На Полтавщині відкрили меморіальну дошку учасниці українського визвольного руху Харитині Кононенко

До 125-річчя Харитини Кононенко у Кобеляках на Полтавщині відкрили меморіальну дошку діячці волонтерського руху з підтримки УПА.

Про це повідомили у Представництві Українського інституту національної пам'яті в Полтаві.

125 років тому, 18 жовтня на Полтавщині, у родині діяча "Братства тарасівців", поета Мусія Кононенка народилася донька Харитина – громадська діячка, активістка українського жіночого руху, письменниця.

У міжвоєнний період Харитина Кононенко жила в Галичині. Створила серед українок краю осередки жіночого руху "Просвіти". Займалася органiзацiєю жiночих гурткiв на Холмщинi, Посяннi, Лемкiвщинi. Друкувала етнографiчнi довiдки у львiвських виданнях – журналi "Нова хата" та газетi "Дiло", де вела сторiнку для жiнок.    

1941-го Харитина їде до Рівного, де очолює "Жіночу службу України" і займається організацією Українського Червоного Хреста. Завдяки її зусиллям, вдалося врятувати тисячі людей, особливо в перші роки нацистської окупації. Після заборони гітлерівцями 1942-го діяльності Українського Червоного Хреста, Харитина Кононенко очолює його підпільну структуру, тісно пов'язану з УПА. Організовує медичне забезпечення для бійців УПА. Налагоджує роботу "Жіночої служби України" на Волині. Її робота – надання практичної медичної і соціальної допомоги, притулку звільненим з полону.

За співпрацю з УПА Харитину Кононенко 16 липня 1943-го арештувало гестапо. 15 жовтня 1943-го гітлерівці її розстріляли, а тіло спалили. Перед смертю Харитина Кононенко залишила заповіт своїй співкамерниці Софії Степанюк: "Краще смерть, як такі зневаги та наруги. Якщо Господь вас збереже, розкажіть про страшні наші страждання. Хай всі українці знають, як гинули їхні брати і сестри. Хай ніколи не вірять ніяким "визволителям", а самі здобувають свої права".

 

Як кдб намагався перешкоджати заходам з ушанування Євгена Коновальця

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України виявлено низку документів про те, як органи кдб срср у різні періоди відстежували заходи української діаспори з ушанування пам'яті голови ОУН Євгена Коновальця і намагалися всіляко перешкоджати їх проведенню.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.