Вельмидостойний Пане Президенте!
Всечесні Отці!
Шановна громадо!
Зібралися ми у місці священному для Холмщини – у Сагрині, де віддали своє життя численні сини і дочки українського народу – вірні діти Православної Церкви. Важко уявити собі те, що відбулося у цьому місці 74 роки тому – вранці 10 березня 1944 року, коли на цих подвір’ях і полях вбивали синів цієї землі лише тому, що говорили вони українською мовою, за те, що сповідували святу православну віру.
Ця земля довкола Сагриня – це серце Холмщини, регіону, який так помітно записався в історії українського народу. Не лише тому, що Холм був столицею Галицько-Волинського князівства, містом князя Данила Романовича, усипальницею руських князів та місцем народження першого голови української держави у ХХ столітті – Михайла Грушевського. Холмщина – це регіон, у якому століттями побутувала і розвивалася українська культура і мова, де жили у минулому сотні тисяч синів і дочок українського народу.
Цей регіон відіграв також важливу роль в історії Українського Православ’я. Вже у ХІІІ столітті була заснована Холмська православна єпархія, одна із найдревніших єпархій Київської православної митрополії. Холм протягом століть був одним із центрів духовного життя українського народу як столиця православної єпархії та місце почитання Холмської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці.
Саме тут поруч – неподалік літописного Червеня височіє над Гучвою відроджений 10 років тому Турковицький Св.-Покровський православний монастир. Саме через тиждень – 15 липня збиратимуться там сини цієї землі у день свята Турковицької ікони Пресвятої Богородиці. У минулому у цей день збиралися там десятки тисяч православних холмщаків. Й досі співають у церковній пісні: "До Туркович спішить народ на Ризи Положення, тут від недругів і турбот шукають всі спасення".
Сьогодні згадуємо події березня 1944 року, у ці воєнні дні, в розпалі польсько-українського протистояння, захисту в Сагрині шукали українські мешканці сусідніх сіл. Саме в ніч з 9 на 10 березня 1944 року, у день особливий в українській національній традиції, атаку на село здійснило об’єднання відділів Армії Крайової – військового формування польської підпільної держави під командування поручника Зенона Яхимека-"Віктора". Атака на Сагринь почалася біля 4 години ранку і продовжувалася до 10 години, коли село було повністю спаленим. Досі не знаємо точної кількості жертв.
Цього ж дня формування Армії Крайової провели також атаки на інші сусідні українські села: Шиховичі, Ласків, Малиці, Метелин, Турковичі, Прегоріле, Теребин, Теребинець, Верешин та інші. У результаті акції польського підпілля ці села були частково або повністю спаленими, а їхні українські мешканці вбиті.
Стоїмо перед пам’ятником, який вшановує жертви мешканців Сагрині й навколишніх сіл, які загинули трагічним ранком 10 березня 1944 року. Варто нагадати, що 74 роки тому загинули тут громадяни Республіки Польща - православні українці, мешканці цієї землі, на якій століттями жили їхні предки. Загинули вони від рук інших громадян Республіки Польща тому, що говорили іншою мовою, ніж більшість, та були іншої віри. Той злочин проти людяності здійснили члени польської нації – партизани Армії Крайової, що були солдатами Польської підпільної держави.
Свідок тих страшних часів – тодішній архипастир Холмщини і Підляшшя – знаменитий православний ієрарх та визначний український вчений архиєпископ холмський і підляський Іларіон (Огієнко) у своєму посланні у Свято Зішестя Святого Духа 1944 року писав: "Глибоко вірю, що багатьох з-посеред замордованих священнослужителів моєї єпархії будуть приєднані нашою Церквою до лику святих".
Так і сталося. Саме 15 років тому, у 2003 році, рішенням Священного Собору Єпископів Автокефальної Православної Церкви в Польщі до сонму святих включено свв. Мучеників Холмських і Підляських, які загинули на цій землі у 40-ві роки ХХ століття. Як записано в соборній постанові до Собору свв. Мучеників Холмських і Підляських зараховано "Тих, імена котрих знаємо та Тих, чиїх імен не знаємо, а відомі вони тільки Всемогутньому Богові...". Таким шляхом Православна Церква дала свою оцінку цих жахливих подій.
У цьому місці варто нагадати, що трагедія українського православного населення Холмщини і Підляшшя не почалася в роки Другої світової війни. Вже напередодні війни – у 1938 році на Холмщині та Південному Підляшші було проведено безпрецедентне варварське руйнування православних храмів та полонізаційно-ревіндикаційну акцію, метою якої була полонізація та насильне навернення на католицизм місцевого українського православного населення.
Саме відзначаємо 80-і роковини цих драматичних подій, які відбувалися також і на цій землі. Не були вони стихійною, незапланованою акцією радикальних середовищ, не були також результатом рішень окремих місцевих чиновників. Руйнування православних церков, як і вся полонізаційно-ревіндикаційна акція, були елементом послідовної і спланованої на довгі роки політики тодішньої польської держави.
Власне цього року відзначаємо 80-ту річницю операції руйнування православних церков на Холмщині та Південному Підляшші,проведеної в 1938 році, коли на тій землі зруйновано в мирний час і рішенням держави понад 120 християнських святинь. Святої пам’яті президент Республіки Польща Лех Качинський 10 років тому писав:
"Драматичні події 1938 року на Холмщині та Підляшші, де дійшло до руйнування православних церков, показують, що в діяльності влади кожної держави засадничі права і цінності не можна забувати чи ігнорувати. У 1938 році не вшанували природного притулку, яким є кожен Дім Божий. На мішаних релігійно й етнічно теренах трапилися випадки, які ніколи не повинні були статися".
Без розуміння подій 1938–1939 років неможливо зрозуміти польсько-українські стосунки у ХХ столітті, адже польсько-українські конфлікти не почалися в 1943 чи 1944 роках...
Після українських мешканців Сагриня та інших навколишніх сіл не залишилося тут майже нічого, крім їхніх останків, які часто без християнського похорону спочивають не лише на цьому кладовищі, але також на полях, які бачимо довкола. Після українських жертв Холмщини залишилася лише пам’ять...
Коли 10 років тому назад, за ініціативою української держави і старанням Волинської обласної державної адміністрації, споруджено цей меморіал у Сагрині українська громада сприйняла це з великою надією, хоч була проігнорована в процесі узгоджень, а форма меморіалу та написи, які там уміщені, не відповідають очікуванням нашої громади. Лише після домагань української громади та Православної Церкви виправлено споруджені у Сагрині хрести, надаючи їм форму, згідну з місцевою православною традицією.
Незважаючи на брак офіційного відкриття, цей пам’ятник протягом минулих 10 років став місцем пам’яті про жертви Сагриня. Кілька разів у рік возносимо тут молитву, прибувають тут віддати шану своїм предкам сини Холмської землі – і ті, що живуть на рідній Холмщині, і ті, які є зараз громадянами української держави і згуртовані у Товариствах "Холмщина".
У 2014 році – у 70-ті роковини Сагринського злочину – відбулися тут особливі урочистості, очолені Його Високопреосвященством Високопреосвященнішим Авелем, Православним Архиєпископом Люблинським і Холмським. Саме тоді – після семи десятиліть – була тут вознесена заупокійна молитва з елементами чину похорону, котрого жертви Сагриня не мали...
Стоїмо перед пам’ятником, спорудженим уже 10 років тому, який не дочекався офіційного відкриття за участі президентів Польщі й України так, як це було спершу узгоджено. Шкодуємо, що пам’ять українських православних жертв Холмщини в Сагрині не була пошанована в аналогічний спосіб як це було у випадку пам’яті польських жертв Волині в Порицьку-Павлівці, у випадку пам’яті українських жертв Землі Перемишльської в Павлокомі чи у випадку пам’яті польський жертв Східної Галичини в Гуті Пеняцькій.
Шкодуємо, що підряд три президенти Республіки Польща не захотіли вшанувати тут пам’ять громадян Республіки Польща православної віри української національності, які загинули в Сагрині. Мали й досі маємо надію, що їх пам’ять залишиться, однак, ушанована Республікою Польща так само гідно, як і пам’ять про громадян інших національностей і конфесій, які втратили життя у страшні роки Другої світової війни. Для суспільства українського Сагринь є символом трагедії Холмщини в 40-х роках ХХ століття.
Закінчуючи, хотів би зацитувати слова Президента Республіки Польща Анджея Дуди, які він скерував кудись-інде, але які надзвичайно актуально звучать також і тут, у Сагрині:
"Пам’ять про скоєну тут різанину несе також зобов’язання, аби майбутнє спирати на тривкому фундаменті правди, а не на фальшу, забутті, витісненні […] наші народи потребують одне для одного, аби обидві наші держави були сильні та безпечні. І для цього потребуємо також пам’яті й правди […] аби нічого подібного ніколи більше не повторилося і аби наші стосунки спиралися на міцні підстави і взаємну довіру".
Вельмидостойний Пане Президенте!
Прийміть від української громадськості Холмщини і Підляшшя, від усієї української громади в Польщі, слова вдячності за Вашу присутність у місці священному для українського народу Холмщини і Підляшшя. Це вперше Президент України відвідує Холмську Голгофу – село Сагринь, вперше схиляє голову перед українськими жертвами Холмської землі.
Сподіваємось, що це спричиниться до цього, що пам’ять про українські жертви Холмщини 40-х років ХХ століття стане елементом загальноукраїнської національної пам’яті, а українська держава буде послідовно піклуватися про ці священні для всього українського народу місця.
Мусимо мати надію, що важке майбутнє перестане бути перешкодою в побудові добрих стосунків між польським і українським народами, між Польщею і Україною. Звичайно, жоден злочин, який приносить смерть невинних жертв не може бути виправданий, незалежно від того, чи жертвами є українці, поляки чи особи іншої національності. Кожний має теж право на пам’ять, оскільки вона будує нашу ідентичність, історичну тяглість.
Сагринь – це символ трагедії українського православного народу Холмщини. Пам’ять про це триває в українській громаді Холмщини, серед синів цієї землі, що мешкають в Україні та по всьому світі. Ми, як українці, як православні, не маємо права забувати, ми зобов’язані до збереження пам’яті.
Проте, зберігаючи пам’ять про невинні жертви, які спочивають у цій землі, ми повинні навчитися пробачити, адже це наш християнський обов’язок. Тим, хто 10 березня 1944 р. знайшов у Сагрині смерть, можемо дати від себе лише пам’ять і нашу гарячу заупокійну молитву.
Вічная пам’ять!
Джерело: "Фейсбук"-сторінка Григорія Купріяновича.
Григорій Купріянович
історик, голова Українського товариства в Любліні