Спецпроект

Тридцять дві історії з-під грифу "Секретно"

Сюжет нової книги голови Вченої ради Центру дослідження визвольного руху Володимира В'ятровича "Історія з грифом "Секретно" побудований на антагонізмі СРСР та українського народу. Проте це не історія війни системи і руху, а історія людей по обидва боки цієї майже столітньої боротьби.

В історії, як і в житті завжди присутній антагонізм. Це й же антагонізм ми бачимо на сторінках книги Володимира В'ятровича "Історія з грифом "Секретно", сюжет якої побудований на протистоянні радянського тоталітаризму та українського народу. Проте це не історія війни системи і руху, а історія людей по обидва боки цієї майже столітньої боротьби.

Книга – про донедавна невідомі аспекти загальновідомих подій, є зразком якісної історичної публіцистики. До уваги читача – 32 нариси на основі розсекречених документів з архіву СБУ, які змальовують нашу історію від 1918 до здобуття Незалежності.

Українська сторона представлена низкою людських доль. Герої розповідей – учасники протистояння системі. Вони – з усієї України, вони – політичні, військові, мистецькі, церковні діячі, вони – студенти і священики, поети і діти, солдати і батьки…

Радянський режим представлений так, як його без прикрас і пудри висвітлювала його ж спецслужба: КГБ. Діяльність її висвітлена в донедавна таємних операціях: на сторінках книги можна побачити і щоденне життя таємних органів: фальсифікації, оперативні розробки, агентурні операції, і глобальні інформаційні війни спецслужб СРСР та США, в епіцентрі яких – українське минуле.

Фото: Gazeta.ua

В'ятрович розповідає про механізми депортацій та нутрощі радянської тюремної системи, яка хоч і здавалася бездоганною, втім була зламана ціною життя і здоров'я кількох поколінь.

Проте цей рух постає перед очима читача не безіменною силою, а в конкретних вчинках – успіхах і помилках, невдачах і мріях, врешті коханні та ненависті звичайних людей.

Історик когось позбавив звичної бронзи, а когось – не менш звичного дьогтю з пір'ям. Спробував побачити крізь сухий стиль заведених “органами” справ та таємних звітів чекістів живі обличчя, біль і надії чоловіків та жінок, котрі не завжди хотіли йти у бій, ціною якому було життя.

Геппіенди – не для цих історій.

Але сльози і посмішки – звичайна плата за вибір, якого не уникнути нікому і який щодня стоїть перед кожним і до нині.

За нашими кроками історики вже завтра писатимуть про країну, якої немає без розмаїття її громадян. І рішення нині може бути далеко не легшим, ніж чиєсь 60 років тому.

Чи були вони героями? Чи були зрадниками? Чи може перемога обернутися поразкою і навпаки? Відповіді на ці питання десятиліттями ховали під грифами “Секретно”. В'ятрович не лише зняв старі грифи, але й спробував описати події так, щоб читач міг робити власні висновки.

Чи вдалося це йому? Перші думки зможемо почути на київській презентації “Історії з грифом “Секретно” 14 листопада о 18-30 в книгарні “Є” (Лисенка, 3, ст. м. "Золоті ворота").    

«Віроломства» Гітлера не було. Сталін все знав, але нічого не робив

Пакт Молотова-Ріббентропа, чи якщо бути відвертими Сталіна і Гітлера про ненапад та розподіл сфер впливу у Європі був бомбою сповільненої дії. Хоча шлюбний «медовий місяць» між двома диктаторами і тривав два роки, було зрозуміло, що так довго бути не може, хтось один таки піде війною на іншого. І ось коли на цю бомбу вже був закладений часовий механізм і радянські розвідники спостерігали та доповідали про місяці, тижні й дні, що залишились до початку війни, Сталін нічого не робив. Чому так сталось і чому народився один із найпопулярніших радянсько-російських міфів про «віроломний» напад Третього Райху, спробуємо розібратись у пропонованому матеріалі

Українська культура у листівках і платівках діаспори

Українська листівка як засіб комунікації в українській повоєнній діаспорі представляє не тільки унікальне мистецьке явище, а як на мене, і мовну, лінгвістичну цінність. У час повоєнного тоталітаризму поштівки та музичні диски з українською музикою перетворилися на засіб підтримки рідних та близьких, як на поселеннях так і в Україні.

Останні форпости “русского міра” на Одещині

Останнім часом Україна завдяки наполегливій праці істориків, публіцистів, журналістів і блогерів розбірливіше дивиться на власну минувшину. Тепер без особливих зусиль середньостатистичний школяр “на пальцях” може пояснити, що Чорне море не копали древні “укри”, українську мову не вигадували в “австро-угорському генштабі”, Ленін не те, щоби не “зробив Україну”, а й узагалі тут ніколи не бував. І, найголовніше, як виявилося, не сучасні українські можновладці “переписують історію”. Її переписали радянські історики-фантасти, а нині їхню справу продовжують російські неоімперські пропагандисти.

Харківські адреси Миколи Міхновського

Де мешкав і працював Микола Міхновський у Харкові? Це важливе питання для належного вшанування пам’яті основоположника української незалежності (самостійності) досі належним чином не досліджене. В Харкові, зокрема, дотепер немає йому пам’ятника.