Спецпроект

"Сталь у степу". Бельгійці прийшли у Донбас раніше за Ахметова

Романтично-історичне дослідження дипломата та історика Віма Петерса "Steel on the steppe". Мова у книзі йде про шляхи бельгійських підприємців і бельгійського капіталу на території України, яка перебувала під владою Російської імперії.

Одна з позасумнівних цінностей "Сталі у степах" - це доволі цікаві першоджерела, які складаються з уривків щоденників, листів та офіційного діловодства представників Бельгії того часу і є ментальною картою уявлень бельгійців про Україну, території Донбасу і зрештою самих українців. Фактично, це надає праці сучасного бельгійського автору статусу "дослідження в дослідженні", коли на перше місце виходять історичні факти та оцінки, не обтяжені сучасними знаннями та фактами.

І знову "Дике поле"

В цих текстах представників бельгійських компаній ми зустрічаємо доволі російськоцентричний погляд на територію та населення Південно-Східної України. Чи не провідною оцінкою і самого Віма Петерса у "Сталі в степах" є наголошення на практичній відсутності населення земель, які були в центрі уваги бельгійських інвесторів. На жаль, такому твердженню сприяла російська історіографія, яка сприяла саме такому визначенню по відношенню до земель тодішньої Катеринославської губернії, території особливої уваги бельгійського капіталу на Донбасі.

Справа в тому, що території Катеринославської губернії в XVII-XVIII століттях були об'єктами активності природніх колонізаторів - українців-селян, а також представників Запорозької Січі - військового та політичного об'єднання, яке здійснювало на цих територіях свою господарську та військову діяльність. Саме через активність українського козацтва в степових територіях та можливість вести вільну економічну та господарську діяльність ці землі ставали доволі привабливими для нових поселенців.

Також, велика частина Донбасу була в складі Слобідської України, колоніального територіального утворення, яке, на думку імперських чинників, мало займатися освоєнням «нічийних земель». Під "нічийними землями" розумілася територія Війська Запорізького, яку слід було інтегрувати до Російської імперії. Заселення Донбасу, чи вірніше його "залюднення", мало на меті опанування чужого для Російської імперії простору, на якому вже мешкали представники українського народу. Знищення Запорізької Січі за наказом Катерини ІІ стало сигналом для централізованої колонізації цих територій з абсолютним нехтуванням прав поселенців, які ставали власністю вповноважених осіб, разом з територією.

Концепція "Дикого поля", яка спершу була запропонована польськими урядовими колами для роздачі заселених земель за Дніпром у XVI столітті мала на меті надати право на панування над цими землями, як "нічийними". Аналогом вислову "Дике поле" - є англійський вираз "No man's land", ідеологічний конструкт з імперського риторики, який позбавляє відповідальності за експансіоністську діяльність.

Степова Україна: статистика проти уяви

Чи насправді Степова Україна була настільки незаселеною територію напередодні експансії бельгійського капіталу в XIX столітті? Згідно даних, наданих джерелознавцем Василем Пірком, одного з найбільших дослідників міграційних процесів у Степовій Україні, на початку 1784 року на території Катеринославського повіту проживало понад 708 тис. осіб і функціонувало 2209 поселень. Він вважає, що наприкінці XVIII століття кількість мешканців Катеринославщини досягла 1 млн. осіб.

Для порівняння хотілося б навести дані першого перепису населення в Королівстві Бельгія, який відбувся в 1857 році, і згідно з яким кількість його мешканців складала 4 млн. 529 тис. громадян.

Перепис в Катеринославській губернії за 1897 рік свідчить про наявність 2 млн. 113 тис. мешканців, що складало трохи менше ніж половину населення Королівства Бельгія. Отже, тезу про малолюдність територій, на яких розгорнулася економічна діяльність, слід піддати більш уважному аналізу. Поза сумнівами, активність населення не могла охопити всіх територій Катеринославської губернії, тому доречніше говорити про малу щільність розселення тогочасного населення, а не про його малочисельність.

Суто макроекономіка

З іншого боку, праця Віма Петерса є зразком глибокого знання макроекономічної історії Російської імперії після Кримської війни, яка була не тільки заручником своєї технологічної відсталості, а й не мала відповідних ресурсів для проведення модернізації аграрної країни у промислову добу.

На відміну від численної радянської історичної літератури, яка описувала макроекономічну ситуацію і початок індустріалізації в Російській імперії з Жовтневим заколотом, Вім Петерс доводить першість процесів, які розпочалися з побудовою залізничних сполучень та створенням важкої промисловості, що були ініційовані Вітте, міністром Російської імперії задовго до революції 1917 року.

Як писав лауреат Нобелівської премії Чеслав Мілош: "На думку багатьох моїх сучасників індустріалізація Росії датується Революцією - це судження значно перебільшене. Протягом цілого XIX століття Європа мала відповідну повагу до російської армії, про що охоче забувають. Щоб утримувати найбільшу на світі армію, потрібно було мати військові заводи, і це озброєння щодо тогочасних вимог було добрим. Турбота правителів про могутність держави не включала рівня життя народу і чудова артилерія проїжджала вулицями сіл, мешканці яких нічого не знали про цивілізацію".

Російська імперія потребувала нових технологій і важкої промисловості для переоснащення свого військово-промислового комплексу, і Бельгія стала найпершим партнером у створенні цілої мережі вугільних та металургійних підприємств, єдиної системи залізничних сполучень і навіть новітніх озброєнь.

Донбас: "десята бельгійська провінція"

На початок ХХ століття Бельгія була четвертим інвестором за обсягами інвестицій в Російській імперії і мала ⅔ всіх інвестицій в Донецькому вугільному басейні. Поза сумнівами, інтерес бельгійського капіталу базувався на перспективності родовищ і наявності великого російського внутрішнього ринку збуту продукції. Однак, наявність державного протекціонізму у галузі металургії та видобутку вугілля бельгійськими підприємствами грали не меншу роль.

Як переконливо доводить Вім Петерс, стабільність бельгійських металургійних підприємств, які були часткою інтегрованих комплексів, надто сильно залежала від державної політики. Надмірна переконаність у державних гарантіях з боку Російської імперії, відсутність економічного прогнозу стали причинами для кризи бельгійського та іншого іноземного капіталу на Донбасі. Ефект від надприбутків, отриманих першими інвесторами на Донбасі, став причиною необережного розміщення інвестицій та промислових потужностей, які не були захищені жодними урядовими зобов'язаннями.

Не менш важливим фактором, який впливав на ефективність роботи бельгійського капіталу, був рівень корупційних відносин у місцевій владі та керівництві Російської імперії. Чи не найяскравішим прикладом є бельгійські інвестиції в Миколаєві, де було побудовано сучасний кораблебудівний завод, який однак, не зміг запрацювати на повну потужність і отримав основні замовлення лише після банкрутства і переоформлення на нових власників - французьких інвесторів та великих російських банків.

У 1899 р. бельгійським "Анонімним товариством донецьких скляних і хімічних заводів" було побудовано підприємство, яке згодом стало гордістю Донбасу - Костянтинівським заводом "Автоскло". Джерело: сайт "Донецк: история, события, факты"

Першість бельгійського капіталу в створенні Донецького кам'яновугільного басейну як промислового центру Російської імперії очевидна, саме з цих процесів слід починати історію індустріалізації в Східній Україні. Однак, слід визнати, що крім побудови промислових потужностей представниками бельгійського інженерного та фінансового корпусу, дуже гостро стояли питання соціальної інфраструктури, адже на новозбудованих підприємствах більшість соціальних об'єктів існували лише для іноземців. Доволі важкі умови праці та життя найманих працівників (найгірше сезонних і трохи краще - працівників з довготерміновими контрактами), непропорційність оплати праці бельгійських (та інших іноземних) працівників порівняно з місцевими, створювали додаткове напруження у відносинах.

Ставка на Російську імперію не спрацювала

Сегрегація, яка виявлялася у житті бельгійських громадян в Україні, їхня віддаленість від основної маси працівників була викликана не лише мовними бар'єрами чи існуючими соціальними нормами. Представники Бельгії були мешканцями Західної Європи, які лише починали відкривати для себе Східну Європу, виходячи зі своїх уявлень про необхідний рівень культурного та технологічного розвитку. Як на початку ХХ століття, так і тепер, саме звідси виникав фактор "учуження". Як стверджує Ларі Вульф: "...учуження є почасти наслідком економічної нерівності між заможною Західною Європою та злиденною Східною, але така нерівність неминуче огортається мереживом культурних забобонів. "Залізну завісу знято", але тінь її залишилася".

Численні нарікання бельгійських працівників на Донбасі на відсутність урбаністичної культури, пам'ятників та театрів чудово ілюструють тодішні уявлення бельгійців про цивілізацію та її обов'язкові ознаки. Громадяни Бельгії, які в основному були колись мешканцями великих міст, опинилися не тільки у іншомовному середовищі, але й іншому географічному просторі, який позначався інакшим типом опанування простору. Проте, бельгійські підприємства доволі швидко створили розважальну інфраструктуру для своїх співвітчизників, зробивши її абсолютно закритою для оточуючого населення.

Соціально-політичні заворушення 1905 і 1917 років стали причинами для втрати бельгійським капіталом численних виробництв, які були ними створені. Не останню роль у цьому зіграла позиція місцевих працівників, які вбачали у бельгійських інвесторах лише союзників царського режиму.

На жаль, представники Бельгії, які знаходилися в Україні, не взяли активної участі у процесах відновлення української державности в 1917-1921 роках, більше того, Королівство Бельгія виступило чи не найбільшим притулком для представників царської армії та адміністрації. Зрозуміло, що очікування сотень тисяч бельгійських підприємців та рядових громадян, які утримували акції бельгійських та бельгійсько-російських підприємств, були на боці відновлення Російської Імперії, що йшло всупереч національним і політичним прагненням представників українського народу. Встановлення радянської влади, однак, поклало край не тільки сподіванням українського народу на власну державність, а й закрило можливість іноземним інвесторам діяти в Україні.

Довідка: Вперше англомовна версія цієї книги була представлена під час візиту Президента України Віктора Ющенка до Бельгії в жовтні 2009 року. В листопаді 2010 року в Дипломатичній Академії, вже на українській землі, відбулася презентація українського перекладу книги "Сталь у степах", яку робив особисто Вім Петерс. Дані заходи відбувалися в межах візиту бельгійської економічної місії на чолі з Принцем Філіпом в Україну.

Джерело: Портал неполітичних новин ngo.donetsk.ua

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.

"Звичайний фашизм": розбір тез про "священную войну" Росії проти України та Заходу

Один із важливих етапів у формуванні російської квазірелігійної доктрини "русского мира", яка за задумом має стати офіційною державною та релігійною ідеологією путінської Росії, відбувся 27 березня 2024 року. У цей день сталася знакова подія – у Залі церковних соборів Храму Христа Спасителя у Москві під головуванням Московського патріарха Кирила було офіційно затверджено "Наказ XXV Всесвітнього російського народного собору", який отримав назву "Настоящее и будущее Русского мира".

Німецька весна на Слобожанщині: війська кайзера та українські гайдамаки в спогадах місцевих

Весна 1918 року. Імперська армія Німеччини та Збройні сили Австро-Угорщини разом з Армією УНР звільняють Українську Народну Республіку від більшовиків. Українсько-німецький наступ пролягав через Слобожанщину і зупинився в районі села Лиски. Публікуємо спогади місцевих мешканців, які були свідками визволення Харківщини.