Народився Анатолій Шевчук 6 лютого 1937 року в Житомирі в сім’ї робітника. Доводився старшим братом письменнику Валерію Шевчуку.
Після середньої школи закінчив технічне училище за фахом будівельного майстра, але працювати за професією не міг через ваду серця. Через цю хворобу був комісований з армії. Влаштувався на роботу в Житомирську обласну друкарню і став найкращим в області лінотипістом. З юності болісно переживав утиски української мови та культури з боку влади. Завжди був прихильником незалежності.
 |
| Анатолій Шевчук |
З 1960 р. Анатолій Шевчук публікував у республіканській та обласній пресі новели та оповідання. 1962 його творчість обговорювалася в комісії роботи з молодими авторами Спілки письменників України. Підготував для видавництва "Радянський письменник" збірку новел.
Євген Сверстюк так відгукувався про творчість Шевчука в журналі "Зміна" № 12 за 1962: "Особливо приємно відзначити, що твори Шевчука виділяються серед творів багатьох професіоналів культурою форми, психологічною витонченістю і чистотою естетичного звучання".
1964 р. А. Шевчук домовився зі львівським мистецтвознавцем Богданом Горинем про друкування самвидаву. Працюючи в друкарні, Шевчук потай виготовляв лінотипний набір текстів, які Б. Горинь відвозив до Львова. А друкувався текст у майстерні одного львівського художника-графіка. 26 серпня 1965 Б. Горинь був заарештований, але набір у Львові не знайшли. Шевчук залишився поза підозрою.
Однак набір статті "З приводу процесу над Погружальським" (щодо підпалу Публічної бібліотеки в Києві 24.05.1964) Шевчук закопав на березі річки. На нього випадково натрапили підлітки і віднесли... в КГБ. 23 травня 1966 р. Шевчука заарештували.
На слідстві сказав, що машинопис статті знайшов у бібліотечній книжці, а набрав текст, щоб зробити брошуру, оскільки як книголюб колекціонує всілякі матеріали про бібліотеки. Цієї "легенди" Шевчук дотримувався до кінця. А коли стали виявляти його зв’язки зі Львовом – перестав відповідати на запитання.
У жовтні 1966 А. Шевчук засуджений за ч. 1 ст. 62 КК УРСР ("антирадянська агітація і пропаганда") до 5 р. ув’язнення. Карався в таборах суворого режиму Дубравлагу (Мордовія). У таборах входив до української громади, яка складалася з повстанців та молодих дисидентів. Передавав листи з описом життя в таборі про постійні приниження і знущання над в’язнями.
Один такий лист із табору № 17, а також троє оповідань і уривки з листів братові Валерію Шевчуку, письменникові, В'ячеслав Чорновіл опублікував у збірнику "Лихо з розуму" (1967). Неодноразово потрапляв до штрафного ізолятора (ШІЗО).
Після звільнення в 1971 р. Шевчук півроку перебував під адміністративним наглядом як такий, що "не став на шлях виправлення". Фактично нагляд тривав аж до проголошення незалежности.
Видав книжки "Вертеп добра і зла" (1991); "Чорний човен неволі" (1999); "Таємниця Федора Шведа" (2006); "Барви далеких літ" (2007); листування з братом Валерієм "Розмова з ворожим підслухом"; мав публікації у колективних збірниках, у пресі.
2006 року А. Шевчук став лауреатом премії ім. Івана Огієнка. Указом Президента України від 26.11.2005 його нагороджено орденом „За мужність" ІІІ ступеня.