Алла Гербурт–Йогансен – останнє кохання Михайла Бойчука
"Алочко, мій скарб дорогий, мій самородок золотий такий великий і важкий, що здається другого такого на світі і нема... Мені дуже хочеться побачити те маленьке сотворіння – донечку нашу…", - писав з ув'язнення Михайло Бойчук Аллі Гербурт, яка 10 грудня 1936 року народила йому доньку Ганну.
Влітку 1991 року завдяки старанням та сприянню німецьких друзів Зірки Коваль та Ярка Залізняка я був зачислений на літні стипендіальні семестри філософічного факультету Українського Вільного Університету в Мюнхені, де в подальшому захистив диплом магістра (1992) та доктора філософії з мистецтвознавства (1994). В процесі тривання літніх семестрів мав можливість слухати лекції добірного грона професорів української діаспори – Володимира Янева, Григорія Васьковича, о. Петра Біланюка, Степана Козака, Радослава Жука, Аркадія Жуковського, Ярослави Йосипишин, Мирослава Лабуньки, Романа Дражньовського, Петра Гоя та інших.
В один із серпневих вечорів у кав'ярні українського навчального осередку "Рідна Школа", де ми, слухачі з України, проживали, вчений секретар УВУ магістр Володимир Леник представив мене журналістці, політичному та культурному оглядачеві Радіо "Свобода", пані Ганні Бойчук – Щепко. Під час розмови виявилося, що пані Ганна народилася у Харкові 1936 року і є дочкою славного художника Михайла Бойчука, якого у 1937-му знищила радянська репресивна машина. А її мама – Алла Гербурт – Йогансен - художниця, учениця Івана Падалки та Михайла Бойчука.
Довідавшись, що мій батько, художник Охрім Кравченко теж навчався в Михайла Бойчука у Київському художньому інституті, запросила нас із Володимиром Леником в гості до мами. Спілкування з пані Аллою за горнятком чаю вдалось щире, безпосереднє, але недовге. Дев'яностолітня мисткиня не дуже добре себе почувала, обіцяла наступного разу. А навесні 1993 року Алли Гербурт-Йогансен не стало.
Народилася Алла Гербурт 14 грудня 1901 року у Харкові в родині дворянина, статського радника, професора Харківського технологічного інституту Вікентія Гербурт – Гейбовича, з давнього аристократичного роду Гербуртів із Галичини – (шляхетський замок-маєток його прадідів знаходився у містечку Фельштин біля Старого Самбора), а мати – з вчительської "народно-вольської" родини.
Початкову гуманітарну освіту дівчина здобула вдома, але коли 1918 року батьки померли від тифу, сімнадцятилітня Алла перебрала на себе обов'язки старшого в родині й стала опікуном молодшої сестри Ірини.
Попри складнощі побутових умов, зацікавлення мистецтвом привело її на графічний факультет Харківського художньо-промислового інституту в майстерню художника-бойчукіста Івана Падалки.
Тут вона знайомиться із молодіжним богемним літературно-мистецьким середовищем й невдовзі стає другою дружиною популярного поета і письменника, одного із найбільш яскравих постатей майбутнього "Розстріляного відродження" Майка Йогансена, й переселяється до Будинку письменників "Слово". Коли вони познайомились, Алла не знала української мови, і саме завдяки Йогансену художниця приєднується до українського кола літературного Харкова.
Алла Гербурт уславилась передусім як дитяча письменниця та ілюстратор дитячих книжок. У її доробку повісті та оповідання для дітей і підлітків "Гнатові пригоди" (1927), "Штани капітана Вілза" (1928), "Сагібова подяка" та "Китайські рибки" (1929) і ще десяток оформлених нею книжечок – задачі-забавки, "загадкові малюнки", розмальовки і вирізалочки.
15 серпня 1928 року в мистецькій родині народжується син, якого любовно назвали Гайочок.
Після закінчення інституту у 1929 році для дорослих читачів Алла Гербурт теж малювала. Найкраще видання Майка Йогансена "Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію" (1932) оформила саме вона. Як відзначала сучасна критика – "це була невеличка, але розкішна книжечка – в "рослинній" суперобкладинці з гравюрою на фронтиспісі". Ще одна знакова робота – обкладинка та ілюстрації до книги Мнухо Брука – "Нас тринадцять" (1930). Одна з останніх робіт мисткині – оформлення збірки поезій "Літо" Максима Рильського (1936).
Достеменно невідомо, коли відбулось знайомство Алли Гербурт із Михайлом Бойчуком, але судячи з листування, кохання у них було взаємним. Хоча з Софією Налепінською він шлюб не розірвав. Як писала дослідниця Оксана Ременяка: "…їхня зустріч – це могутньої сили короткий спалах у трагічний час, коли особисте щастя видавалось недосяжною розкішшю…".
Вони не могли не познайомитись – у них було спільне коло друзів, і до того ж Іван Падалка, учень Бойчука і вчитель Гербурт, теж проживав у будинку "Слово" поряд із Василем Седлярем, Анатолем Петрицьким та Вадимом Меллером. А сам Михайло Бойчук разом з учнями виконував роботу – фрескові розписи новозбудованого Червонозаводського театру (1933 – 1935) й був змушений постійно курсувати між Києвом та Харковом, хоч і мав свою службову кімнату у приміщенні театру.
У січні 1936 року Майк Йогансен у листі до свого товариша письменника Миколи Бажана лаконічно й з іронією повідомляє: "З жінкою розійшлися ми остаточно. Так сказать, назавжди. Жаліти мене не треба. Я не з таких, кого жаліють. Я курю". А в мемуарах письменника Юрія Смолича читаємо: "Женоненависником Майк зробився геть пізніше – коли його покинула власна дружина (художниця), пішовши до одного дуже відомого художника Б.".
А 10 грудня того ж року у Алли Гербурт народилася донечка Ганна, батьком якої був Михайло Бойчук, арештований органами НКВС напередодні 26 листопада.
Збережені Аллою Гербурт листи від Бойчука дають уяву про переживання та настрій мистця у ті складні часи: "Алочко, мій скарб дорогий, мій самородок золотий такий великий і важкий, що здається другого такого на світі і нема... Мені дуже хочеться побачити те маленьке сотворіння – донечку нашу… А як ти записала Ганусю, на чиє прізвище? Гербурт чи на моє?". Мати не наважилася дати доньці батькове прізвище. Смертельна небезпека ще чигала над ними.
До середини літа 1937 року атмосфера в Харкові стає нестерпною. Аллу Гербурт виселяють із квартири у Будинку "Слово". І вона разом із дітьми переселяється до кімнати подруги Віри Дражевської, (тодішньої дружини Василя Седляра, теж арештованого органами НКВС), яка у той час перебирається до Москви, подалі від "зачумленого" Харкова. Друзі та знайомі перестають вітатись, а при зустрічі переходять на другу сторону вулиці. Аллу Гербурт звільняють із видавництва, вона залишається з двома дітьми без засобів до існування. "Залишивши дітей на сільську дівчину Сашу, яка колись у них з Майком була хатньою робітницею, - описує дослідниця О. Ременяка, - Алла Гербурт 1938 року їде до Москви у пошуках роботи і прихистку" .
У селищі Дровніно під Москвою її беруть на роботу до педагогічного училища вчителем малювання та каліграфії. Трохи оговтавшись, художниця їде до столиці, де влаштовується костюмером та шиє театральні костюми для московських театрів. За допомогою впливових друзів Алла Гербурт добивається на прийом до слідчого НКВД і спробує довідатись про долю Михайла Левковича. Слідчий відмовляється щось з'ясовувати, проте залишає на столі документи й виходить з кабінету. В анкеті Бойчука Алла прочитала: "Вища міра"".
У 1942 році повертається в Україну, до Житомира, де отримує статус "фольксдойче", затим переїздить до Києва й восени 1943 року разом з дітьми емігрує до Німеччини.
Після завершення війни, у 1951 – 1964 роках вчителює в українських гімназіях Мюнхена і Нового Ульму. Водночас Алла Гербурт- Йогансен провадить активну громадську та творчу діяльність – співпрацює з Демократичною спілкою українських репресованих, стає членкинею Союзу Українок Баварії.
Мисткиня багато працює творчо. Її портрети "Ганя" - (Геллендорф, 1947); "Портрет дочки Ганни в капелюшку" (Мюнхен, 1952); низка пейзажів, натюрмортів, малюнків з пам'яті про минулі роки в Україні - "Селяни у місті. Зима 1932 – 1933" - (Мюнхен, 1953); "20 років Голодомору" - (Мюнхен, 1953); скульптурна композиція "Жінка", (1960-ті) - дають уявлення про її мистецькі здібності у повоєнному просторі Німеччини. Здобутки Алли Гербурт-Йогансен було відзначено членством у Спілці художників Мюнхена та Південної Баварії. (1973).
Померла Алла Гербурт-Йогансен 27 квітня 1993 в Мюнхені, а похована на українському цвинтарі св. Андрія в Саут-Баунд-Брук штат Нью-Джерсі (США). Про долю сина – Гая Йогансена відомостей не збереглось, а донька Ганна Бойчук-Щепко, яка опікувалась родинним архівом листів та спогадів, які мала передати до Архіву Колумбійського університету, "пішла у засвіти 20 серпня 2022 року".
