Від газет до телесеріалів

30 років еволюції політичної агітації в Україні
 
Політична агітація — невід'ємна складова виборчого процесу. Вона має різні форми і може бути наповнена будь-яким змістом. Головна її мета — переконати виборця віддати голоси за ту чи іншу партію або кандидата.

Протягом 30 років незалежності України політична агітація у нашій країні пройшла шлях від звичайних газет та інформаційних бюлетенів до телевізійних серіалів. З одного боку, постійних змін зазнавала форма агітації, з іншого — деякі елементи, як-от меседжі, у ній залишалися незмінними. Окрім того, з'явився окремий вид "агітації"—"гречкосійство", тобто підкуп виборців різними матеріальними й нематеріальними благами.

Рух ЧЕСНО підготував огляд того, як протягом трьох десятиліть змінювалася політична агітація в Україні — на прикладі президентських і парламентських виборів. Ми відстежили її еволюцію на зразках не лише прямої агітації, а й контрагітації та чорного піару.
Насправді відлік історії політичної агітації в сучасній Україні варто почати трохи раніше, ніж з моменту здобуття країною незалежності, а саме з кінця 1980-х років.

Тодішній СРСР, частиною якого була Україна, переживав серйозну кризу у різних сферах життя, насамперед соціально-економічну. На тлі кризових явищ у республіках Радянського Союзу зростали національна свідомість і прагнення до суверенітету, а з часом і до повного відокремлення від радянської імперії. Саме на цей період припав розквіт націонал-демократичного руху в Україні.

Українські націонал-демократи кінця 1980-х років пропагували свої ідеї через самвидав — літературу й періодику, які видавали власними силами, минаючи радянську цензуру. Це були первістки сучасної політичної агітації в Україні.

Як приклад можна навести "Голос" — інформаційний бюлетень Республіканського депутатського клубу України (так називалося об'єднання демократично налаштованих народних депутатів СРСР, котрі представляли Україну).
На сторінках "Голосу" автори порушували болючі для тогочасного українського суспільства теми: засилля комуністичної партійної номенклатури та її опір демократичним перетворенням, монополія КПРС на владу і, як наслідок, відсутність демократичних альтернативних виборів, економічна, соціальна, екологічна криза тощо. Бюлетень видавали українською та російською мовами.
Іще один приклад тогочасного українського самвидаву — "Вісник Руху", видання "Народного Руху України". Його номер від 22 січня 1990 року знайомив читачів із визначними подіями в історії української державності 20-го століття — ухваленням Українською Центральною Радою Четвертого Універсалу про незалежність Української Народної Республіки (22 січня 1918-го), ухваленням Конституції УНР (квітень 1918-го), проголошенням Акту злуки УНР і ЗУНР (22 січня 1919-го).
24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР проголосила незалежність України. 1 грудня того ж року відбувся всеукраїнський референдум щодо проголошення незалежності, а одночасно з ним і перші вибори президента України. Серед тодішніх кандидатів на пост глави держави були такі яскраві представники націонал-демократичного руху, як В'ячеслав Чорновіл і Левко Лук'яненко.
В'ячеслав Чорновіл – епоха боротьби за українську Державу
У радянських тюрмах та таборах провів близько 10 років. Засуджений 4 рази. В один із років витримав 83 допити.
Смертник Лук'яненко: "Я дав обітницю небу – здобути Україні волю"
Той, хто каже, що незалежність впала нам з неба, не знає, що ми діставали по 10 років тюрми і заслання
В агітаційних матеріалах на підтримку Чорновола й Лук'яненка робили акцент на їхньому дисидентському минулому.
Лук'яненко наголошував на тому, що і він, і Чорновіл отримали для агітації додаткові інструменти від держави і це працювало на єдину мету:

Левко Лук'яненко
дисидент, політик, письменник
"По-перше, безплатне транспортування — і на літаку, і на поїзді. По-друге, кожний мав телекореспондента, який їздив, фотографував і відправляв у Київ. Це попадало на телевізію і всю Україну. Я використав цей період на всю котушку, щоб донести націоналістичну ідею. Об'їздив усі області. Майже кожен виступ закінчував словами "Ваша справа, за якого президента голосувати, але молю: проголосуйте за незалежність України"
Більшість агітації 1990-х років не була яскравою та привабливою з огляду на тогочасні технічні можливості. Натомість творці агітматеріалів приділяли значну увагу їхній вербальній, текстовій складовій. Мета полягала в тому, аби детально донести виборцям ідею, думку тощо. Прикладом такої агітації є ось ця ознайомча брошура Української республіканської партії, видана орієнтовно 1993 або 1994 року.
Зі здобуттям Україною незалежності політична боротьба набула іншого відтінку, адже тепер стояло питання розбудови молодої пострадянської держави. Паралельно із державотворчими процесами розпочалося формування політичної еліти незалежної України.

Представники нової еліти — а з-поміж них багато хто був вихідцем з еліти радянської — були зацікавлені у створенні сучасного і, що важливо, позитивного власного іміджу. Тож у 1990-х роках іміджмейкерство стає одним із основних напрямків діяльності політтехнологів.

Одним із прикладів формування позитивного іміджу політика є його біографія, написана простою мовою для широкого кола читачів. Часто така книга сповнена зворушливих моментів із життя особи, котрі мають зробити її "ближчою до людей".

Ось така книга про другого президента України Леоніда Кучму побачила світ 1999 року. Нагадаємо, що це був рік президентських виборів, на яких Кучма балотувався на другий термін.
Того самого 1999 року вийшла автобіографія тодішнього опонента Кучми — ексголови Верховної Ради й лідера Соціалістичної партії України Олександра Мороза, котрий також балотувався на тих виборах.
Під час виборчої кампанії 1999-го кандидати не гребували й чорним піаром проти своїх опонентів. Наприклад, лідера Комуністичної партії України Петра Симоненка, котрий став для Кучми зручним суперником у другому турі виборів, висміювали в образі індіанського вождя.


А такі асоціації Симоненко мав викликати у тих пересічних українців, котрі не бажали повертатися у тоді ще недалеке радянське минуле.

В такому разі зрозуміло, чому Кучма, якого важко було назвати янголом, більшості виборців видався кращою кандидатурою, ніж лідер комуністів.

Ось іще один приклад чорного піару проти Симоненка: виборців лякають, що лідер КПУ у разі своєї перемоги готує українцям щось на кшталт експропріації.
Використовували чорний піар і проти Мороза, котрий на виборах 1999 року посів третє місце. Так, його опоненти придумали "безкоштовну безпрограшну лотерею" нібито від імені лідера Соцпартії — на честь його "майбутньої перемоги". Гравцю потрібно було лише прогріти "лотерейний білет" праскою, аби побачити свій "виграш" — від дрібної побутової техніки до автомобіля і навіть яхти. Переможців — а ними мали стати всі гравці — закликали приходити по "виграші" у день виборів до штабів Мороза та осередків СПУ.
Вибори 1999 року також запам'яталися різноманітною телевізійною агітацією. Тодішня політична реклама не відрізнялася видовищністю, але ідеї деяких роликів були цікавими.

У цій анімаційній телеагітці Мороз обіцяє "виморозити паразитів", натякаючи на чиновників-здирників.
Політична реклама - 1999:
Олександр Мороз
А цей передвиборчий ролик Кучми закінчується слоганом "З надією в майбутнє", хоча мелодія, що лунає у відео, оптимізму не додає.
Передвиборчий ролик (1999):
Леонід Кучма
Цей рік також запам'ятався виходом на екрани першої української політичної телесатири — комедійного мультсеріалу "Великі перегони". Авторами цієї пародії на політичну еліту були журналісти Дмитро Джангіров і Валерій Зайцев, серіал транслював телеканал "1+1".
Великі перегони
(Буржуазна революція)
До агітації за Кучму на виборах-1999 залучали навіть зірок шоу-бізнесу. Чого лише варта пісня Ані Лорак і Лері Вінна "Голосуй по уму, голосуй за КучмУ", у кліпі до якої співаки лежать на ковдрах у жовто-блакитних кольорах. Цікаво, що того самого року обидва отримали звання "Заслужений артист України".
"Голосуй по уму, голосуй за Кучму 1999"
Ані Лорак та Лері Вінн
З початком 2000-х років на українську політичну арену виходить Віктор Ющенко. Спочатку Кучма призначає його прем'єр-міністром, але згодом він переходить в опозицію до президента. На парламентських виборах 2002-го Ющенко очолив блок "Наша Україна", котрий посів перше місце за кількістю голосів (23,6%).

В агітації нульових років помітні якісні зміни, які відрізняють її від зразків 1990-х. Зокрема, більше уваги приділяється візуальному компоненту, а також невербальним інструментам, покликаним підсилювати вербальні.

У статусі народного депутата Ющенко поступово перетворився на центрального лідера антикучмівської опозиції. Проти політика опоненти застосовували різні інструменти чорного піару, зокрема поширювали інформацію, яка мала б заплямувати репутацію Ющенка.

Гаслом виборчої кампанії політика було "Не словом, а ділом!"
У 2004-му, напередодні президентських виборів і Помаранчевої революції, світ побачила книга "Віктор Ющенко: феномен чи фантом?". Це була збірка публікацій тижневика "2000" про опозиціонера за останні чотири роки (2000–2004). Цією книгою її автори робили заявку на нібито неупереджений аналіз політичної діяльності Ющенка. Хоча навіть побіжний огляд змісту цього дайджесту змушує сумніватися у неупередженості.
Основна боротьба за президентське крісло на виборах-2004 розгорнулася між лідером опозиції Ющенком та прем'єр-міністром України, лідером Партії регіонів, представником так званого донецького клану Віктором Януковичем.

Масові фальсифікації під час другого туру спровокували акції протесту прихильників опозиційного кандидата, що отримали назву "Помаранчева революція".

Помаранчевий був кольором кампанії Ющенка, а її вербальним символом став знаменитий слоган "Так! Ющенко!".

Іще одне популярне гасло Помаранчевої революції — "Свободу не спинити"
Помаранчева революція також запам'яталася першим в історії незалежної України масовим політичним мерчем (це одяг та інші речі/предмети, виконані у кольорах та/або із символікою політичної сили чи кандидата).
Разом із тим кампанія 2004 року стала найбруднішою та найнапруженішою з моменту здобуття Україною незалежності. Під час неї вперше була задіяна технологія штучного розколу країни, зокрема за мовною ознакою. Чого лише був вартий сумнозвісний "креатив" політтехнологів штабу Януковича — картинка й відеоролик про "три сорти", на які українців нібито ділять Ющенко та його соратники.

Команда Януковича виставляла опонентів у різко негативному світлі, вдаючись до маніпуляцій. В агітках на підтримку провладного кандидата "помаранчеві" асоціювалися з агресією та насильством, тоді як сам Янукович був показаний рятівником і захисником жителів Півдня і Сходу.
Політична реклама Віктора Януковича
2004 рік
Також "біло-блакитні" політтехнологи лякали українців громадянською війною в разі перемоги Ющенка.

Зрештою Ющенко здобув перемогу й став третім президентом України, а його соратниця Юлія Тимошенко очолила уряд. Проте уже в перший рік "помаранчева" команда не витримала випробування владою: через внутрішні чвари Ющенко звільнив Тимошенко з посади прем'єр-міністра у вересні 2005-го.

Розкол у "помаранчевому" таборі був серйозним ударом по післяреволюційних позитивних очікуваннях українців.

Іще одним таким ударом були не покарані за свої злодіяння високопосадовці попередньої влади, що йшло врозріз зі знаменитим ющенковим "Бандитам — тюрми". Запитання "Чому вони не сидять?" можна було зустріти на листівках, котрі у 2005–2006 роках поширювала партія "Пора", спадкоємиця однойменної опозиційної організації часів Помаранчевої революції.
Зліва направо: Сергій Ківалов, Леонід Кучма, Віктор Янукович
У березні 2006-го в Україні відбулися вибори до Верховної Ради та місцевих рад. До них країна підійшла у стані кризи — як внутрішньо- (через розкол у "помаранчевому" таборі), так і зовнішньополітичної (через "газову війну" з Росією). Це знайшло відображення у передвиборчій агітації тих часів. Наприклад, президентська партія "Наша Україна" розповідала про успіхи Ющенка та МЗС на дипломатичному фронті, де доводилося протистояти апетитам Кремля.
Одночасно із президентом позитивний імідж створювали новому "помаранчевому" уряду, який після звільнення Тимошенко очолив Юрій Єхануров.

На противагу популістичним гаслам Партії регіонів та інших проросійських сил про необхідність захисту російської мови команда Ющенка переконувала, що в Україні можна розмовляти будь-якою мовою.
Обов'язковим елементом агітації "Нашої України" були ще свіжі на ту мить спогади про Помаранчеву революцію.
Політична реклама. Блок "Наша Україна"
2006 рік
У ті часи український політичний лексикон поповнюється новим терміном — "реванш". "Помаранчеві" використовували це слово, аби описати прагнення "донецьких" повернути собі владу, втрачену внаслідок програшу Януковича на президентських виборах. А це своєю чергою, переконували в "Нашій Україні", несе загрозу згортання здобутків Помаранчевої революції. При цьому у команді Ющенка натякали, що до реваншу "регіоналів" можуть призвести "нездорові амбіції" колишньої союзниці — Юлії Тимошенко.
Натомість сама Тимошенко прагнула виставити себе жертвою інтриг з боку Ющенка та його оточення, які поклали край її успішному прем'єрству.
Політтехнологи Тимошенко доклали зусиль, аби створити їй потужний особистий бренд. Портрети лідерки БЮТ почали розміщувати на плакатах, календарях, шкільних зошитах і щоденниках.
Образ Тимошенко навіть з'являється у бульварній літературі. 2006 року письменник Юрій Рогоза видає політичний детектив "Убити Юлю". Головну героїню, у якій було важко не впізнати експрем'єрку, автор змалював у позитивному світлі. На обкладинці королева на шахівниці навіть мала косу.

Уже наступного, 2007 року Рогоза видав продовження детективу — "Убити Юлю – 2". Проте цього разу письменник змінив своє ставлення до героїні на протилежне, ніби розчарувався у ній.
Тим часом Партія регіонів, яка прагнула повернутися до влади після фіаско 2004 року, у своїй кампанії твердила про безвідповідальність і провали "помаранчевих", негативні для країни наслідки Майдану та "силу регіонів" — насамперед Півдня і Сходу.


Також політсила Януковича агітувала за офіційний статус російської мови і дружні відносини з Росією та була проти проголошеного Ющенком курсу на вступ до НАТО.

Уряд Януковича 2002–2004 років "регіонали", звісно, вважали зразком ефективності.

Політична реклама. Партія регіонів
2006 рік
На проросійських настроях у східних і південних областях грала не лише ПР, а й ціла низка дрібніших партій та блоків, зокрема КПУ, Блок Наталії Вітренко "Народна опозиція" та "Опозиційний блок "Не Так!". Усі вони використовували практично однаковий набір програмних тез, часто популістських: тісна дружба з Росією та іншими країнами СНД, відмова від курсу на вступ до НАТО, російська мова — друга державна (або принаймні офіційна), зниження цін і тарифів, підвищення зарплат і пенсій тощо.

Наприклад, комуністи так само, як і майже сто років тому, апелювали до "трудового народу", якому мали належати вся влада і власність у країні. Політсила Симоненка навіть пропонувала свій "комуністичний план реальних змін".
Блок Вітренко агітував за проросійський Єдиний економічний простір і проти НАТО, обіцяв Україні дешевий російський газ, російську мову як другу державну та подвійне громадянство. А у самої Вітренко навіть була "миротворча місія".
А от жителям АР Крим "Народна опозиція" запропонувала "нову конституцію" автономії. Цей проєкт, судячи з його ключових тез, закладав підвалини для сепаратизму на півострові.

У кампанії-2006 Вітренко відзначилася абсурдними агітаційними роликами про "захист канонічного православ'я" та "мовний терор" у школі.

Політична реклама. Блок Наталії Вітренко "Народна опозиція"
2006 рік
Політична реклама. Блок Наталії Вітренко "Народна опозиція"
2006 рік
"Опозиційний блок "Не Так!" (лідери — Леонід Кравчук, Віктор Медведчук, Юрій Бойко, Нестор Шуфрич) у своїй назві чітко вказував на незгоду з політикою "помаранчевої" влади. В агітації блок спекулював на проблемах соцзахисту, статусі російської мови та протиставленні вступу до ЄЕП "втягненню" до НАТО.
У цьому агітаційному ролику можна побачити лідерів блоку "Не Так!".
Політична реклама. "Опозиційний блок НЕ ТАК!"
2006 рік
Серед розмаїття проросійських сил у кампанії-2006 траплялася справжня "екзотика", як-от Партія політики Путіна. Її засновники вважали, що президент Росії є взірцевим правителем і українській владі варто брати з нього приклад. У рекламному ролику партії лунало: "Політика Путіна — це порядок, справедливість, тепло, добробут народу".
Партія політики Путіна
Проте прихильники господаря Кремля на виборах здобули лише 0,1% голосів і до Верховної Ради не пройшли.

2009 року Партія політики Путіна змінила свою назву на "Русь єдина". Політсила існує досі, але, судячи з усього, лише на папері.

Водночас, згідно з даними реєстру Мін'юсту, декілька осередків партії станом на сьогодні зберегли стару назву.

Так голова Партії політики Путіна Олексій Ременюк приміряв на себе образ російського лідера, котрий, як відомо, є майстром спорту із дзюдо
На тлі розгортання боротьби між "помаранчевими" і "біло-блакитними" та розбрату всередині "помаранчевого" табору деякі малі партії та блоки намагалися презентувати себе як третю силу. Наприклад, блок "Пора-ПРП" (ПРП — Партія "Реформи і порядок") апелював до ідеалів "помаранчевого" Майдану, котрі опинилися під загрозою забуття.
Зліва направо: Владислав Каськів, Віталій Кличко, Віктор Пинзеник
Лідером "Пори-ПРП" на виборах 2006 року став боксер Віталій Кличко, котрий тоді лише розпочинав свій шлях у політиці.

У своїй агітації блок "Пора-ПРП" використовував слоган Помаранчевої революції "Так!", але додаючи до нього прізвище не тодішнього президента, а новоспеченого політика.
Також на звання третьої сили претендував "Народний блок Литвина", котрий ніби перебував над сутичкою двох таборів.

Голова Верховної Ради Володимир Литвин та його соратники стверджували, що їхній блок є лідером серед третіх сил.

Литвин видавав себе за миротворця, здатного об'єднати країну.

Серед передвиборчих обіцянок "Народного блоку Литвина" було скасування депутатської недоторканності.
Виборці могли переконатися в об'єднавчих здібностях Литвина, переглянувши цей відеоролик.
"Ми" - Народний блок Литвина
2006 рік
Політична ситуація 2006 року породила безліч гумористичних рефлексій.

З'явилося багато карикатур на олігарха Ріната Ахметова: його змальовували як "господаря Донбасу", котрий володіє не лише футбольним клубом "Шахтар", а й цілою Партією регіонів.

За результатами виборів-2006 Ахметов став народним депутатом за списком Партії регіонів. На позачергових виборах наступного року він знову пройшов до парламенту від ПР. Однак взірцевим депутатом донецький бізнесмен не був, навпаки — встановив рекорд із прогульництва. Таким карикатуристи бачили прихід Ахметова у велику політику.
На позачергових парламентських виборах 2007 року помаранчеві сили об'єдналися у блок "Наша Україна — Народна самооборона" (НУНС). Виборчий список очолив колишній міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко. За рік до того він вийшов з СПУ, протестуючи проти утворення нею коаліції з Партією регіонів.

Однією з головних передвиборчих обіцянок НУНС було скасування депутатської недоторканності.

Також "нунсівці" обіцяли вступ України до Євросоюзу, реформу армії, захист бізнесу, подолання бідності та боротьбу з корупцією.

Президентський блок критикував політику уряду Януковича, зокрема у соціальній сфері. Також виборцям розповідали про те, як Янукович прихопив собі резиденцію у Межигір'ї.


Тим часом Юлія Тимошенко, прагнучи взяти на виборах реванш, збирала велелюдні мітинги на свою підтримку.

В агітаційних роликах БЮТ пересічні громадяни ностальгували за часами, коли прем'єркою була Тимошенко.

Реклама БЮТ
2007 рік
Реклама БЮТ
2007 рік
Тимошенко та Янукович стали основними суперниками на президентських виборах 2010 року. Кампанія тодішньої прем'єрки була побудована, зокрема, на протиставленні її, "чистої та світлої", лідеру Партії регіонів — людині з кримінальним минулим.
Одним із гасел кампанії Тимошенко було "Україна — це ти!". Через 11 років цей слоган на місцевих виборах використала партія "Слуга народу".

Політтехнологи кандидатки вдавалися до нестандартних підходів для її "просування". Так, символом кампанії Тимошенко стала бенгальська тигриця-альбінос Тигрюля, яку прем'єрці подарували у серпні 2009 року. Світлини лідерки БЮТ із твариною друкували на плакатах, календарях, шкільних щоденниках.
Широкого розповсюдження набули брендовані речі з "Юлею" та червоним серцем — емблемою Блоку Юлії Тимошенко.
За Тимошенко агітувала ціла армія зірок шоу-бізнесу: Олександр Пономарьов, Наталія Могилевська, Тіна Кароль, Ані Лорак, Потап і Настя Каменських та інші. Усі вони брали участь в агітаційному музичному турі "З УкраїноЮ в серці". Прихильники лідерки БЮТ могли отримати ось такі диски з їхніми піснями.

Агітація Януковича була виконана у традиційних для Партії регіонів блакитних кольорах, а слоганом було "Почую кожного". Об'єктом критики з боку лідера регіоналів, звісно, був уряд Тимошенко.
Політична реклама Віктора Януковича
2010 рік
Ось так майбутній четвертий президент України вітав своїх виборців із новорічними святами
У кампанії Януковича також знайшлося місце музиці. На думку політтехнологів кандидата, ці пісні про "речі, важливіші за політику" мали об'єднати Україну.
Розробили у штабі Януковича і брендовану продукцію із символікою кандидата.
Неординарною агітацією на виборах-2010 відзначився Арсеній Яценюк: багатьом запам'яталися його смугасті білборди й гасла на кшталт "Країну врятує продуктивне село".

Яценюк позиціонував себе як альтернативний кандидат для тих, хто не бажав голосувати ані за Тимошенко, ані за Януковича.

У 2009 році Яценюк вважав питання вступу України до НАТО "неактуальним".
Партія регіонів, яка стала правлячою після перемоги Януковича, у парламентській виборчій кампанії 2012 року взяла на себе роль захисника російської мови. Проявом "турботи" "регіоналів" про права російськомовних став мовний закон Колесніченка — Ківалова, ухвалений якраз за декілька місяців до виборів.

Ось такі диски з відомими російськомовними піснями пропонували виборцям Партії регіонів.
У рекламних роликах ПР пересічні українці розповідали, що за президентства Януковича ситуація у країні "значно покращилася".
Політична реклама "Партії регіонів"
2012 рік
Центральним гаслом кампанії ПР було "Від стабільності — до добробуту".

Прихильникам "регіоналів" традиційно пропонували партійний мерч, як-от манишки і плащі-дощовики.
"Батьківщина" брала участь у виборах-2012 в умовах, коли лідерка партії Юлія Тимошенко перебувала за ґратами через політично вмотивоване кримінальне переслідування з боку режиму Януковича. Вимога звільнити Тимошенко була центральною складовою кампанії "Батьківщини".
На виборах-2012 "Батьківщина" стала об'єднавчою "парасолькою" для різних партій: під її прапором до Верховної Ради, окрім однопартійців Тимошенко, балотувалися представники ще восьми опозиційних політсил. Найбільш знаковим стало об'єднання "Батьківщини" із "Фронтом змін" Арсенія Яценюка.
"Батьківщина" змальовувала режим Януковича як абсолютне зло для України. У партійній агітації широко використовували перекреслений профіль людини, що за обрисами нагадував профіль тодішнього президента, з короною на голові.

Не могли в опозиції, звісно, обійти увагою спосіб життя Януковича. "Батьківщина" нагадувала виборцям, що глава держави розкошує за їхній кошт.
На парламентських виборах 2012-го про себе заявила партія Віталія Кличка УДАР. Це була така собі "нова опозиція", альтернатива "старій" "Батьківщині".
УДАР ставив собі за мету "відсторонення Партії регіонів та її сателітів від влади". Також політсила оголосила війну корупції.

Окрім того, у Кличка хвалилися тим, що передали список кандидатів-мажоритарників від УДАРу на розгляд громадськості, ЗМІ та... Руху ЧЕСНО.
Тим часом опоненти застосовували проти УДАРу технології чорного піару. Наприклад, у цій газеті докладно описали Кличкові "скелети у шафі", а також розкрили "секрети", хто є хто у виборчому списку партії.
Олег Ляшко на виборах-2012 уперше балотувався до парламенту самостійно, як лідер власної політсили (до того він двічі обирався від БЮТ).

Щоправда, він та його Радикальна партія йшли на вибори окремо одне від одного: Ляшка обрали як мажоритарника в окрузі на Чернігівщині, а от РПЛ п'ятивідсотковий бар'єр не подолала.

Ляшко запам'ятався "бадьорими" агітаційними роликами, у яких він у властивій йому манері критикував і владу, і опозицію.
Політична реклама РПЛ
Позачергові президентські вибори 2014 року відбувалися на тлі агресії Росії проти України, що супроводжувалася окупацією Криму й частини Донбасу. Окрім війни, країна переживала падіння економіки. Усі ці чинники знаходили своє відображення в агітації кандидатів.

Петро Порошенко
, котрий ці вибори виграв, обіцяв "життя по-новому".
Під час кампанії було зафіксовано чорний піар проти майбутнього п'ятого президента. Наприклад, у цій газеті передрукували статтю Сергія Лещенка в "Українській правді" про таємні домовленості між Порошенком та олігархом Дмитром Фірташем, внаслідок яких Віталій Кличко відмовився від президентських амбіцій на користь Порошенка.


Олег Ляшко, котрий під час Майдану створив собі образ революціонера, обіцяв "рішучі дії" на посаді президента.

У підсумку лідер Радикальної партії посів на виборах третє місце.

Анатолій Гриценко, міністр оборони України часів Ющенка, агітував за себе у військовій формі, ніби демонструючи готовність стати верховним головнокомандувачем української армії під час агресії РФ.

Також Гриценко пропонував своїм прихильникам профінансувати його виборчу кампанію.
Юлія Тимошенко вступила у передвиборчі перегони відразу, щойно була звільнена з тюремного ув'язнення. Кандидатка оголосила, що "настав час рятувати країну".

Експрем'єрка переконувала, що російське керівництво її боїться.

Тимошенко позиціонувала себе як безальтернативний вибір: мовляв, з іншими кандидатами на Україну чекає катастрофа. В агітації Тимошенко було застереження від повторення в Україні югославського сценарію (з натяком, що запобігти йому може лише лідерка "Батьківщини").
Цікаво, що паралелі між Україною та Югославією проводив іще один кандидат у президенти — Сергій Тігіпко.
Парламентські вибори 2014-го стали логічним продовженням президентської кампанії. Тож політсили в агітації порушували ті самі теми, продиктовані важким становищем України: припинення війни, вихід з економічної кризи, боротьба з корупцією тощо.

"Опозиційний блок"
, який став рятівним колом для ексрегіоналів, називав себе "партією миру" на противагу "партіям війни", котрі прийшли до влади внаслідок Революції гідності.
"Блок Петра Порошенка" закликав до єднання навколо президента. На цьому плакаті можна побачити першу п'ятірку виборчого списку БПП.

Голова партії Юрій Луценко наголошував, що для подолання корупції в Україні є всі умови.

Звісно, не обходилася агітація БПП без самого Порошенка.

Зліва направо: Мустафа Джемілєв, Ольга Богомолець, Віталій Кличко, Юрій Луценко, Володимир Гройсман
Основним конкурентом "Блоку Петра Порошенка" на виборах-2014 став "Народний фронт" прем'єр-міністра Арсенія Яценюка. Фактично агітація НФ була агітацією за "переобрання" Яценюка главою уряду.

Кампанія "Народного фронту" була побудована на здобутках уряду Яценюка — на тому, чого вдалося досягти, незважаючи на зовнішню агресію та критичну ситуацію всередині країни.
Революція гідності породила потужний суспільний запит на нові обличчя у політиці. Ніша нової сили на виборах-2014 дісталася "Самопомочі", партії мера Львова Андрія Садового.

Передвиборчим гаслом "Самопомочі" було "Візьми і зроби!", що означало ініціативу й самоорганізацію.

Люстрація, тобто очищення влади від представників режиму Януковича, була однією з ключових тез програми "Самопомочі".
"Батьківщина" у своїй кампанії робила наголос на оновленні команди Тимошенко. Першим номером виборчого списку партії стала військова льотчиця, учасниця АТО Надія Савченко, котра тоді перебувала у російському полоні.

Тимошенко переконувала, що Україна потребує нових управлінців, та оголошувала їх набір до лав своєї політсили.

Одночасно з агітацією "Батьківщина" вела контрагітацію проти Порошенка. Зокрема, президенту закидали протягування через Верховну Раду закону про особливий статус Донбасу. У партії Тимошенко це змальовували як зраду Порошенком інтересів України.

Президентські вибори 2019 року вперше в історії незалежної України принесли перемогу людині, котра до того жодного дня не була в політиці і не працювала в органах державної влади.

Володимир Зеленський
будував свою кампанію на телесеріалі "Слуга народу", в якому головний герой у його виконанні з простого вчителя перетворився на президента України.

Ще до того, як Зеленський у новорічну ніч оголосив про своє балотування, можна було зустріти білборди без вихідних даних, але із натяком на потенційного кандидата
Уже після оголошення Зеленським про похід у президенти з'явилися зелені білборди й сітілайти з різними варіаціями гасел, котрі здебільшого нагадували гру слів.
Чільне місце у кампанії майбутнього шостого президента посідало гасло "Зробимо їх разом" — заклик до виборців "провчити" досвідчених політиків із системи.

Між першим і другим турами штаб Зеленського розмістив рекламу про те, як майбутня перемога позасистемного кандидата покладе край "епохам бідності, жадібності й брехні", котрі нібито асоціюються зі старою владою.
Буквально за декілька днів до першого туру президентських виборів на телеканалі "1+1" показали третій сезон "Слуги народу". Він складався лише із трьох серій, тож його показ завершився якраз напередодні дня голосування. Цей сезон фактично можна було розцінювати як агітацію за Зеленського.
Реклама серіалу "Слуга народу 3" із Зеленським у ролі президента
Проти Зеленського застосували різні інструменти чорного піару, особливо напередодні другого туру. Його асоціювали із проросійським реваншем, називали маріонеткою олігарха Ігоря Коломойського й закидали нібито наркотичну залежність.
Тодішній президент України Петро Порошенко почав агітувати за себе ще до офіційного старту передвиборчої кампанії. Ось такі борди можна було бачити на вулицях улітку-восени 2018 року.
Як чинний глава держави Порошенко наголошував на своїх здобутках за майже п'ять років на посаді. Значна увага була приділена запровадженню безвізового режиму з ЄС. Ось відповідний приклад — агітаційна брошура у вигляді біометричного паспорта.
"Армія! Мова! Віра!" — слоган, який став символом тієї президентської кампанії Порошенка.

А у таких брошурах п'ятий президент більш детально розповідав, чому він заслуговує бути обраним на цю посаду удруге.

Серед основних меседжів — "альтернативи Порошенку немає" й "Путін хоче поразки Порошенка на виборах".

У першому турі Порошенко поступився Зеленському із суттєвим відривом (15,9% голосів проти 30,2%). У кампанії до другого туру чинний президент гаслом "Головне — не втратити країну!" попереджав виборців про небезпеку "експериментів і жартів", натякаючи на ймовірну перемогу Зеленського.
Реклама Порошенка перед другим туром виборів
1+1
Юлія Тимошенко також розпочала свою президентську кампанію задовго до строків, визначених виборчим законодавством, — улітку 2018-го. Лідерка "Батьківщини" пропонувала виборцям "Новий курс України", що включав різні складові: безпекову, економічну, правоохоронну тощо.

Яскравою була обіцянка Тимошенко знизити ціну на газ для населення удвічі.
Також Тимошенко використовувала гасло "Вірю в Україну!".

Окрім того, на телебаченні транслювали різні агітаційні ролики Тимошенко. У цьому відео, наприклад, кандидатка у президенти обіцяє зробити все, аби "стомлена" Україна стала щасливою.
Політична реклама Юлії Тимошенко


На позачергових парламентських виборах 2019-го "Батьківщина" на чолі з її лідеркою закликала до дій.

А у цьому передвиборчому ролику Тимошенко, схоже, натякала на можливість створення коаліції "Батьківщини" зі "Слугою народу" в новому парламенті.

Політична реклама Юлії Тимошенко
Порошенко, котрий за три місяці до того програв вибори Зеленському, як лідер партії "Європейська солідарність" закликав захистити "європейське майбутнє України".

Також ЄС обіцяла "дати відсіч прокремлівським реваншистам".

А у день передвиборчої тиші можна було зустріти приховану агітацію за "Європейську солідарність" - "за НАТО та ЄС".
Політична реклама "ЄС"
Партія "Слуга народу", окрім реклами з гаслом "Зробимо їх разом ще раз!" як продовженням "переможної ходи" Зеленського, вдавалася й до більш нестандартної агітації. Тут у нагоді знову став однойменний серіал, під нібито анонс якого була замаскована реклама партії.
Реклама "Слуги народу" під виглядом анонсу серіалу
У традиційній агітації "Слуга народу", зокрема, використовувала слоган "Кожен із нас — президент", що народився з інавгураційної промови Зеленського.
Реклама "Слуги народу" під виглядом анонсу серіалу
Під час підготовки цієї статті були використані агітматеріали, зібрані представниками Руху ЧЕСНО власноруч і надіслані нашими прихильниками й читачами. Ми вдячні вам за те, що ділитеся з нами зразками агітації. Цим ви робите внесок у корисну справу — збереження політичної пам'яті. Усю колекцію агітації онлайн ви можете переглянути на нашому "Політхабі", у розділі "Агітація".

Нагадаємо, минулого року, напередодні місцевих виборів, Рух ЧЕСНО спільно з "UA: Суспільне мовлення" провів у восьми українських містах виставки "Музею виборчого трешу". На них представили найяскравіші зразки підкупу виборців, політичної реклами та чорного піару від 90-х і донині.

Першу виставку "Музей виборчого трешу" Рух ЧЕСНО організував у Києві влітку 2019 року спільно із Національним музеєм історії України та спецпроєктом "Вибори вибори" (ГО "Центр UA").
Матеріал підготував:
Дмитро Черетун
парламентський журналіст Руху ЧЕСНО