Соня Делоне - одеситка, художниця, модельєрка
Життя родини художниці було доволі трагічним. Брат загинув в радянській тюрмі на Соловках після п'ятнадцятирічного ув'язнення. Мати жила останні роки впроголодь, попри отримувані від дітей кошти. Будинок, отриманий Сонею в спадщину від родичів в Петербурзі, був націоналізований
Майже сто років тому обкладинка Vogue виглядала так, як на картинці, і також була пов'язана з Україною. Хоч і залишилась відомою лише вузькому колу шанувальників моди.
Її авторка – всесвітньо відома одеситка єврейського походження, – Соня Терк-Делоне (Сара Ельївна Штерн). У 1908 році Соня переїхала в Париж, де активно навчалася, відвідувала музеї та одружилася з французьким художником Робером Делоне.
У Вікіпедії, що не дивно, можна прочитати, що була підданою Російської імперії, в багатьох джерелах зазначається як російська художниця. Звісно ж, таке ім'я вони пропустити не могли.
Втім, сама Соня писала: "Я люблю чисті, яскраві кольори мого дитинства, України. Пам'ятаю селянські весілля моєї країни, де червоні та зелені сукні, прикрашені численними бантиками, літали у танці.
Пам'ятаю, як ростуть кавуни та дині: помідори оперізують червоним хати, і великі соняшники – жовті з чорною серцевиною – сяють у легкому, дуже високому блакитному небі".
Разом із чоловіком Соня стала засновницею абстрактного живописного напрямку "симультанізму" чи "орфізму", що полягав у створенні ефектів руху, що виникали при співставленні кольорових плям.
В той час як Робер у "пошуках себе" експериментував з абстрактним живописом, Соня, щоб прогодувати сім'ю, в роки Першої світової війни та після неї, займалася прикладною творчістю, зокрема, дизайном одягу на засадах симультанізму.
Спершу вона створювала вбрання для себе та друзів. Згодом, у 1918 році відкрила інтер'єрний модний магазин Casa Sonia в Мадриді, який швидко набув популярності серед аристократії та отримав філіали в Більбао, Барселоні, Сан-Себастьяні.
У 1920-ому Соня відкрила власне ательє моди в Парижі. Неймовірне відчуття кольору, дизайнерський талант і вбрання, яке вона створювала для знаменитостей, зробили Соню Делоне зіркою у світі тогочасної моди.
Вона одягала голлівудську акторку Глорію Свенсон, письменницю Ненсі Кунард, архітектора Ерне Голдфінгера. Попит на її тканини був величезним. Її власна майстерня, що займалася друком на тканині, розповсюджувала свою продукцію не лише у Франції, а й в інших країнах Європи та у США.
На паризькій Виставці декоративних мистецтв 1925 року художниця представила широчезний асортимент виробів, - від "симультаністських" шаликів до килимів та автомобілів.
Пластичність, ритмічність форм, ліній та силуетів, строката барвистість тканин Соні Делоне повертають нас до її згадок про Україну, її мальовничих краєвидів та образів.
Саме після цієї виставки журнал "Vogue" розмістив на обкладинці так звану "оптичну" (з характерними оптичними ефектами) сукню художниці.
Це був час жіночої емансипації. Модель тут зображена на тлі "симультанного" ситроену. Численні театри та студії закидали її пропозиціями співпраці, університет в Сорбонні запрошував читати лекції з історії мистецтва.
Соня Делоне стала першою в історію жінкою-художницею, що отримала честь відкрити персональну виставку в Луврі. Ця виставка відбулася при житті художниці, у 1964 році, і включала 117 робіт, які вона особисто відібрала та подарувала музею.
Водночас життя родини художниці було доволі трагічним. Брат загинув в радянській тюрмі на Соловках після п'ятнадцятирічного ув'язнення. Мати жила останні роки впроголодь, попри отримувані від дітей кошти.
Будинок, отриманий Сонею в спадщину від родичів в Петербурзі, був націоналізований. Проте, її талант надихає дизайнерів і до сьогодні, а ми не маємо права про нього забувати.
