Державотворчий канал. Панамський шлях до незалежності

День Незалежності – як головне національне свято – відзначають не лише в Україні, а й в багатьох інших державах світу, що з'явилися на карті після звільнення від іноземної влади. В Панамі цих днів навіть два – і обидва в листопаді.

 
Панама "вилуплюється" з колубійського "яйця" - із зовнішньою допомогою. Тогочасна американська карикатура
revolutionsnewsstand.com

День Незалежності – як головне національне свято – відзначають не лише в Україні, а й в багатьох інших державах світу, що з'явилися на карті після звільнення від іноземної влади. В Панамі цих днів навіть два – і обидва в листопаді. 

 
Акт незалежності Панами 1821 року
wikimedia.org

Бо 29 листопада 1821 року країна позбулася панування колонізаторів-іспанців. А 3 листопада 1903 року Революційна хунта урочисто проголосила про відокремлення від Колумбії. Під складеним в той же день Актом незалежності свої підписи поставили чотирнадцять осіб на чолі з головою муніципальної ради Панами Деметріо Брідом. Саме цей документ вважають відправною точкою в історії самостійної Республіки Панама.

 
Деметріо Брід
wikimedia.org

Натомість в радянській літературі розповіді про події 1903 року просто рясніли від лапок. Бо - на відміну від війни проти іспанців на початку XIX сторіччя – "несправжніми" вважалися і боротьба панамців за свободу, і революція, і Акт незалежності, і сама незалежність. А "батьків-засновників" республіки взагалі іменували іноземними маріонетками. Яких "смикали за мотузки" - а як же інакше! – "американські імперіалісти".

 
Факсіміле Акту незалежності Панами 1903 року з портретами "батьків-засновників"
wikimedia.org

Все тому, що утворення Республіки Панама і справді підтримали Сполучені Штати. Підтримали дієво – силами військового флоту і наразі вже знаменитих рейнджерів. В сучасній Росії, панамську революцію, ймовірно, взагалі зарахували б до "кольорових" (чи вже зарахували – не стежу за тамтешньою пресою). Як організовану з-за кордону з однією лише метою – отримати в цілковите американське розпорядження тоді ще не збудований Панамський канал.

 
Американські вояки після прибуття до Панами у листопаді 1903 року
newsroompanama.com

Що ж, зацікавленість американців в каналі й справді була величезною. І не лише в XX сторіччі. Бо, скажімо, що до приєднаної в 1846 році до Сполучених Штатів Каліфорнії спочатку можна було дістатися морським шляхом лише навколо усієї Південної Америки – досить побіжно глянути на глобус, щоб зрозуміти, наскільки жахливо це виглядало.

 
Шляхи до Каліфорнії з атлантичного узбережжя США в середині XIX сторіччя
cdn.britannica.com

Навіть з вивантаженням пасажирів із крамом на карибському боці перешийку та наступним завантаженням на кораблі з атлантичного боку "панамський маршрут" здавався зручнішим на порядок, а може й кілька.

Щоправда, для того, щоб домовитися про використання цього маршруту, американцям були потрібні ті, з ким можна було укласти угоду – і не просто укласти, а й бути впевненим у її виконанні.

 
Генерал Томас Еррера, колумбійський генерал-губернатор Панами, який придушував сепаратистський рух, але в 1840 року проголосив самостійність Держави Перешийку
wikimedia.org

Але за владу над перешийком в цей час боролися щонайменше дві сили - влада Колумбії, якій той формально належав, та прихильники незалежності, що час від часу повставали проти колумбійської влади. В 1840-1841 роках навіть існувала цілком собі самостійна Держава Перешийку.

 
Конституція Держави Перешийку
bogotaauctions.com

Чий бік обрали американці? Звісно, не якихось там "сепаратистів". З центральним урядом Колумбії вже 1846 році – за лічені місяці після приєднання Каліфорнії! - уклали цілком офіційний "договір про дружбу".

 
Бенджамін Бідлек, американський дипломат, якого вважають автором договору з Колумбією 1846 року
findagrave.com

Серед іншого Вашингтон пообіцяв захищати перешийок від зазіхань інших держав. Ну, й принагідно від місцевих прихильників "самовбивчої самостійності" (чи як "котлета по-київськи" буде місцевою говіркою?).

 
Потяг на станції Кулебра – навищій точці Панамської залізниці
assets.basta.app

За цілковитої підтримки колумбійців за два роки янкі почали будувати через перешийок залізницю – з нею було все ж простіше, аніж з каналом. І час не чекав - саме почалася каліфорнійська золота лихоманка.

 
Реклама пароплавного сполучення з Каліфорнією з використанням Панамської залізниці
wikimedia.org

Але тут заворушилися британці, які вважали усю Латинську Америку своєю зоною впливу. В 1850 році вони змусили Вашингтон підписати угоду, за якої обидві держави пообіцяли одна одній не прорізати морський шлях через Панаму.

В іншому – все йшло за планом, колумбійці навіть були задоволені присутністю на перешийку американців, які придушували невдоволення місцевих патріотів навіть краще, не відволікаючи зайвий раз центральний уряд країни.

 
Рукопис британсько-американського договору 1850 року
riceonhistory.wordpress.com

Щоправда, ідея каналу залишалася для них надто привабливою. І поки "англосакси" стримували один одного, колумбійці домовилися з французами. Американці були заскочені, але зробити нічого не могли. Їм залишалося лише спостерігати.

 
Фердинанд Лессепс, президент створеної французами "Компанії Панамського каналу"
wikimedia.org
 
Акція створеної французами "Компанії Панамського каналу"
wikimedia.org

Втім, будівництво каналу завмерло майже одразу після його початку. Адже компанія, що за нього взялася, зосередилася на фінансових маніпуляціях. І "проект сторіччя" перетворився на грандіозну аферу.

 
"Жертви Панами". Тогочасна французька карикатура
wikimedia.org

Після гучного краху, який остаточно поховав французьку ініціативу, американці вирішили більше не випускати справу зі своїх рук. Їм вдалося навіть домогтися від британців перегляду договору 1850 року і ті врешті-решт зняли свої заперечення.

 
"Неприступний британський лев". Тогочасна американська карикатура
digitalcollections.hclib.org

Залишалося домовитися з "друзями-колумбійцями". Але ті вже відчули запах грошей. Та вирішили отримати від оборудки "по максимуму". І трохи більше.

 
"Вибір". Тогочасна американська карикатура
wikimedia.org

Вимоги формальних господарів перешийку зростали як на дріжджах. Роздратовані американці навіть почали замислюватися про "альтернативу" - у вигляді каналу через територію Нікарагуа. Або робити вигляд, що замислювалися.

 
Можливий маршрут Нікарагуанського каналу. Малюнок XIX сторіччя
wikimedia.org

Колумбійці кліпнули і наказали своїм представникам підписувати договір – при цьому на будь-яких умовах. Тут вже взяти своє вирішили американці – в угоду засунули стільки "гарантій інвесторам", що вона стала нагадувати капітуляцію. І, схоже, "перетисли". Парламент Колумбії відмовився її ратифікувати.

 
Текст проекту американо-колумбійського договору
babel.banrepcultural.org

Ось тут в Вашингтоні і згадали про панамських патріотів, з якими більше ніж півстоліття боролися. "Той хто нам заважає, той і поможе" вирішив президент Теодор Рузвельт. І запропонував сепаратистам підтримку – в обмін на згоду укласти із США угоду про будівництво каналу вже територією суверенної Панами.

 
"Йди звідси, малюк". Тогочасна американська карикатура
wikimedia.org

Ті, зрозуміло, погодилися – шанс, коли головний союзник твого ворога раптом пропонує дружбу, випадає і справді не часто. Американці свого слова, між іншим, дотримали. І революціонери теж. Договір був підписаний за два тижні після проголошення незалежності.

 
Державний секретар США Джон Хей і представник Панами Філіп Жан Бюно-Варилья перед підписанням угоди
wikimedia.org

Так, умови його були далекі від рівноправних. Але боротьба за їхній перегляд почалася насправді одразу ж після укладання договору – і вже в 70-х роках завершилася на користь Панами.

 
Президент США Джиммі Картер та командувач Національної гвардії Панами генерал Омар Торріхос на церемонії підписання угоди 1977 року про перехід каналу під юрисдикцію Панами
wikimedia.org

Цікаво, що в угоді, яку свого часу уклали з колумбійцями, повернути канал та "придані" до нього території, американці обіцяли лише в 2002-му…

Андрій Іванець: Володимир Куткін: 100 років від народження художника, який свідчив про Голодомор і ГУЛАГ

Володимир Куткін належав до тієї нечисленної когорти митців у СРСР, які в умовах комуністичної цензури й політики "вимушеної амнезії" першими наважилися візуалізувати злочини комуністичного режиму – Голодомор 1932–1933 років та сталінські репресії. У фондах Національного музею Голодомору-геноциду зберігається унікальна колекція з понад ста його робіт, що стали вагомими мистецькими свідченнями про геноцид українського народу.

Мирослав Маринович: Камікадзе. 50 років Української Гельсінської групи

Ідея Гельсінської групи геніальна у своїй простоті. Брежнєв підписував Прикінцевий акт спокійно, бо був цілковито переконаний, що попередніми арештами країну повністю "зачищено" від потенційних бунтарів. Проте одразу знайшлися відчайдухи, які вирішили піймати кремлівського шулера за руку: "Підписав зобов'язання? То чому не виконуєш?!" Так з'явилася Московська Гельсінська група. Петро Григоренко пророчо відчув, що її однієї замало, і запропонував Миколі Руденку створити подібну групу в Україні.

Олексій Мустафін: Розірвати ведмедя. Перемога над "білою гвардією", що дала шанс незалежній Латвії… і Веймарській республіці

11 листопада у Латвії відзначають День Лачплесіса. Лачплесіс, чиє ім'я можна перекласти як "той, що розриває ведмедя", – це герой національного епосу, створеного ще наприкінці XIX сторіччя Андрейсом Пумпурсом. Але 11 листопада – це не свято поезії. В цей день вшановують пам'ять тих, хто віддав своє життя за свободу батьківщини.

Тарас Гребеняк : Вибіркова історична пам’ять: чому польський Інститут національної пам’яті мовчить про українських жертв у Ласкові?

Історична справедливість не може бути вибірковою. Пам’ять про жертв минулого не повинна залежати від їхньої національності. Однак висвітлення результатів пошукових та ексгумаційних робіт в Україні та Польщі демонструє тривожну асиметрію у ставленні державних інституцій до трагічних сторінок спільної історії.