Спецпроект

Спадок хана Батия

770 років тому в Києві сталася небуденна подія. Військо хана Батия взяло штурмом теперішню столицю України , а тоді - володіння галицько-волинського князя Данила. Взагалі, Київ бачив багато завойовників, але Батий цілком міг би отримати гран-прі за величність заходу та спричинені руйнівні наслідки.

Цікаво, що татаро-монголи (чи як їх назвати політкоректно?) увірвалися до міста з теперішнього майдану Незалежності, де колись було Козяче болото і Лядські ворота. Адепти теперішньої влади навіть намагалися розвинути з цього якусь аналогію, але вона не прижилася.

Згадок про Батия залишилося мало. Є в межах міста Батиєва гора, але мовознавці твердять, що назвали її на честь якогось ранньослов'янського Баті, а не видатного монгольського військово-політичного діяча. Більш вірогідно, що Батий спостерігав за штурмом міста з Печерських пагорбів, де тепер засідає українська влада (від аналогій утримаємося).

Між тим, саме Батий заклав багато трендів української політики. Зокрема, він стимулював у наших предках жагу до євроінтеграції. Намагаючись щось протиставити завойовникам, князь Данило Галицький став шукати порозуміння з європейськими володарями і в підсумку отримав від Папи Римського корону короля Русі. Папа обіцяв ще й хрестовий похід проти монголів організувати, але збройної допомоги князь-король так і не отримав.

Також Батий заклав традицію багатовекторності. Бо крім корони від Папи, Данило Галицький отримав і ярлик від хана. Про корону дуже люблять згадувати адепти євроінтеграції, про ярлик - не любить згадувати ніхто.

Також українські історики люблять наголошувати, що наші предки стояли на значно вищому культурно-освітньому рівні. Ми досі любимо пояснювати перемоги завойовників їхньої чисельною перевагою. Насправді, сучасні дослідники переконливо доводять, що війська монгольських ханів не була аж такими незчисленними. Інакше вони би просто не змогли себе прогодувати. Просто воєнне мистецтво і запозичені в китайців технології в них були на вищому рівні: одні лише муроломні машини чого варті.

І вже напевно не були надто численними лісовики-литовці, які згодом посунули звідси степовиків. Вони лагідно підкорили нас завдяки обіцянці: "Нових порядків вводити не будемо, а старих - не чіпатимемо"...

Так і повелося, що українська влада досі балансує між "лісовиками із Заходу" і "степовиками зі Сходу", шукаючи підтвердження власної легітимності.

Джерело: Радіо "Свобода"

Олексій Мустафін: Пророк на ім'я Мані. Примхлива доля засновника "світової єресі"

9 квітня 243 року перський цар Шапур I – той самий, якому згодом вдалося вперше взяти в полон римського імператора, – прийняв у своєму палаці та вислухав мандрівного проповідника Сураїка, сина Фартака. Той познайомив володаря із своїм вченням – основи якого, за його власними словами, відкрив йому сам янгол божий. Цар був настільки вражений розповіддю, що видав Сураїку охоронну грамоту і дозволив вільно проповідувати в своїх володіннях.

Ярослав Пронюткін: Символічне місце пам’яті: кенотафи як традиція, державна практика і механізм вшанування на Національному військовому меморіальному кладовищі

У традиції українського війська від княжої доби до козацького періоду існували різні форми символічного вшанування загиблих, зокрема встановлення хрестів, курганів пам'яті, пам'ятних знаків на місцях боїв або в рідних громадах. Саме ця традиція сьогодні отримує сучасне державне втілення у формі кенотафів – символічних місць пам'яті для тих Захисників і Захисниць України, чиї тіла не були повернуті, або місце поховання яких залишається невідомим.

Антон Кістол: Ab Samara Condita. Що не так із передатуванням Дніпра?

Місто-фортецю й один із найважливіших вузлів України на Сході пропагандисти Кремля послідовно вписують у межі примарної "Новоросії". У березні 2014-го проросійські сепаратисти не знайшли тут широкої підтримки й не змогли проголосити "Дніпропетровську народну республіку". Однак небезпека не зникла й досі, адже Росія продовжує висувати територіальні претензії на Дніпропетровську область як на землі, приєднані до Російської імперії та нібито колонізовані за часів Єкатєріни ІІ.

Олексій Мустафін: Республіка волею монархів. "Грецький проект" росіян на Іонічних островах

"Республіку семи об'єднаних островів", що виникла наприкінці XVIII сторіччя на Іонічному архіпелазі, часто називають "першою грецькою державою з часів падіння Візантії". Угоду про її заснування підписали в 1800 році у Стамбулі представники Порти та Російської імперії, до яких згодом приєдналася ще й Британія. Парадокс полягав у тому, що жоден з трьох "підписантів" ніяких "юридичних прав" на архіпелаг не мав.