Диваки в циліндрах. Мода, що програла суспільному поступу
15 січня 1897 року лондонський часопис Evening News розповів своїм читачам історію появи предмета гардеробу, який ми зазвичай називаємо циліндром, а британці - "довгим" чи "високим капелюхом". За твердженням автора газетної колонки вже сам факт першої появи на вулицях столиці людини в незвичному головному уборі викликав скандал. І її навіть присудили до штрафу за порушення громадського порядку.
15 січня 1897 року лондонський часопис Evening News розповів своїм читачам історію появи предмета гардеробу, який ми зазвичай називаємо циліндром, а британці - "довгим" чи "високим капелюхом". За твердженням автора газетної колонки вже сам факт першої появи на вулицях столиці людини в незвичному головному уборі (як він стверджував - рівно за сто років до публікації, 15 січня 1797 року) викликав скандал. І її (людину) навіть присудили до штрафу за порушення громадського порядку.
Історія сподобалася. Її почали передруковувати інші видання, додаючи нові яскраві деталі. Одна з публікацій розповідала, що, побачивши джентльмена в циліндрі, дами непритомніли, діти плакали, собаки гучно лаяли, а якомусь посильному в метушні взагалі зламали руку, кілька разів переїхавши її екіпажами.
Навіть шкода, що це - найімовірніше - були звичайні вигадки для розваги публіки. Бо усі спроби знайти в газетах чи документах XVIII сторіччя якусь згадку про цю подію чи хоча б прізвище згаданого часописом "сміливця" успіху не мали.
До того ж патент на виготовлення циліндрів у Британії був виданий ще в 1793 році. Та й сама форма капелюха, схоже, була запозичена з Франції – існує принаймні кілька зображень французів, датованих початком 90-х років, на яких фігурують якщо не циліндри, то принаймні дуже схожі на них вироби.
Власне, і в Англії вже за півтора століття до того були поширені капелюхи-капотени, які ще називають "цукровими головами" - особливо популярні серед пуритан. За формою, щоправда, вони були не циліндричними, а більше нагадували усічений конус.
Та й поля такого капелюха були помітного більшими, аніж в класичних циліндрів. Проте різниця точно була не такою великою, щоб при першому погляді на циліндр непритомніти (якщо, звісно, не вирішити, що це до вас завітав якийсь "гість з минулого").
З Реставрацією Стюартів "цукрові голови", які нагадували про аскетичні кромвелівські часи, в Англії з моди вийшли. Знову запанували перуки та рясно прикрашені трикутні капелюхи, що більше відповідали смакам "галантної доби". А от коли революція спалахнула вже у Франції, обірвавши існування "старого режиму", то там знадобилися й нові головні убори.
Певний час – за настроями епохи – експериментували з "античною спадщиною", проте "фрігійські ковпаки" добре виглядали хіба що на санкюлотах. "Золотій молоді" часів Термідора і Директорії знадобилося щось вишуканіше – і циліндр цілком лягав у цей тренд (хоча тодішні капелюхи все ще відрізнялися від нього за формою).
Потім, щоправда, відбулося нове повернення до трикутних чи навіть двокутних військових капелюхів – таких як в Наполеона. Бо це, власне, і був час наполеонівських війн. Але після поразки Бонапарта і замирення Європи на "звільнене" місце увірвалися вже "класичні" циліндри.
Нашим сучасникам вони можуть, звичайно, здаватися громіздкими. Проте, як дивно, але від дощу вони захищали дуже добре – особливо зроблені з бобрового фетра (подейкують, що мода на циліндри з цього матеріалу ледь не призвела до винищення бобрів у північній Америці).
Ще одним практичним вдосконаленням цього капелюха став складний механізм – циліндри з них отримали назву "гібус" або "шапокляк" (що дослівно і означає "шапка, яка ляскає"). Та головне вони дуже добре пасували до моди XIX сторіччя – з лаконічними сюртуками та такими ж брюками.
Це була доба промислової революції, а потім і індустріалізації, коцилідраи на сцену – поруч з шляхтою вийшли промисловці, тодішній "середній клас". Звісно, вони теж надягли циліндри.
А з часом вони взагалі почали асоціюватися насамперед з буржуа - і цей образ швидко перекочував до антикапіталістичної, зокрема й марксистської пропаганди.
Хоча своїм поширенням у тій же Британії він, на думку багатьох, зобов'язаний самому принцу Альберту, чоловіку королеви Вікторії.
А скажімо, капелюхи сірого кольору вперше з'явилися на публіці цілком аристократичних перегонах в Ескоті – і вже потім стали елементом весільних церемоній представників усіх заможних (і навіть відносно заможних) верств.
Їх і досі надягають на весілля. Так само як чорні – на похорони (тут одразу згадуються ілюстрації до "Піноккіо" - з кроликами, які несуть труну, звісно в циліндрах).
Проте як повсякденний головний убор вже на межі XIX та XX сторіч циліндри почали з моди виходити (саме в цей час, між іншим, і з'явилися ті газетні публікації, з яких почалася ця розповідь).
Люди практичні, навіть з грошима, почали надавати перевагу капелюхам-казанкам, а молоді - взагалі кепкам, які хоча і трималися на голові краще за "високі капелюхи" таких же "високих", проте все більш старомодних класів. Що вже казати, що вони були вже масовим, а не штучним товаром, на відміну від…
З іншого боку – циліндри на той момент стали ще й частиною уніформи деяких професій, зокрема й аж ніяк не аристократичних – на кшталт швейцарів, кучерів, сажотрусів чи навіть двірників.
Звісно, за виглядом вони були зовсім не схожі на головні убори відвідувачів світських раутів, і все ж… Не слід забувати й про акторів – кіно, театру та цирку. Ми й досі уявляємо, що фокусник дістає своїх кроликів не з кепки чи канотьє.
Ще один фактор - вже радше XX сторіччя - розвиток транспорту і підвищення швидкостей. У високих капелюхах на підніжці трамваю не проїдешся, в авто дах так само високим не зробиш - аеродинаміка не та, а у кабріолеті циліндр (та й, власне, і будь-який інший убор, не натягнутий на вуха) просто здує... Якщо звісно володаря такого розкішного капелюха не возять тихо й церемонно, як в кареті.
Власне найдовше циліндри протрималися там, де зберігалися церемонії - серед посадовців, політиків і дипломатів. Той самий випадок, коли "становище зобов'язувало".
Скажімо, остання інавгурація президента США, на якій використовували ці головні убори, відбулася аж в 1961 році. Тоді на чолі Сполучених Штатів став Джон Кеннеді – погодьтеся він якось взагалі не асоціюється з циліндром.
Для нас і наших сучасників, циліндр – це щось з часів пароплавів і паротягів, Діккенса та Керрола (Божевільного Капелюшника ілюстратори не дарма малюють в циліндрі, їх виготовляли вручну і фетр обробляли ртуттю – з відповідними наслідками для майстрів). Одним словом – стімпанк.
І історії про непритомних дам і штрафи за порушення громадського порядку за капелюх незвичного фасону насправді цьому стереотипу цілком відповідають. Навіть якщо пам'ятати, що це - лише стереотип.
Читайте також: Ковпак, кучма, фаріон... Капелюшні революції і шапки свободи
