1 листопада 1918

Солідарність заради майбутнього. ЗВЕРНЕННЯ

До 100-ліття польсько-української війни 1918 року поляки та українці разом – в імʼя солідарності задля майбутнього!

1 листопада 2018 року минає 100 років від початку польсько-української війни. Війни, яку вели спершу за Львів, а потім за Галичину – йдеться у зверненні опублікованому на сторінці видання "Збруч".

 

Ми — члени польських та українських громадянських середовищ, які вже роками задіяні у побудові добросусідства і мудрого діалогу, — закликаємо, щоб памʼять про конфлікт 100-літньої давнини став уроком, з якого ми зможемо зробити належні висновки, особливо стоячи перед новопосталими загрозами і сутичками довкола "історичних памʼятей" обох наших народів.

Ця річниця дуже важлива для українців і поляків.

Перед лицем нинішніх загроз, спричинених політикою Росії, її спробою змінити правовий порядок у Європі шляхом анексії Криму та східних теренів України; перед лицем кризи в Європейському Союзі, яка загрожує стабільності нашого континенту, а також зміни політики Польщі щодо України, внаслідок чого випрацювані впродовж останніх 30 років засади співпраці й діалогу між обидвома державами сьогодні поставлені під сумнів, а то й просто знищуються, — ми закликаємо до глибшої рефлексії над станом польсько-українських стосунків.

Боротьба, яка розпочалася 100 років тому, закінчилася поразкою України. Була вона польською перемогою, за яку Польща заплатила ціну вищу, ніж за не одну поразку.

Тоді перемогла концепція, що на політичній мапі світу нема місця для незалежної Української держави.

На її згарищі виросла радянська імперія, яка невдовзі знищила мільйони поляків та українців. Наші предки, діючи разом, могли б запобігти цьому, але не зуміли порозумітися.

Цю боротьбу Яцек Куронь назвав братовбивчою, бо гинули в ній не лише брати, а й сама ідея братерства наших народів. A сьогодні мусимо спільно задуматися над тим, чи не схильні ми повторити давні помилки.

1 листопада о тій самій годині — o 17.00 у Польщі i о 18.00 в Україні — зустріньмося біля могил тих, які тоді боролися одне з одним. Там, де немає таких поховань, зустріньмося у місцях, які нагадують про польську присутність в історії Україні та українську присутність в історії Польщі, а передусім – у місцях, які нагадують нам про польську-українську співпрацю та про осіб, завдяки яким така співпраця була.

Разом запалімо свічки, помолімося спільно за полеглих, віддаймо їм шану; знайдімо час, щоб разом помовчати, і збережімо в наших серцях памʼять про ті події та їхніх учасників.

Памʼять не про те, що вони воювали одне з одним, а про те, що кожен із наших народів – відповідно до своєї точки зору – боровся тоді за справедливе діло, за свободу своєї батьківщини, за незалежність народу. І нехай та памʼять нас зближує, а не розділяє – в імʼя часу і майбутнього Європи задля наступних поколінь українців і поляків.

Зустріч 1 листопада – це також добра нагода, щоб згадати про 100-ту річницю Варшавської битви, що надходить. Тоді воїни Симона Петлюри та Юзефа Пілсудського, стоячи плече до плеча, боролися за незалежність своїх держав: Польщі та України.

І разом обороняли Варшаву та Європу перед більшовицькою навалою. У тій боротьбі солдати й офіцери армії Української Народної Республіки (часто учасники польсько-української війни 1918–1919 рр.) до кінця виконали свої зобов’язання щодо Речі Посполитої. Вони вірно стояли поряд зі своїми союзниками, не жаліючи своєї крові у боротьбі за вільну Польщу.

Солідарно, разом, 1 листопада, о тій самій годині (о 17:00 у Польщі й о 18:00 в Україні), запалімо "свічки памʼяті" у багатьох містах України та Польщі.

У Варшаві: на Православному цвинтарі на Волі й на Військовому цвинтарі на Повонзках;

У Перемишлі: на Комунальному цвинтарі (на могилах Перемиських Орлят) і на Військовому цвинтарі Української Народної Республіки;

У Любліні: на Православному й Римо-Католицькому цвинтарі; у Кракові: на Цвинтарі на Раковіцах;

У Ґданську: (символічно) біля памʼятника св. Володимира.

У Києві: вул. Костельна (біля костелу). 

У Кривому Розі -  вулиці Мартіна Шимановського в старому районі Гданцівки, де була перша Каплиця Святої Брігітти

У Львові - Личаківський цвинтар, поховання воїнів УГА, цвинтар Орлят, воїнів АТО 

У Славському - на г. Маківка (акція відбудеться раніше, між 12-13:00)

У Миколаєві - школа  Ольжича (вулиця Айвазовського)

У Рівному - біля памятника Петлюри. 

У Харкові - вул. Танкопія 12 Б (на даху Академії Лідерів).  

У Чернівцях - Польський народний дім (вулиця Кобилянської, 40).

Від імені організаторів зустрічей 1 листопада у Польщі та Україні:

Ярослав Грицак

Данута Куронь

Мирослав Маринович

Єжи Рейт

Пйотр Тима

Іза Хруслінська

25.10.2018

Причини масового полисіння дітей у Чернівцях влітку 1988 року

Взятися за написання цієї статті спонукали мене публікації, у яких протягом 30 років після трагедії, що зачепила багатьох чернівчан, продовжують поширювати брехню про причини масового полисіння у Чернівцях. І найголовніше, що змусило це зробити - передчасний відхід у вічність мого колеги по роботі та товариша - Анатолія Галіна, який у часи тоталітарного режиму не побоявся піти проти системи, завдяки зусиллям якого стали відомі справжні причини полисіння у Чернівцях влітку 1988 року.

"Редактор" Василь Мудрий і його "Діло"

У списку тих, кого дуже хотіли завербувати в 1930-ті роки працівники НКВД СССР, був тодішній голова Українського національно-демократичного об'єднання – найпотужнішої західноукраїнської парламентської партії і головний редактор найстарішої української галицької газети "Діло" Василь Мудрий.

Як Роман Шухевич-"Щука" тричі березневу Тису перепливав

Роман Шухевич був чудовим плавцем, чемпіоном українських національних змагань з плавання. У нього була цивільна мрія – до 40-річчя переплести протоку Ла-Манш. Готувався, тренувався, багато плавав. Але на практиці – довелось боротись з окупантами й тричі долати Тису. Не для того, щоб втекти від відповідальності. А для того, щоб виконати свій обов'язок вояка, борця за незалежну й соборну Україну.

Яким був радянський лад? Судження історика

Деякі експерти пов'язують оптимістичні для нас перспективи в російсько-українській війні з відходом Владіміра Путіна від влади. Однак він є надто пересічною фігурою, яка не заслуговує сполученого з нею терміну "путінізм". Ми повинні усвідомити самі і переконати союзників у тому, що Російська Федерація являє собою екзистенційну загрозу для всіх народів, які потрапили в орбіту Кремля. Конкретна фігура очільника російських панівних кіл – справа другорядна. Ця країна готова порушувати встановлений світопорядок за будь-яких умов.