Копальні свободи. Як золото зробило "каторгу імперії" вільною
Найбільший в історії золотий самородок – який важив більше 72 кілограми й отримав назву "Велком Стренджер" (тобто "Ласкаво просимо, незнайомець") - був знайдений Джоном Дісоном та Річардом Оутсом в лютому 1869 року. Обидва старателі народилися в Корнуоллі, але щастя посміхнулося їм на іншому боці планети, в Австралії.
Найбільший в історії золотий самородок – який важив більше 72 кілограми й отримав назву "Велком Стренджер" (тобто "Ласкаво просимо, незнайомець") - був знайдений Джоном Дісоном та Річардом Оутсом в лютому 1869 року. Обидва старателі народилися в Корнуоллі, але щастя посміхнулося їм на іншому боці планети, в Австралії.
До того ж відкривачам пощастило двічі. Адже вони не просто відкопали самородок, який "залягав" на глибині лише трьох сантиметрів, а й натрапили на нього першими – хоча подібних до них шукачів навколо було просто безліч.
Справа в тому, що місцевість Моліагул, де сталося ця історична пригода, знаходиться у Вікторії – зараз це австралійський штат, а тоді була британська колонія. Тобто в самому епіцентрі "золотої лихоманки", яка на той момент тривала на "зеленому континенті" вже 17 років.
Між іншим, попередній рекорд – 69 килограмів - був встановлений іншим австралійським самородком, який назвали просто "Велком". Його знайшли в 1858 році, коли "перегони старателів" були на самому злеті, у Баллараті, в якихось ста километрах від Моліагула, на півшляху від нього до столиці колонії, Мельбурна.
Австралійська "золота лихоманка" залишилася дещо в тіні відомішої каліфорнійської, яка "стартувала" лише кількома роками раніше (Едвард Харгрейвс, який започаткував "лихоманку" в Австралії, саме повернувся з США, де не досяг успіху) – не в останню чергу тому, що в XIX сторіччі цей континент і справді здавався неймовірно далеким.
Зрештою, навіть Каліфорнія в ті часи була ще тими загумінками – жодних трансамериканських залізниць не існувало, тож навіть мешканцям атлантичного узбережжя самих Сполучених Штатів було швидше діставатися до неї кружним шляхом з пересадкою в Панамі. А до Австралії плисти було набагато довше.
Проте й до неї їхало багато "шукачів щастя" з усієї Британської імперії та цілого світу. І не буде перебільшенням стверджувати, що із знахідкою золота (ні, не окремих самородків-рекордсменів, а саме великих покладів, які давали можливість заробити не одиницям, а десяткам тисячам старателів) та напливом "нових людей" Австралія змінилася назавжди.
І мова не лише про суто арифметичне збільшення населення континенту майже в чотири рази та відповідне зростання платоспроможного попиту, яке стало потужними стимулом для розвитку місцевого сільського господарства, промисловості та транспортної інфраструктури – перша залізниця в Австралії була побудована вже через три роки після початку "лихоманки".
Старателі принесли із собою зовсім інше ставлення до індивідуальних прав і свобод. Звісно, дещо дивно це чути про країну, яка була саме британською колонією, але не слід забувати, що колонія ця в межах імперії мала специфічний статус – сюди відправляли злочинців та інші елементи, "небажані" в самому Сполученому Королівстві та більш "привілейованих" його заморських володіннях. І ставлення до переселенців з боку посадовців, призначених з метрополії, було відповідним.
Показово, між іншим, що наявність покладів золота, відкритих в Австралії ще у 20-х роках XIX сторіччя, місцева влада досить довго зберігала в таємниці – в тій же Каліфорнії подібна інформація потрапила до газет за якийсь місяць. А коли "лихоманка" таки почалася (між іншим, не без стимулювання з боку влади, яка тепер остерігалася відпливу населення до США), від старателів вимагали отримати дозвіл на видобуток і сплачувати податок у 25%.
При цьому перевіряли наявність ліцензій доволі мутні персонажі, що більше нагадували рекетирів – з відповідним "дахом", зрозуміло. Того ж, хто її не міг продемонструвати на першу вимогу (навіть якщо і мав відповідні папери), могли кинути до камери, а то й просто прикувати до ближчого дерева.
Не дивно, що старателям все це швидко набридло – врешті-решт, більшість з них все ж походило з країн із британським правом. Ну й гасло "ні податкам без представництва" їм не треба було перекладати, а куди йшли ті самі 25% можна було лише здогадуватися.
Приводом для відкритого виступу стало вбивство Джеймса Скобі, одного з шукачів золота. Він загинув у Баллараті – тому самому місті, де згодом знайшли "Велком". Стрателі були впевнені, що вбивцею, чи принаймні організатором його вбивства був Джеймс Бентлі, власник готеля "Евріка". Але місцевий суддя вирішив, що доказів проти нього недостатньо.
Обурені старателі спочатку спалили готель, а потім – свої дозволи на видобуток. Та висунули до влади вимоги – не карати месників-паліїв, взагалі скасувати ліцензії та… запровадити загальне виборче право без майнового цензу (який тоді зберігався навіть в самій Британії)
Щоб продемонструвати серйозність своїх намірів учасники акції самотужки збудували форт (якому дали назву спаленого готелю – "щоб пам'ятали") та підняли над ним прапор із сузір'ям Південного хреста – згодом такий самий символ прикрасив прапор самостійної Австралії.
Влада кинула проти бунтівників війська. Після 15-хвилинного бою вони захопили форт, втративши п'ятьох солдатів – з боку старателів загиблих було вшестеро більше.
Але з'ясувалося, що більшість мешканців колонії підтримує не владу, а старателів. Суд над учасниками бунту взагалі завершився їхнім виправданням. Вже згодом їх навіть обрали до представницької ради колонії.
Саме з повстання старателів тепер і починають історію вільного суспільства в Австралії. Власне, згодом вона в дечому навіть випередила метрополію.
Принаймні за жінками право голосувати тут визнали на одне-два десятиріччя раніше, ніж у Британії – вже в 1908 році. В Лондоні в цей час суфражистки лише влаштовували акції прямої дії, щоб довести чоловікам, що "не гірші за них".
