Спецпроект

Місце зустрічі з Історією

Дискусії навколо окремих історичних фігур, подій недавнього та доволі віддаленого від нас минулого, триватимуть ще довго, припустимо - десятиліття. Громадяни повинні домовитись про базові речі - все, що було у вітчизняній історії, заслуговує на пам'ять, потребує вивчення, діалогу.

Історія - не тільки наука, але й життя. Це не тільки труд вчених, це й усна пам'ять, родинні спогади, архіви й таємниці. Хто знає, може документ, фотографія, папірець, який роками лежить у старій теці у вас удома збагатить загальне знання, відкриє нові виднокола сприйняття звичних постатей і речей...

Ми відкриті для всіх компетентних точок зору і думок, не друкуємо замовних текстів, не беремо участі у партійних і виборчих кампаніях, але залишаємо за собою право мати власну точку зору з приводу всіх подій, людей та явищ сьогодні та вчора.

Пишемо передусім про Україну та українців, росіян, поляків, євреїв, кримських татар, інших етносів, доля яких пов'язана з нашою країною. Від стародавніх часів до сьогодення. Але акцент, фокус - на політичній історії ХХ століття: боротьба за державність, людські права, науково-технічний прогрес, тоталітарні проекти та експерименти, долі.

Наша мета -- стати місцем зустрічі з історією. Спокійний без галасу тон, розмаїття фактів, оцінок, введення в обіг нових джерел, сприятимуть виробленню спільних підходів.

Результатом боротьби ідей та сили аргументів, нам би хотілося, стане краще розуміння українцями не тільки власної історії, але й контекстів у яких наші предки приймали історичні рішення, які визначили долю народу та країни.

Ми нагадатимемо, чим і ким варто пишатися, але не забудемо того, за що має бути соромно.

Ніхто не володіє монополією на історію. Жодна з ідеологій, партій не має права нав'язувати українцям свій «єдиноправильний» погляд.

Шукайте нас не тільки в Інтернеті, але й в університетських аудиторіях, на наукових читаннях і шпальтах популярних видань, книжкових ярмарках, навіть на вулиці - всюди, де триває історія України.

Ніхто не знає точно, чи історична правда взагалі існує. Але це не означає, що не треба шукати відповідей на це та інші, набагато складніші, питання.

Олексій Мустафін: Індонезійський транзит: від Сукарно до Сухарто. І далі…

Віра у власну незамінність – професійна хвороба політиків. Навіть у сталих демократіях. Що вже казати про держави, що тільки-но з'явилися на світовій карті. Чи про авторитарні режими. Однак намагання будь-якою ціною затриматися при владі часто-густо стають "найнадійнішим способом" її втратити. І йдеться не лише про революції чи повстання проти знавіснілого режиму.

Леся Бондарук: Сторіччя Галини Коханської

1 березня виповнилося 100 років із дня народження Галини Коханської – керівниці жіночої розвідувальної мережі УПА на Волині. У 15 років поринула в національно-визвольну боротьбу. Пів життя прожила під чужим іменем та прізвищем. Але перемогла! Бо застала час, коли Україна стала незалежною державою, відновила могили побратимів, зруйновані окупантами, вплинула на виховання нового покоління патріотами, та встигла повернути своє власне ім'я і з ним відійти у вічність.

Ігор Галагіда, Мирослав Іваник: "Погром: Грубешівщина, весна 1944 р." Фрагменти вступної статті до видання

Погром розпочався в ніч з 9 на 10 березня 1944 року. Поляки з Армії Крайової та Селянських Батальйонів раптово атакували 11 українських сіл у Грубешівському повіті на Холмщині. Після тижневої перерви почалася друга, ще масштабніша хвиля атак, коли було вражено 22 українські села.

Дарія Гірна: Архітектура скорботи: чому Україні потрібні психологи меморіалізації

У США, Великій Британії, Австралії, країнах ЄС існують окремі навчальні програми з психології архітектури. В Україні окремої дисципліни, що системно вивчала б психологію архітектурного простору, немає. Тим часом у суспільстві, де кількість людей із ПТСР і травматичним досвідом зростає щодня, одночасно множаться темні, гнітючі, утилітарні місця пам'яті. Матеріальна пам'ять, яку ми відтворюємо без системного підходу, ризикує стати ще одним чинником ретравматизації.