початковому етапі формування Легіону УСС відчувався гострий брак підготовлених офіцерів. Це і зумовило залучення Коника до командних функцій. У цей період він виконував обов'язки одного з перших курінних командирів. Згодом його статус значною мірою мав організаційний характер, оскільки Легіон УСС був на перших етапах формування.
Уже на початку вересня 1914 р. після численних реорганізацій та узгодження структури легіону з австро-угорським командуванням Коника перевели з посади курінного на посади командира сотні. Галущинський зауважував, що це пониження сталось у результаті непослідовної кадрової політики корпусного командування щодо Легіону УСС. Постійні реорганізації згодом відобразились і на моральному дусі частини.
27 вересня 1914 р. Ерасту Конику тимчасово надали у командування третю сотню Легіону УСС. У той час представник австро-угорського генштабу, поручник Петро Кватернік запропонував реалізацію концепції "малої війни". Саме в цей час австро-угорське командування на чолі з офіцером австро-угорського генштабу Петром Кватерніком намагалося реалізувати концепцію "малої війни", що передбачала поділ легіону на невеликі розвідувально-диверсійні стежі.
Українські старшини, серед яких був і Коник, виступили проти цього задуму, вважаючи його надто ризикованим. На практиці старшини Легіону виявились правими — більшість стеж зазнала втрат або не виконала поставлених завдань, унаслідок чого експеримент швидко припинили.
Чергова реорганізація Легіону 6-7 жовтня 1914 р. призвела до розформування сотні Коника і тому його було переведено до сотні Осипа Будзиновського. В складі цієї сотні Ераст Коник наприкінці жовтня 1914 р. взяв участь в операції, де керівну роль відіграв півкурінь УСС під командуванням Степана Шухевича.
В боях на горі Кобила (820 м. над рівнем моря) поблизу Борислава, 24 – 25 жовтня 1914-го року Ераст Коник проявив рішучість і справжню відвагу в боях з переважаючими росіянами. Не випадково січовики склали про свого відважного четаря веселу коломийку, де співалось: "Чуєш, брате-товаришу, чуєш сумні вісти. Виліз Коник на Кобилу і не може злізти".
Повернення до регулярних військ
Служба Ераста Коника в Легіоні УСС завершилась у березні 1915 р. Через ті внутрішні конфліктами всередині Легіону, які лише з дня у день наростали, Ераст Коник подібно до Степана Шухевича перевівся на попереднє місце служби — у 55-й піхотний полк. Тут він служив до жовтня 1915-го, звідки перевівся до рахункової служби північної австро-угорської військової залізниці.
Перевід з 55-го піхотного полку на посаду старшини у фінансовій частині був пов'язаний через проблеми зі здоров'ям. Вся справа в тім, що Ераст Коник мав давні проблеми зі здоров'ям ще з часів довоєнної служби в австрійській армії. У жовтні 1915 року медична комісія у шпиталі міста Брук-ан-дер-Лайта (Bruck an der Leitha) через ревматизм визнала Ераста Коника "придатним лише для санітарної та обозної (тилової) служби" (tauglich nur für Sanitäts und Traindienst).
Старшина Галицької армії
На посаді рахункового старшини на північній військовій залізниці Ераст Коник 1 листопада 1918 року зустрів Листопадовий Чин у Львові. По взяттю участі в основних революційних подіях у Львові, 20 листопада 1918 року Ераст Коник долучився до УГА через головну команду у Львові. У зв'язку з тим, що 22 листопада 1918 року частини УГА покинули столицю ЗУНР, Коник став необхідним у іншому місці.
Через поступовий перехід військових груп на корпусно-бригадну і полково-курінну (батальйонну) системи при формуванні військових українських підрозділів, який завершився у січні 1919-го, такі старшини як Ераст Коник повинні були стати кадровим ядром у новій системі. З початку грудня Коник перебував у Золочеві, де 11 грудня 1918-го отримав звання хорунжого УГА. В його командування була передана 11-та піхотна сотня у Бродах, яка підпорядковувалась спершу групі "Схід". Згодом сотня була приділена 3-го куреня (батальйону) при 4-й Золочівській бригаді УГА.
Невдовзі він отримав призначення на посаду ад'ютанта поручника Романюка. Про цей період збереглись декілька фото, де поручник Романюк та його ад'ютант, хорунжий Коник 22 лютого 1919-го прибули в Белз для переговорів з поляками. Перемовини відбувались у штаб-квартирі польського бригадира Бербецького, чиї війська опинились в оточенні підрозділів УГА.
За результатами перемовин поляки відмовились від капітуляції, яку пропонувала для них українська сторона. Коника та Романюка провезли через все місто туди і назад із закритими ганчірками очима. Очевидно, що це було зроблено поляками з острахом, що українська артилерія зможе від Коника і Романюка отримати координати для успішних обстрілів.
Цікаво, що коли Коник і Романюк були на переговорах у Белзі, комбриг 9-ї Белзької сотник (згодом отаман) Богуслав Шашкевич, де з кінця січня 1919-го служив Коник, того ж 22 лютого 1919-го затверджував подання до НКГА на присвоєння Ерасту Конику звання четаря.
Згідно з поданням, яке було складено 16 лютого 1919-го, Коник був учасником боїв за Львів, Жовкву, село Добросин та інші населені пункти Північного фронту УГА. В одному із документів на Коника вказується, що окрім української, він також володів німецькою, польською і сербською мовами. Окрім того, що він був абсольвентом права, Коник був і випускником провіантного офіцерського курсу.
Окрім того, що Коник був охарактеризований як той, що "Дуже енергічний – удержує сотню в взірцевім порядку", протягом служби у 9-й Белзькій бригаді він мав і інші обов'язки. До прикладу, у квітні 1919-го Ераст Коник входив до складу реабілітаційної комісії у справах колишніх полонених вояків УГА, які повертались з польського полону. В рамках комісії перевірялись обставини полону кожного із повернених бійців в індивідуальному порядку. В більшості випадків ці люди протягом швидкої перевірки повертались у стрій.
Незважаючи на те, що Коника було представлено до звання четаря ще у лютому 1919-го, наказ про присвоєння цього звання було підписано Диктатором ЗО УНР Євгеном Петрушевичем у Кам'янці-Подільському лише 1 серпня 1919-го.
Перед тим Конику довелось по декілька разів брати участь у різних розвідках по лінії фронту в районі Збаража, брати полонених і розпитувати в них вагомі відомості щодо чисельності артилерії чи живої сили противника. Один із випадків, де дії Коника могли бути спірними або ж були вигадані повоєнним польським слідством датуються весною 1919-го року.
У вересні 1921-го року польська влада вела судовий процес щодо страти неповнолітнього поляка за наказом Коника у 1919-му. За версією обвинувачення, колишній вояк 9-ї Белзької бригади Української галицької армії Онисько Руппенталь нібито виконав наказ хорунжого УГА Ераста Коника про страту 16-річного поляка, якого підозрювали у передачі польським військам відомостей про розташування українських артилерійських позицій. Під час судового розгляду Руппенталь заперечував свою причетність до вбивства. Через неявку частини свідків слухання справи було відкладено на жовтень 1921 року.
Після переходу за Збруч, з жовтня 1919-го Ераст Коник перейшов зі штабної посади у 9-й Белзькій бригаді до армійської дефензиви (контррозвідки) УГА. На цій же посаді він перебував до початку березня 1920-го. З того часу і до спроби переходу 2-ї і 3-ї бригад Червоної Української Галицької армії четар Ераст Коник перебував на штабній посаді у 2-й бригаді ЧУГА під командуванням сотника Юліана Головінського. Як і більшість старшин цієї бригади, Коник підтримав виступ Головінського, який згодом обернувся полоном та інтернуванням у польських таборах.
У міжвоєнні роки
Конику вдалось повернутись до Львова лише наприкінці 1920-го – на початку 1921-го року. У грудні 1922 р. у Львові Ераста Коника було заарештовано як підозрюваного в участі в Українській військовій організації. Про його утримання у львівській тюрмі "Бригідки" є згадка в українській американській газеті "Свобода" № 221 за 15 грудня 1922-го року. У списку арештантів "Бригідки" Е. Коник йде під № 21 із загального переліку на 87 осіб. Загалом, видання стверджувало, що лише в цій в'язниці було 1500 арештованих із тих 2500, які були у тюрмах Львова станом на грудень 1922 р.
Арешти відбувались не лише у Львові, а й у Дрогобичі, Бережанах, Стрию, Самборі та інших українських містах. Слідство вимагало від арештованих відомостей про те, хто перебуває в УВО, хто підтримує Українську Студентську Раду, хто брав участь у спробах українських повстань в Галичині і т.д.
З іншого боку, у статті "Нотований" для газети "Діло" колишній четар УГА і абсольвент права Е. Коник стверджував, що до червня 1923 р. він не мав жодної судимості та не був переслідуваний польською поліцією. Таку довідку про "моральність" він з низкою бюрократичних перепон отримав у поліції Львова для того, щоб пройти бюрократичну процедуру щодо військового обліку за місцем проживання. Оскільки Е. Коник відмовлявся від звання офіцера польської армії, він наполягав, що за потреби може служити простим рядовим. Посилаючись на норми права, Коник вважав, що його відмова від реєстрації себе як офіцера була цілком прийнятною і правомірною.
В цій же публікації Коник розповів, що дефензива (таємна поліція) Львова декілька разів намагалась подати для поліції на нього характеристику як на людину, яка нібито була причетна до "таємних українських організацій" (УВО – А. Б.). Згодом польська дефензива таки видала для поліції довідку про те, що Ераста Коника не було карано судом і він не був у розшуку
Як досвідчений юрист, Коник стверджував, що такі обвинувачення не мали під собою юридичного підґрунтя. Ераст Коник довів, що оскільки відомості про нього не були передані до львівської прокуратури, схожого роду дії вказують на свідому деструктивну роботу спецслужби. Ераст Коник у своїй публікації звинуватив польську дефензиву у службовому злочині. Саме керівництву дефензиви, Ераст Коник з посиланням на § 287 і 292 карного кодексу, кинув виклик через безпідставне маркування своє особи як неблагонадійного. За цими ж статтями Ераст Коник пропонував відповідним органам покарати чиновників дефензиви за фабрикування даних про нього, а також про такого собі п. Кайдана.
До 1932-го року про Ераста Коника згадок фактично немає. Завдяки допомозі одного з моїх колег вдалось знайти метричний запис про одруження 46-річного Ераста Коника, кандидата в адвокати, який проживав на вулиці Клепарівській, буд. 33 у Львові, з 24-річною Марією-Вандою Блюмер (1908 р. н.), яка народилась в Бережанах. На момент одруження вона була вдовою по Станіславу Ясінському. Шлюб було укладено у церкві святої Анни у Львові 30 жовтня 1932-го року.
Сліди губляться на Пекарській
Остання згадка про Е. Коника, як про живу людину, є у спогадах Михайла Худаша, який ненадовго мав нагоду бачити Е. Коника в старшому віці у Львові в середині 1960-х років. Тоді він проживав у Львові, але уже на вул. Пекарській. Випадкова зустріч відбулась 1 листопада — на День Листопадового чину. Навіть у глибокій старості для Ераста цей день завжди був вагомим.
Так, у порівнянні з молодими роками він уже не вживав. Уже за радянських реалій такі святкування були небезпечними. І все ж — певний чин пам'яті першим героям української влади у Львові віддавати вмів. Вмів навіть за тих нелегких років, коли кожен крок не туди міг бути рівноцінним увазі органів, арешту, суду або смерті.
Коли не стало Ераста Коника і де його могила у Львові чи поза ним? Поки що невідомо. Надіюсь, що і ця таємниця з часом буде розгадана. На майбутнє хотілося б, щоб у Львові була вулиця, провулок або була встановлена хоча б меморіальна дошка на честь четаря УГА Ераста Коника.
Автор висловлює подяку краєзнавцю, некрополісту Ігорю Мончуку та історику Анатолію Бойківу за пошук матеріалів про Ераста Коника.
