Спецпроект

Спадок хана Батия

770 років тому в Києві сталася небуденна подія. Військо хана Батия взяло штурмом теперішню столицю України , а тоді - володіння галицько-волинського князя Данила. Взагалі, Київ бачив багато завойовників, але Батий цілком міг би отримати гран-прі за величність заходу та спричинені руйнівні наслідки.

Цікаво, що татаро-монголи (чи як їх назвати політкоректно?) увірвалися до міста з теперішнього майдану Незалежності, де колись було Козяче болото і Лядські ворота. Адепти теперішньої влади навіть намагалися розвинути з цього якусь аналогію, але вона не прижилася.

Згадок про Батия залишилося мало. Є в межах міста Батиєва гора, але мовознавці твердять, що назвали її на честь якогось ранньослов'янського Баті, а не видатного монгольського військово-політичного діяча. Більш вірогідно, що Батий спостерігав за штурмом міста з Печерських пагорбів, де тепер засідає українська влада (від аналогій утримаємося).

Між тим, саме Батий заклав багато трендів української політики. Зокрема, він стимулював у наших предках жагу до євроінтеграції. Намагаючись щось протиставити завойовникам, князь Данило Галицький став шукати порозуміння з європейськими володарями і в підсумку отримав від Папи Римського корону короля Русі. Папа обіцяв ще й хрестовий похід проти монголів організувати, але збройної допомоги князь-король так і не отримав.

Також Батий заклав традицію багатовекторності. Бо крім корони від Папи, Данило Галицький отримав і ярлик від хана. Про корону дуже люблять згадувати адепти євроінтеграції, про ярлик - не любить згадувати ніхто.

Також українські історики люблять наголошувати, що наші предки стояли на значно вищому культурно-освітньому рівні. Ми досі любимо пояснювати перемоги завойовників їхньої чисельною перевагою. Насправді, сучасні дослідники переконливо доводять, що війська монгольських ханів не була аж такими незчисленними. Інакше вони би просто не змогли себе прогодувати. Просто воєнне мистецтво і запозичені в китайців технології в них були на вищому рівні: одні лише муроломні машини чого варті.

І вже напевно не були надто численними лісовики-литовці, які згодом посунули звідси степовиків. Вони лагідно підкорили нас завдяки обіцянці: "Нових порядків вводити не будемо, а старих - не чіпатимемо"...

Так і повелося, що українська влада досі балансує між "лісовиками із Заходу" і "степовиками зі Сходу", шукаючи підтвердження власної легітимності.

Джерело: Радіо "Свобода"

Володимир Бірчак: Огляд книжки Ервіна Роммеля "Піхота наступає"

"Завдяки обачності, чітким наказам, постійній турботі про довірених тобі людей, суворій вимогливості до себе і спільному життю в умовах, позбавлених зручностей, командир може дуже швидко завоювати довіру своїх підлеглих. Як тільки це стається, вояки йдуть за ним хоч у пекло."

Юрій Рудницький: Перепросин більше не буде

Тепер, коли буря в склянці води між офіційними Києвом і Варшавою більш-менш вляглася; коли польські і українські діячі (принаймні хто хотів) повернули на знак солідарності з лідерами своїх країн ритуальні "брязкальця" туди, звідки вони їх, з приводу чи без нього, в різний час отримали; коли, нарешті, завершився самміт НАТО в Анкарі - можна спокійно обміркувати те, що сталося і як із цим жити далі...

Олексій Мустафін: Радіоперехват. Кому і навіщо знадобилася легенда про "безхмарне небо над Іспанією"

Історію громадянської війни 1936-1938 років в Іспанії зазвичай починають із виступу військових проти цивільного уряду "Народного фронту", чия політика викликала невдоволення консервативно налаштованих верств іспанського суспільства та церкви. Для уряду це, звісно, був заколот. Але його учасники воліли іменувати події "національним повстанням" - звідси й визначення сторін війни як націоналістів та республіканців.

Ігор Набитович: "Виконавець слова. Яків Оренштайн". Огляд книжки Івана Монолатія

Книжка "Виконавець слова. Яків Оренштайн. Український видавець на перехрестях культур, ідеологій та політики" історика Івана Монолатія увійшла в довгий список номінантів на премію "Зустріч" 2026 року в категорії літератури нонфікшн, опублікованих у 2024–2025 роках.