Рeштки Руднєва зникли. ФОТО

У могилі російського революціонера-більшовика Миколи Руднєва в Харкові знайшли порожнечу.

Про це повідомив директор департаменту у справах інформації та зв'язків з громадськістю Харківської міської ради Юрій Сидоренко під час брифінгу, пише офіційний сайт міськради.

"Могила Руднєва виявилася черговим комуністичним фейком", - зазначив посадовець на своїй сторінці у "Фейсбуці".

Це з'ясувалося під час шурфування (вироблення прямокутного перерізу невеликої глибини) місця де, начебто, спочивав Руднєв. Окрім будівельного сміття під могильною плитою робітники не знайшли нічого.

 

Роботи велися на глибині до 2,5 м. Як вважають фахівці, цього достатньо, щоб зрозуміти, чи варто шукати далі прах, чи ні. Плиту з місця передбачуваного поховання приберуть. Чи буде вона утилізована, чи яка доля її чекає надалі, поки точно невідомо. 

За підсумками проведених робіт буде складено відповідний акт, який спрямують до Міністерства культури України, щоб змінити статус місця.

 

Микола Руднєв - революціонер, більшовик, командир харківської Червоної гвардії у 1917-1918 роках. Під керівництвом Руднєва у Харкові військові роззброїли війська УНР і зайняли найважливіші об'єкти міста. З лютого 1918 року - заступник наркома у військових справах т. зв. Донецько-Криворізької республіки зі столицею в Харкові, з липня 1918 року - начальник штабу Царицинського фронту.

Під час боїв під Царициним був смертельно поранений. Похований спочатку в Царицині, а потім у 1919 році "на прохання трудящих" перепохований на Михайлівській площі в Харкові, яка отримала  його ім'я. Тут же стояв і пам'ятник Руднєву, який у 2015 році активісти звалили з постамента.

У 2015 році в рамках декомунізації площу Руднєва перейменували на площу Героїв Небесної сотні. 

Із проханням про перепоховання праху Миколи Руднєва до міської ради звернулися представники "Східного корпусу". Міська комісія з питань топоніміки та охорони історико-культурного середовища розглянула це питання та прийняла рішення перепоховати останки на одному з кладовищ Харкова.

Як у Харкові встановлювали (та руйнували) пам’ятник УПА

1992 рік. У харківському Молодіжному парку, поруч із хрестом пам'яті жертв Голодомору установлюють перший на Лівобережжі пам'ятний знак воїнам УПА. У день відкриття біля знаку стоїть почесна варта курсантів кількох училищ. Церемонія починається молебнем за участі священників УАПЦ та УГКЦ. За кілька років пам'ятний знак стане мішенню понад сотні актів вандалізму: його засипатимуть сміттям, руйнуватимуть, намагатимуться "обміняти" на пам'ятник лєніну, а згодом — украдуть.

Дівчата під Крутами: ким були перші доброволиці УНР

29 січня Україна вшановує полеглих у бою під Крутами. У 1918 році чотири сотні юнаків-курсантів першої української військової школи та збірна сотня студентів і гімназистів затримали просування до Києва регулярної більшовицької армії, яка переважала українську у понад 10 разів. Зі спогадів одного із гімназистів, ройового студентської сотні Левка Лукасевича, стало відомо, що на фронті разом із чоловіками були і дівчата.

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.