На території колишньої бази Інституту археології НАН України виявили людські останки

Інститут археології НАН України повідомляє: людські рештки, знайдені біля колишньої археологічної бази на Подолі - залишки Щекавицького кладовища, які раніше досліджувалися археологами та антропологами.

Згідно з офіційним роз'ясненням Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій (КНМЦ) та Державного історико-архітектурного заповідника (ДІАЗ) "Стародавній Київ", знайдені кістки — археологічні знахідки з давніх розкопок. 

"Велика кількість людських кістяків, зібраних під час численних археологічних досліджень у Києві залишилася у великому контейнері на подвір'ї. Кількість людських кісток там неймовірна – понад 10 тон. Це переважно людські кістяки із розкопок на схилі гори Щекавиці, де колись було розташоване кладовище. Їх понад тисяча!", - пояснюють у ДІАЗ "Стародавній Київ"

Будинок на вул. Сковороди, 9-Б, біля якого знайшли контейнер із людськими кістками, розташований на території ДІАЗ та перебуває на балансі КНМЦ. Раніше у будівлі  працювала Подільська археологічна експедиція Інституту археології НАН України, яка функціонувала тут у 1984–2021 роках. Згодом у зв'язку із закриттям будівлі на реставрацію, Інститут остаточно витіснили з приміщення. 

"Археологи втратили доступ до решток, що зберігалися в підвалі. Їх перенесли в металевий контейнер, наданий структурою КМДА. Відтоді всю відповідальність за їх стан та збереження несе Департамент охорони культурної спадщини КМДА", — пояснюють в Інституті археології НАН України .

Як пояснили в Інституті археології, ці кістки — переважно з поховань, виявлених на схилах гори Щекавиці, де в минулому розташовувалося кладовище. Археологи зазначили, що рештки вже вивчені, не становлять наукової цінності й мають бути перепоховані:

"Фахівці вже неодноразово пропонували перепоховати ці рештки — як це прийнято у світовій археологічній практиці. Інститут звертався до Міністерства культури, адже згідно з законом, навіть такі рештки вважаються частиною музейного фонду. Інститут археології не має стосунку до того, в якому стані зараз перебувають людські рештки. Відповідальність лежить на органах місцевої влади. Ми закликаємо до цивілізованого вирішення — перепоховання та відновлення наукової присутності археологів на Подолі".

 

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.