Як відкривають архіви соціалістичних спецслужб у Німеччині

1989 року співробітники Штазі знищували документи всіма способами: вогнем, водою, навіть розривали руками. Архівісти досі відновлюють їх по шматочках. Що ж стосується архівів КГБ, то найбільший масив відкритих документів - в Україні.

"Таке враження, що служба безпеки НДР [Народна Німецька республіка, соціалістична половина Німеччини в 1949-1990 роках - ІП], більше відома як Штазі, стежила за кожним німцем. Молодіжні організації були одним з об'єктів пильної уваги, як такі, котрі можуть перейняти західні цінності на шкоду ідеалам соціалізму".

Це уривок із розповіді співробітниці Відомства уповноваженого в справах архівів Міністерства держбезпеки НДР у місті Лейпциг Габриелє Штайнбах, яка вже понад 20 років працює з колись секретними документами.

Її розповідь -- це не сухі статистичні дані про кількість томів, справ і співробітників секретної служби. Це історія її життя. Життя молодої продемократичної активістки, яких до кінця 80-х років минулого століття в Східній Німеччині ставало з кожним роком усе більше.

Габриелє із чоловіком та друзями входила до складу групи політично активної молоді, яка спостерігала за проведенням виборів у Лейпцигу, виступала за возз'єднання Німеччини, брала участь у мітингах. Так вона з однодумцями потрапила в поле зору Штазі.

Габриелє Штайнбах з порваними документами. Фото автора

Самі вони добре розуміли, що за ними стежать і що, можливо, один з них таємний агент. "Іноді я дивилася на своїх товаришів, намагаючись угадати, хто з них співпрацює з Міністерством держбезпеки. І впевнена, що в інших були такі ж думки", -- згадує Габриелє.

Тоді вона багато б віддала, щоб хоч краєчком ока зазирнути в секретні папки, й навіть припустити не могла, що скоро ці документи стануть загальнодоступними, а вона сама працюватиме в цьому архіві.

Габриелє прийшла на роботу в архів в 1993 році й довідалася, що за їхньою групою справді стежили, і вона сама проходила в матеріалах служби під прізвиськом Лірика - так "гебісти" відзначили те, що вона писала вірші. А от інформатора, на щастя, у їхній групі не було.

КГБ по-німецьки

Міністерство державної безпеки НДР (Ministerium für Staatssicherheit, неофіційна скорочена назва - "Штазі"), як і радянське КДБ, є легендарною службою, чия робота наганяла жах на власних громадян.

Спецслужба щільною сіткою обплутала всю країну. На відносно невелику НДР із населенням приблизно 17 млн осіб у Штазі до 1989 року працювали майже 91 тисяча офіційних співробітників, а понад 170 тисяч осіб співпрацювали з "гебістами" неофіційно.

Ці люди писали доноси й складали досьє на тих, хто міг загрожувати режиму.

Архів служби безпеки, включаючи регіональні відділення, - це 111 погонних кілометрів папок з документами, 41 млн карток і 15,6 тисяч мішків з пошкодженими матеріалами.

1989 року співробітники Штазі намагалися знищити документи всіма можливими способами: вогнем, водою й навіть розривали руками.

Найважливіші документи були розірвані. Співробітники архівів дотепер відновлюють їх по шматочках, як величезний пазл, але понад 15 тисяч мішків досі залишаються не розібраними.

З 1993 року архіви Штазі повністю відкриті для громадськості. Усі охочі можуть подати запит на одержання інформації, який буде виконано.

І німці активно цим користувалися, особливо в перші роки. З 1993 року в архів надійшло понад 7 млн запитів, 3 млн з яких - це запити від приватних осіб надати всю інформацію, яку на них зібрало Штазі.

У 2014 році було подано лише 67 тисяч запитів. Багато хто свій інтерес уже задовольнив, та й відповідь можна чекати аж три роки. Щоправда, особи похилого віку і хворі, які не можуть чекати так довго, одержують інформацію позачергово.

Таємне стає явним

В Україні архіви СБУ відповідно до закону про доступ до архівів радянських спецслужб теж відкриті.

У грудні 2015 року глава Служби безпеки України Василь Грицак і глава Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович оголосили про початок чергового етапу виконання згаданого закону - підготовки до передачі історичних матеріалів у майбутній Архів Українського Інституту національної пам'яті.

За словами Василя Грицака, попит на інформацію, що зберігається в Галузевому Державному Архіві (ГДА) СБУ й архівних підрозділах регіональних органів, зростає: торік зафіксовано 1 377 звернень громадян, 173 із них подано іноземцями.

Майже 60% звернень стосувалися пошуку або надання інформації про зниклих або репресованих радянською владою родичів; 597 запитів - від організацій, наукових установ, ЗМІ.

У 2015-му читальний зал ГДА СБУ відвідали понад 400 осіб більше 1100 разів.

Нещодавно призначений директор Галузевого державного архіву СБУ Андрій Когут розповів, як Росія намагалася обмежити доступ до українських архівів КДБ.

"За часів Януковича була спроба Російської Федерації укласти спеціальну архівну угоду між Білоруссю, Казахстаном, Росією, Україною й Вірменією, - розповів пан Когут. - Дуже цікавим аспектом цієї угоди було те, що жодна з країн не мала права надати відкритий доступ до документа, якщо хоч одна інша країна проти цього заперечувала б. Фактично, це б повністю закрило доступ до будь-яких архівних документів". На щастя, тоді вдалося зупинити цю архівну угоду - з боку України вона не було підписана й не діє".

У Росії ж дотепер діє мораторій на розсекречення документів КДБ.

Загалом у фондах Галузевого державного архіву Служби безпеки України - майже 180 тисяч одиниць зберігання (томів), створених у радянський період. Це становить понад 7 погонних кілометрів архівних документів.

І тепер в Україні - найбільший масив відкритих документів колишнього КДБ. "Якщо порівняти з республіками колишнього Радянського Союзу, з тими, де зберігалися архіви КДБ, то найбільший відкритий масив документів - власне, в нас", - підкреслює директор архіву СБУ.

Автор: Кирило ВОРОНКОВ (Одеса-Лейпциг-Одеса)

Джерело: Голос України

Інші матеріали за темами НДРСПЕЦСЛУЖБИАРХІВИ

Причини масового полисіння дітей у Чернівцях влітку 1988 року

Взятися за написання цієї статті спонукали мене публікації, у яких протягом 30 років після трагедії, що зачепила багатьох чернівчан, продовжують поширювати брехню про причини масового полисіння у Чернівцях. І найголовніше, що змусило це зробити - передчасний відхід у вічність мого колеги по роботі та товариша - Анатолія Галіна, який у часи тоталітарного режиму не побоявся піти проти системи, завдяки зусиллям якого стали відомі справжні причини полисіння у Чернівцях влітку 1988 року.

"Редактор" Василь Мудрий і його "Діло"

У списку тих, кого дуже хотіли завербувати в 1930-ті роки працівники НКВД СССР, був тодішній голова Українського національно-демократичного об'єднання – найпотужнішої західноукраїнської парламентської партії і головний редактор найстарішої української галицької газети "Діло" Василь Мудрий.

Як Роман Шухевич-"Щука" тричі березневу Тису перепливав

Роман Шухевич був чудовим плавцем, чемпіоном українських національних змагань з плавання. У нього була цивільна мрія – до 40-річчя переплести протоку Ла-Манш. Готувався, тренувався, багато плавав. Але на практиці – довелось боротись з окупантами й тричі долати Тису. Не для того, щоб втекти від відповідальності. А для того, щоб виконати свій обов'язок вояка, борця за незалежну й соборну Україну.

Яким був радянський лад? Судження історика

Деякі експерти пов'язують оптимістичні для нас перспективи в російсько-українській війні з відходом Владіміра Путіна від влади. Однак він є надто пересічною фігурою, яка не заслуговує сполученого з нею терміну "путінізм". Ми повинні усвідомити самі і переконати союзників у тому, що Російська Федерація являє собою екзистенційну загрозу для всіх народів, які потрапили в орбіту Кремля. Конкретна фігура очільника російських панівних кіл – справа другорядна. Ця країна готова порушувати встановлений світопорядок за будь-яких умов.