Лесь Танюк: "Комуністи у серпні 1991-го самі собі вирізали апендицит"

Шістдесятник, театральний режисер і політик, народний депутат Верховної Ради першого демократичного скликання Лесь Танюк був одним із тих, хто очолював опір ГКЧП в столиці України 19-21 серпня 1991 року. Фрагмент спогадів, записаних майже двадцять років тому.

Є дві точки зору на "три доби, які потрясли Радянський Союз". Одні вважають путчистів "добрими молодцями", які намагалися зупинити розвал держави, інші – злочинцями, п'яницями і негідниками, які наважилися на узурпацію влади з ненависті до перебудови і відкладеному у часі, але все ж очевидному для всіх спостерігачів процесу краху комуністичної імперії.

Лесь Танюк (1938-2016)

Лесь Танюк належав до, словами Василя Стуса, "маленької щопти" людей, яким залежало, щоб Україна була. І коли комуністичні, армійські та кагебістські бонзи спробували зірвати підписання Союзного договору шляхом антиконституційного заколоту, то він був там, де мав бути – там, де народжувалась нова українська нація.

У боротьбі з великою ядерною державою, яка не хотіла відпускати Україну. Одни з осередків опору в ті серпневі дні була Верховна Рада. Не законодавчий орган як такий, бо ж канікули, а окремі депутати з демократичної опозиції – Народної Ради.

Саме вони стали дріжджами нової держави. Ніхто ще не знав, що буде 24 серпня. Була цілком реальна небезпека санкцій, арештів, танків на Хрещатику і навіть розстрілів.

Події в Литві, Грузії, Вірменії, Азербайджані, Казахстані, Узбекистані були надто наочними. Політбюро легко пускало кров, намагаючись репресіями ліквідувати небезпеку "параду суверенітетів". Таким евфемізмом тоді називали можливу самостійність радянських республік.

Україна 1989-1991 років - це мітингове море і кожен день наближав до незалежності

Україна була найбільшим "мозолем" Москви. Тут де-факто відбувалась "змичка" націоналістів, демократів і частини комуністичної та народногосподарської номенклатури. Кожен хотів свободи і незалежності. Кожен уявляв її по-своєму. Але інтереси збіглись і президент СРСР Михайло Горбачов бачив як Україна іде в своєму напрямку. Консерватори з московського керівництва вирішили відсунути свого "слабохарактерного" генсека і пішли ва-банк.

От саме про ці три дні, які визначили долю нації, на початку 2000-х років я і поговорив з Лесем Танюком, який відійшов два роки тому. Нехай ця публікація буде, як кажуть, "замість квітів на могилу" визначного політика і митця.

Своєї квартири він тоді у столиці ще не мав. У другій половині 80-х рр., незадовго до обрання до парламенту він повернувся з вимушеного "заслання" до Москви. Після розгрому дисидентського руху українські партчиновники не давали йому працювати, закривали спектаклі, розсипали набір написаних ним книг, погрожували відправити "етапом" слідом за друзями – Світличним, Чорноволом та іншими.

Отже, після перемоги на виборах у Верховну Раду навесні 1990 року Танюк як і багато інших депутатів переїхав жити до готелю з символічним ім'ям "Москва".

"У ЧОРНОВОЛА БУВ КОМП'ЮТЕР, У МЕНЕ – ФАКС"

- Які спогади у вас залишилися від тих серпневих днів?

- Повідомлення про створення ГКЧП я почув по радіо. Відразу поспішив до Верховної Ради. Велика група депутатів з демократичної Народної Ради (Левко Лук'яненко, Володимир Філенко, Олександр Ємець та інші) намагалися прорватися до голови парламенту Леоніда Кравчука. Він вийшов до нас весь блідий, руки трясуться. Виявляється, від нього тільки-но вийшли ГКЧПісти Варенников [заступник міністра оборони СРСР] і Гуренко [перший секретар ЦК КПУ]. Каже: вони вимагали підтримати дії комітету.

Я йому: "Леоніде Макаровичу, чому ж ви їх не заарештували? Ви ж – законна влада ". Він криво посміхнувся: "Вони б мене заарештували ...".

У той же день Кравчук виступив по радіо. У виступі він ухилився від оцінки дій ГКЧП, закликав до успішного проведення збирання врожаю.

На вимогу членів президії Верховної Ради від Народної Ради ввечері 19 серпня було скликано позачергове засідання. Оскільки не було кворуму, Кравчук (з полегшенням) запропонував провести "обмін думками". Як пізніше я дізнався, члену президії Верховної Ради академіку Ігорю Юхновському у Львові відмовилися продати квиток.

Попросив дозволу ознайомити присутніх із заявою, що засуджує путч. Кравчук каже: "Ні".

Я: "Єльцин цю заяву зачитав з танка, честь України вже врятована". Довелося читати без дозволу. Як тільки я дійшов до фрази "злочинна фашистська хунта", Кравчук перебив мене і спробував заборонити, але дочитав до кінця.

Ні тіні сумнівів. Демократичні сили з першого дня путчу дали йому однозначну оцінку. Листівка НРУ на підтримку голосування у Верховній Раді

- Танків на Хрещатику, на щастя, не було. Але, наскільки відомо, штаб опору був створений і три доби здорово працював. Як це було?

- Київський штаб по боротьбі з путчем ми створили вже через чотири години після першого повідомлення ГКЧП. У готелі "Москва", прямо навпроти мого номера, жив В'ячеслав Чорновіл. У нього був комп'ютер, у мене – факс. Ще один штаб був у Ємця і Філенко.

Ми почали зв'язуватися з Прибалтикою, Москвою, Ленінградом. Президент Грузії Звіад Гамсахурдіа передав нам звернення до глав держав світу із засудженням путчу. З Москви нам повідомили, що донецькі шахтарі виступили проти ГКЧП, готують акції в підтримку Єльцина. Ми відразу почали дзвонити в Донецьк і встановили з ними тісні контакти.

Дзвонить телефон: "Лесь Степанович, я з Дому офіцерів. Чи не могли б ви разом з депутатами з Народної ради прийти до нас о другій годині? Ми хочемо, щоб були Лук'яненко, Скорик, Ємець та інші". Кажу, що, звичайно, ми не проти, але потрібно порадитися.

Висловив думку Чорноволу: по-моєму, нас хочуть заарештувати. В'ячеслав сказав: "Ти їм говори, що прийдемо". Природно, ми не збиралися потрапляти в пастку. На наступний день, після того, як побачили по телевізору тремтячі руки віце-президента і глави ГКЧП Янаєва, вирішили все ж піти на контакт з військовими.

На вході в будинок офіцерів стояв войовничий лейтенант, який спробував зупинити пресу, запрошену нами. Я йому сказав: "Ми тут диктуємо умови", відштовхнув його і пропустив журналістів. У залі сидить, підстрижений "їжачком", генерал Чечеватов, тодішній командувач Київським військовим округом.

Він каже: "Хлопці, я не розумію, що за самостійність України? У Франції є область Бретань, але немає ж бретанської армії. У нас же єдина матінка-Русь".

Розгорівся дикий скандал через те, що Чечеватов зажадав, щоб зал покинув полковник Вілен Мартиросян [політик-популіст, народний депутат СРСР, який входив до радикальної частини депутатського корпусу]. Депутати пригрозили, що встануть і підуть, якщо Чечеватов намагатиметься диктувати свої умови. Він не вгамовується, кричить депутату Кендзьору: "А ну, вимкни свою машину" (він, як завжди у ті роки, був з відеокамерою). Ярослав зробив вигляд, що вимкнув техніку, але все переговори записав.

Один з доказів узурпації влади комуністичною партією

ПУТЧИСТ ЗЛЯКАВСЯ... МАТУ

- А були спроби застосувати до вас силу, розігнати штаб?

- Пригадується один епізод. У фойє готелю постійно збиралися люди - підтримували своїх депутатів, поширювали листівки і так далі. Раптом відчиняються ліфт, з нього виходить людина, дивлячись на якого відразу розумієш, що він гебешник, було в ньому щось невловиме – чисто "професійне". Побачивши безліч людей, говорить: "Лесь Степанович, не можна порушувати готельний порядок. Тут дуже багато народу. Я прошу всіх піти! ".

Далі відбувся такий діалог:

- Вибачте, а ви хто?

- Я ніхто!

- А я - Танюк. То чи не пішли б ви на...

Довелося застосувати міцне слово. Всі здивувалися багатому словниковому запасу голови Комісії з питань культури, але вибору тоді не було, та й навряд чи він по-іншому б зрозумів. Гість позадкував назад в ліфт, а ми все гримнули сміхом.

Якби путчисти мали силу, то їм довелося б заарештувати і академіка Андрія Сахарова, і Юрія Афанасьєва. Якби вони заарештували в кожній республіці по 200-300 осіб, то, ні секунди не сумніваюся, відбулося б повернення до колишнього режиму. Тотальною "розстрільною" владою було б неважко навести "порядок" в країні.

У демократичних колах відбулося б різке розмежування: меншість пішла б у підпілля, а вихідці з "Демократичної платформи в КПРС" знайшли б спосіб домовитися з новою-старою владою. Але, з іншого боку, ГКЧП не відчував за собою народної підтримки. Коли їх справа провалилася, тільки один – міністр внутрішніх справ СРСР Борис Пуго – наклав на себе руки, виявився порядним у своєму злодійстві. Всі інші вижили і почали писати мемуари.

- "Поразка завжди сирота, зате у перемоги сто батьків". Чи не зіткнулися ви з подібним?

- Деякі хлопці "запізнилися". Буквально за кілька днів до путчу вони говорили правильні, критичні речі стосовно влади, а тут сховалися. "Зелені" та активісти товариства української мови на три дні путчу зникли.

Не було видно Володі Яворівського, десь по дорозі з Криму застряг Павло Мовчан. Сергій Головатий не виходив з "підпілля"...

Але зате коли почався "мітинг переможців" на майдані Незалежності, то вони виявилися в перших рядах. В основному це був переляк інтелігенції. У народі до цього поставилися дуже просто - "знову щось там нагорі затіяли, але все одно у них нічого не вийде".

КОММУНІСТИ- "ПРИСТОСУВАНЦІ"

- Як депутати-комуністи пережили крах ГКЧП?

- У них був шок! В цьому плані дуже показовий факт заборони діяльності КПУ на президії Верховної Ради 30 серпня. Заборонивши свою партію, вони, образно кажучи, самі собі вирізали апендицит. Що ж, логіка в цьому була – немає Компартії, немає і відповідальності. Адже у керівництві Верховної Ради члени Народної Ради мали тільки вісім місць, а комуністи – в два рази більше.

КПУ - гальмо суверенізації. Вулиця була в цьому одностайна

ФОТО: Олександр Малаховський

Після заборони КПУ понад 75% її членів викинули партквитки, і вже не вступили в відновлену через кілька років Компартію. Чи можна вважати, що в українській Компартії було три чверті людей демократичних поглядів? Ні, звичайно, таких було всього 5-6%, решта – пристосуванці.

- А чим вам запам'ятався день проголошення незалежності?

- Неймовірно гострою дискусією серед членів Народної Ради. За що голосувати в першу чергу – за заборону Компартії або за незалежність? Ми ледь не повбивали один одного.

Хто зараз повірить, що Лариса Скорик закликала не голосувати за Акт незалежності. Мовляв, не можна брати незалежність з "брудних рук" комуністичної більшості. Я відстоював іншу точку зору: якщо ми сьогодні заборонимо Компартію і виставимо з парламенту членів "групи 239", то завтра не буде кому голосувати за незалежну Україну.

Пані Скорик не врахувала одну хитру ідею. Верхівка Верховної Ради прекрасно розуміла, що на сесії Компартію заборонити вийде, треба домовитися між собою. З перевагою, образно кажучи, в півтора голоси президія Верховної Ради припинила діяльність КПУ, а потім ... сам себе позбавила законодавчих функцій. "Відіграти" назад стало неможливо.

- Існує думка, що за незалежність українці повинні дякувати перемозі демократів в Москві і особисто Борису Миколайовичу Єльцину...

Танк Радянської армії і захисники вільної Росії. Через кілька років ці танки підуть у наступ проти народів Чечні, Грузії та України

- Я б сказав інакше. Єльцину і його танку ми вдячні не за появу на карті незалежної України, а за крах комуністичного режиму і імперської державності. Все-таки ідея нашої незалежності давно жила в умах. Ми стежили за прибалтійськими подіями, Грузією, Молдовою.

Це не Єльцин подарував нам незалежність, це, скоріше, заслуга ... ГКЧП, який остаточно розвалив Союз.

ТРОХИ ЯКБИТОЛОГІЇ

- Як, на вашу думку, міг би виглядати ідеальний уряд незалежної України зразка серпня 91-го року? Чи мали демократи кадри, здатні очолити не тільки, грубо кажучи, міністерство культури, а й економічний блок?

- Ігор Рафаїлович Юхновський міг би бути хорошим прем'єр-міністром. До речі, в разі перемоги В'ячеслава Чорновола на президентських виборах, він був би призначений на цю посаду. Олександр Ємець мав усі дані для того, щоб очолити силовиків. Пригадайте як Степан Хмара "зрізав" його при призначенні на посаду голови Служби безпеки. Та той же Хмара прекрасно міг би виконувати контрольні функції, боротися з корупцією. З його енергією! Володимир Пилипчук міг би бути міністром економіки. Також в економічному блоці уряду знайшлася б робота для Володимира Гриньова і Володимира Ланового.

Мені не здається, що тодішня демократична еліта була "культурологічною".

Листівка, яка закликала українців голосувати за вчорашнього дисидента. Народ обрав колишнього секретаря ЦК

Якби у 1991-му президентом був обраний В'ячеслав Чорновіл, то до влади прийшов би новий клас з новими ідеями. Звичайно, після заборони злочинної Компартії мала бути проведена люстрація високопоставлених чиновників. Запевняю вас, поява людей на кшталт Павла Лазаренка було б просто виключено.

Але Україна не повірила тоді в правду дисидентів. Ми не чехи, угорці та німці…

Дивіться також:

Незалежність на день народження. Україні - 27, Лук’яненку - 90

1 грудня 1991 року. Як українці підтримали депутатів. ФОТО

Про вирішальні серпневі дні 91-го

Роздуми над Днем Незалежності. В який день святкувати?

1990: мітингові пристрасті у Києві. ВІДЕО

Як воно було у 1991-му. Спогади учасників подій

Останні дні імперії. Звіти КГБ того часу. ДОКУМЕНТИ

Як Україна створила Радянський Союз...

...і як Україна ліквідувала Радянський Союз

Інші матеріали за темою "Незалежність"

Причини масового полисіння дітей у Чернівцях влітку 1988 року

Взятися за написання цієї статті спонукали мене публікації, у яких протягом 30 років після трагедії, що зачепила багатьох чернівчан, продовжують поширювати брехню про причини масового полисіння у Чернівцях. І найголовніше, що змусило це зробити - передчасний відхід у вічність мого колеги по роботі та товариша - Анатолія Галіна, який у часи тоталітарного режиму не побоявся піти проти системи, завдяки зусиллям якого стали відомі справжні причини полисіння у Чернівцях влітку 1988 року.

"Редактор" Василь Мудрий і його "Діло"

У списку тих, кого дуже хотіли завербувати в 1930-ті роки працівники НКВД СССР, був тодішній голова Українського національно-демократичного об'єднання – найпотужнішої західноукраїнської парламентської партії і головний редактор найстарішої української галицької газети "Діло" Василь Мудрий.

Як Роман Шухевич-"Щука" тричі березневу Тису перепливав

Роман Шухевич був чудовим плавцем, чемпіоном українських національних змагань з плавання. У нього була цивільна мрія – до 40-річчя переплести протоку Ла-Манш. Готувався, тренувався, багато плавав. Але на практиці – довелось боротись з окупантами й тричі долати Тису. Не для того, щоб втекти від відповідальності. А для того, щоб виконати свій обов'язок вояка, борця за незалежну й соборну Україну.

Яким був радянський лад? Судження історика

Деякі експерти пов'язують оптимістичні для нас перспективи в російсько-українській війні з відходом Владіміра Путіна від влади. Однак він є надто пересічною фігурою, яка не заслуговує сполученого з нею терміну "путінізм". Ми повинні усвідомити самі і переконати союзників у тому, що Російська Федерація являє собою екзистенційну загрозу для всіх народів, які потрапили в орбіту Кремля. Конкретна фігура очільника російських панівних кіл – справа другорядна. Ця країна готова порушувати встановлений світопорядок за будь-яких умов.